Битва за маму

У мене був лише місяць, найдорогоцінніший місяць у моєму житті, коли мама була в свідомості й відкрита для Бога. В мене був лише місяць, щоб урятувати маму! І цей час я не згаяв, а присвятив її спасінню. Дякую Богові, що Він допоміг мені зрозуміти, наскільки важливий та відповідальний був цей момент. Дякую за натхнення й силу в боротьбі й потрібні слова для переконання. Багатьом свідчу про навернення мами та свої переживання, й закликаю брати в руки Євангеліє та шукати Бога. Закликаю всіх братів та сестер, у яких батьки ще не пізнали Бога, відчайдушно боротись за них до самого кінця. Вони обов’язково зрозуміють і оцінять ваше служіння. Господь дасть благословення достукатись до них.
…Моя мама, Яненко Галина Іванівна, родом із міста Городок Львівської області. Доля привела її на Житомирщину. З молодих літ, незважаючи на непримиримий радянський час, зуміла зберегти та привити мені добрий релігійний та національний дух Галичини. Завдяки мамі я почав вірити в Бога й навчивсь молитись, а згодом став самостійно вивчати Новий Заповіт.
Коли в селище прийшла вістка Трьох ангелів, мама привела мене на програму, і ми разом відвідували її. Добрі біблійні істини стали мені відкриватись і лягли на серце. Я знайшов те, що довго шукав, і був дуже радий. Уклав заповіта з Богом і став одним із піонерів адвентизму в Попільні на Житомирщині.
Усе було б добре, якби мама прийняла Божий заклик. Боячись людського розголосу, вона зайняла сторону традиційної церкви й стала перешкоджати вірити та служити Богу, навіть стала противником . Розумом вона приймала біблійні істини, але страх перед людьми міцно тримав її. Довгі роздуми, вмовляння та переконання не давали результату. Лишалось лише молитись. Так тривало тринадцять років. Здавалось, ніщо не змінить такий плин речей.
Але сталось страшне! Мама захворіла на рак. Лікарі констатували своє безсилля. Вістка вразила мене в саме серце. Відчай та страх втратити матір у земному житті й для вічності розривав на шматки. Хвороба швидко з’їдала її. Зібравши всю силу волі, з молитвою в серці я кинувся на порятунок. З усіх сил, із вірою та молитвою «вчепився» за матір і вирішив не відпускати. Став постійно переконувати довіритись Богу, покаятись та прийняти Христа в серце.
Стало радісно, коли мама забажала, щоб я їй читав Євангеліє. Кожен вечір ми вивчали історії з життя Христа та апостолів. Першою перемогою було те, що мама погодилась вивчати уроки «Нове життя».
Ворог людський так просто не здавав позицій. Він постійно навіював мені недобрі думки. Читаючи, ловив себе на тому, що читаю одне, а думаю за інше або зненацька нападав сон. У такому разі зупинявся і повертавсь до прочитаного. Вирішив читати короткими блоками та переказувати текст своїми словами. Контролював, чи зрозуміла мама прочитане. Завершував вивчення молитвою. Було радісно ставати на коліна біля ліжка, де лежить хвора мама, взявши за руку, каятись перед Богом і молити Ісуса бути нашим Господом і Спасителем. Приємно було чути з уст матері, як вона відчуває Ісуса і Божий мир.
З кожним днем здоров’я мами погіршувалось.
День починався з того, що заходив в мамину кімнату і просто радів з того, що бачив її живою. Ідучи на роботу, молився і прощався з нею, наче востаннє. Повертаючися з роботи, задавав собі питання: «Чи жива ще мама?». Коли бачив її живою, радів і славив Бога. Це була єдина і найкраща новина в моєму житті.
Продовжував вірити в чудо, що станеться перелом, і мама почне одужувати. Для цього підключив майже всіх моїх знайомих і друзів із проханням молитись за мамину душу. Тих, кого не повідомив, самі дали про себе знати, а я їм відкрив проблему і попросив допомогти молитвою. Зателефонували саме ті, з ким довго не спілкувався.
Стан мій був подібний до стиснутої від напруги пружини. Це помічали всі.
Мама — відома людина в селищі. Багато хто питав за неї, і всім я розповідав про свої переживання і просив молитись. За маму молились навіть люди, які взагалі не ходять до жодної церкви.
Великою перемогою моєї битви було те, що мама вирішила стати членом адвентистської Церкви. Здійснилось те, про що я мріяв та молив Бога тринадцять років! Мені не вірилось, але дев’ятого травня, коли Україна святкувала День Перемоги, я святкував Божу перемогу в битві за душу матері.
Мені навіть приснився сон, що частина фундаменту будинку, де живу, обвалилась, але я швидко залагодив її міцною цементною сумішшю.
Приємно було почути від нені слова подяки та радості, що вона відчула та пережила від того, що заключила заповіт із Господом.
Через декілька днів приїхали служителі звершити обряд оливопомазання. Стан був тяжкий. Вони пояснили, що у Бога різні шляхи зцілення, навіть через смерть. На питання: «Чи згодна вона віддатися в руки Господа і дозволити Йому вибрати шлях для зцілення?», мама відповіла: «Так!» Пережитий досвід позитивно вплинув. Мама віддала себе в руки Божі, відчула Його опіку. Моє серце зцілювалось, коли мама говорила про це.
Вона стала багато спати. Пройшов деякий час, і в моєму серці й серці мого брата з’явився неймовірний спокій і тверда переконаність у те, що все буде добре. Хоч видимих причин для радості не було. Стан мами погіршувався. Раділи тому, що вона трошки їла й пила з ложечки. Але мир та впевненість, що все буде добре, не зникав. Я не розумів його природу і всім розповідав про це. Свідчив, що відчуваю впевненість за її майбутнє. Багато хто мене не сприймав, і говорили, що все безнадійно. Розумом сприймав ці слова, але серце противилось, говорило, що все буде добре.
Сталось найгірше. Мама вмирала на моїх очах. Видовище дуже тяжке. І ворогу такого не побажаєш. Але, через мир в серці, стійко переносив випробування.
Смерть матері стала тяжким ударом. Відчув рану, що утворилась глибоко в душі. Серце сильно відчувало та переживало втрату найближчої людини.
Настав найстрашніший день у моєму житті — похорон рідної мами. Заспокоїтись було складно. Я не розумів, чому весь цей час відчував на серці спокій і мав тверду віру в добрий кінець. На моє питання відповіли знайомі служителі Церкви. Вони пояснили, що Бог дав знак із неба через спокій та мир про те, що мама прощена і врятована для вічності, бо такий мир людина дати не може, а тільки Бог, щоб ми могли перенести втрату. В трагічний день цими словами підтримала Церква, друзі та знайомі. Багато хто говорив, що я вирвав маму в останню мить із диявольських обіймів і зустрінуся з нею в вічності.
Дивно, але мама зовсім не виглядала мертвою. Недавно сильно напружене обличчя відображало мир та спокій. Не було жодної зморшки. На щоках — навіть невеличкий рум’янець. Багато хто був здивований цьому явищу. Вона була дуже гарна. Товариш зауважив, що ніколи не бачив таких покійників. На дотик холодне тіло свідчило про смерть, але обличчя говорило, що мама просто тихенько заснула на деякий час, щоб прокинутись для Неба.
Сьогодні впевнений, що виграв силою Ісуса Христа саму велику битву в моєму житті – битву за маму. Цими словами і потішаю себе. Добре, що так склалось, що в самий складний момент в її житті був поруч і зробив, що повинен був. Зараз усвідомлюю, що в мене був лише місяць, самий дорогоцінний місяць в моєму житті, коли мама була в свідомості і відкрита для Бога. В мене був лише місяць, щоб урятувати маму! І цей час я не згаяв, а присвятив її спасінню.
Дякую Богові, що Він допоміг мені зрозуміти, наскільки важливий та відповідальний був цей момент. Дякую за натхнення та силу в боротьбі та потрібні слова для переконання.
На наступний день, після похорону, став помолитись. Підняв руки, і помітив на рукаві светру волосинку з голови мами. Дивно, як вона там лишилася, бо в светрі постійно працював, і цього не помічав. Здається містикою, але думаю, що мама так виразила мені знак подяки, знаючи, що відійде. Цей факт часто приємно згадую.
Зараз нелегко переживаю втрату, відчуваю сильну душевну біль, але приємно, що не маю докорів сумління, що щось не зробив. Мама стогнала ночами, говорила, що в неї болить душа. Я її не розумів. Тепер добре розумію, бо переживаю подібне. Уява малює картину, як відбираю у диявола його здобич. Так воно і сталось. Силою Ісуса вирвав матір із диявольських обіймів вічної загибелі. Але ворог так просто нічого не віддає, і, як помсту, лишив мені на серці глибоку холодну рану. Вважаю, що у кожного християнина є своя Голгофа і Гефсиманія. Один Бог знає, що пережив я. Відчуваю себе, хоч і розбитим, але переможцем великої битви, битви за маму. Багатьом свідчу про її навернення та свої переживання і цим закликаю брати в руки Євангеліє та шукати Бога. Закликаю всіх братів та сестер у яких батьки ще не пізнали Бога, берегти їх та відчайдушно боротись за них до самого кінця. Вони обов’язково зрозуміють та оцінять ваше служіння. Господь дасть благословення достукатись до них. Хоч і дуже тяжко переживаю втрату, мучить сердечна біль. Але у мене з’явилась ще одна причина досягти неба, бо там буде дорога моя мама — Яненко Галина Іванівна.
Олександр Яненко, смт Попільня Житомирської обл.