Мідраш у Новому Завіті

Мідраш як жанр, який використовували раввини в своїх академіях в період другого Храму, фактично був сформований приблизно в V ст.до н.е. Лоуренс Шифман у книзі «Від тексту до традиції» відносить складання мідраша як методу до епохи Ездри. Ездра священик, з його допомогою прагнув пристосувати Тору до нових умов релігійної практики. Разом з переселенцями з Вавилону Ездра під патріотичним натхненням будує Єрусалим, нову країну як в фізичному плані так і в духовному. Мідраш як метод спочатку був тим інструментом за допомогою якого він заклав новий устрій релігійного життя країни. Система релігійного права потребувала узгодженості і чіткості для виконання. Щоб уникнути повторного відхилення і порушення норм Тори він завдяки мідрашу вводить нові правила для життя громади (Повт.З.7.3; Ездра 9.1) стосовно відносин до інших народів та укладання шлюбів з ними. В нових умовах, відносини з народи з якими не заборонялось одружуватись стають категорією недозволених в питанні шлюбу. Таким чином ми бачимо, що мідраш стає способом інтерпретації Тори в різних життєвих умовах і способом виведення нових законів для регулювання життя єврейської громади.

Пізніше, цей метод виведення нових законів отримає назву «галахічного мідраша», інша традиція мідраша – гомілетична (агадична) з’явиться набагато пізніше в фарисейських єшивах та синагогах не раніше II ст.до н.е. Вона пов’язана з потребою перекладати з івриту на арамейську мову і тлумачити уривки Тори для слухачів в синагогах. Ці переклади які пізніше стали називатись Таргуми зберегли матеріал, саме мідраш, але чим раніший Таргум тим менше він містить мідраш як жанр. Ранні Таргуми майже буквальні переклади Тори а пізні мають пояснювальні, агадичні вставки. Фактично мідраш гомілетичний (агадичний) виник на основі парафразу, вільного перекладу Тори з коментарями. Ці коментарі покликані були підтвердити фарисейські ідеї на основі текстів Тори та Пророків. Так звана екзегеза, лягла за основу пізніших мідрашів: амораїв та сабораїв. Отже цей метод сформував два види жанру мідраш: законодавчий (галахічний) та пояснювальний (агадично — гомілітичний).

У Новому Завіті використовуються два цих методи, наприклад: галахічний – Нагірна проповідь ( Матв.5-7 рр.) та агадичний ( Матв.1-2рр.). Важливим моментом є те, що автори Евангелій чудово володіли цими методами для обґрунтування та підтвердження месіанства Ісуса, його права на єдине істинне тлумачення законів Тори та Пророків. Особливим є Євангеліє від Івана. Воно є, не просто переказом подій про Життя Ісуса і його чудес та проповідей (логій) записаних для потреб церкви, а це розширений мідраш на всю Тору і можливо записане було спочатку на арамейській мові. Воно починається як і книга Буття, а закінчується як книга Повторення Закону. І основною ідеєю є те, що Ісус є втіленим, живим Словом Тори що було дано Ізраїлю як і писана Тора Мойсею. Алюзії на пустелю і згадування свят що нагадували про подорож в пустелі євреїв : Песах — (Ів.2.13,23); Шавуот –(Ів.5.1); Суккот — (Ів.7.2,14,37), чудеса Ісуса з хлібами (манна), хрещення народу і хрещення Ісуса (перехід Ізраїля через Червоне море), зцілення хворих Ісусом (Завдяки присутності Всевишнього серед народу не було хворих) Ісус як світло (вогняний стовп), і головне — ідея жертви Месії за народ ( пасхальне ягня та система жертвоприношень в Торі).

Наступним прикладом використання методу мідраш ми зустрічаємо в Посланнях апостола Павла, для прикладу візьмемо послання до євреїв. В своєму посланні він звертається швидше за все громади євреїв-християн в Юдеї, можливо єрусалимської громади. За контекстом і піднятими проблемами ми проглядаємо що община має певні труднощі в розумінні місії Христа та природи. Автор починає послання, показуючи за аналогією походження Ісуса від Бога і підкреслює його іншість від ангелів та Мойсея. Все послання побудоване за принципом гомілетичного мідраша і використовується метод дослідження та переконання «каль вахомер». Він протиставляє старозавітні жертвоприношення — Ісусовій жертві, землю Ізраїля — небесному Ханаану, первосвященство аронідів – первосвященству Ісуса, служіння священників в земному Храмі служінню Ісуса в святилищі небесному, віру патріархів і пророків – вірі сучасників автора послання.

Відтак, жанр мідрашу використовували автори Євангелій і послань. Це свідчить про належність цих текстів до загальноєврейської літератури періоду Другого Храму.

Віталій Обревко