Світлана Кравченко. Відзив офіційного опонента на дисертацію Балаклицького Максима Анатолійовича «Розвиток протестантської журналістики в Україні: генеза та сучасний стан»
подану на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики
Ми живемо в епоху стрімкого проникнення інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя. Інтенсивність цього процесу щоразу зростає і подекуди людство із запізненням осмислює наслідки такої експансії, особливо у сфери його духовності. Очевидно, що зростання ролі ЗМІ торкається і релігійного життя, можливо не так кардинально, як сфер матеріального виробництва, побуту, освіти тощо.
На тлі цього явища моніторинг інформатизації діяльності релігійних спільнот є суспільною потребою, навіть обов’язком науковців та інтелектуалів кожної держави. Тому тема докторської дисертації Максима Анатолійовича Балаклицького логічно виростає із трансформаційних процесів сучасності і є надзвичайно актуальною. Показати релігійну комунікацію України в парадигмі комунікаційних процесів сьогодення, побачити її сутність та наслідки — це завдання на перспективу. Першою важливою працею у цьому напрямку є дослідження Максима Балаклицького, яке розглядає релігійну комунікацію протестантських рухів України в контексті процесу тотальної медіатизації усіх сфер суспільного життя. Своєрідна замкнутість, нішевість протестантських общин у порівнянні з іншими спільнотами зумовлює порівняно слабке представлення цієї теми в українському журналістикознавстві. Це один із факторів, який зумовлює наукову новизну докторської дисертації, поданої сьогодні до захисту.
Не менш актуальним є питання впливу медіа на трансформацію стосунків всередині таких спільнот і їх взаємин з громадянським суспільством, ролі ЗМІ у таких зв’язках, що складає вагому частину праці Максима Балаклицького. Як змінюють медіа релігійну комунікацію і чи впливають вони на духовну практику і духовний стан суспільства — це актуальні питання теорії комунікації, які поставив у своїй праці дисертант.
Дисертація виконана в рамках комплексної наукової теми Інституту журналістики “Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія і стандарти”, яка є частиною наукової програми “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”.
Дисертант чітко викладає актуальність своєї роботи, адже очевидною є певна взаємозалежність функціонування релігійної та політичної спільнот та їх інтенсивна медіатизація.
У вступі автор послідовно викладає мету і завдання дослідження, об’єкт, предмет, теоретико-методологічну базу та інші обов’язкові його компоненти, які показують новаторський підхід до розкриття поставленої наукової проблеми, наукове і практичне значення роботи, обґрунтовує застосування обраної методики.
Автор забезпечує своє дослідження потужною теоретичною базою, яку складають вагомі праці з теорії комунікації зарубіжних та українських вчених, а також дослідження з релігійної комунікації, з історії, релігієзнавства та інших сфер гуманістики, що показує комплексність аналізу та інтердисциплінарний підхід дисертанта.
Результати дослідження можуть бути використані у розробці лекційного курсу «Історія української журналістики», зібрана наукова інформація може бути цінною для спецкурсів із проблематики ЗМІ, публіцистики тощо.
У дисертації М.Балаклицького органічно поєднуються загальнонаукові методи аналізу і специфічні журналістикознавчі підходи, що дає можливість розглянути протестантську журналістику в контексті суспільно-історичних процесів, з врахуванням комунікативного потенціалу ЗМК, із визначенням їх ефективності та відповідності запитам аудиторії.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що автор вперше застосовує термін “медіатизація” до аналізу релігійної діяльності протестантської спільноти за період двадцятиліття незалежності України, розглядаючи в ній специфіку комунікаційних процесів, висвітлює ідеологічне підґрунтя та його вплив на контент журналістських виступів, простежує ефективність протестантських медіа за допомогою різноманітних методів моніторингу ЗМІ, показує проникнення сучасних комунікативних тенденцій у сферу релігії.
У першому розділі дисертант аналізує джерельну базу дослідження, висвітлює історіографію наукової проблеми. Він опрацював величезну кількість публіцистичних, наукових праць та документів, закордонних публікацій, розвідок учених із пострадянського простору та українських, від часу появи першої протестантської видавничої продукції до сучасних інернет-ресурсів. Широта опрацьованої історіографічної бази показала локальність наявних досліджень у сфері протестантської журналістики та необхідність системного осмислення її тенденцій і сучасного стану.
Окремим підрозділом автор обґрунтовує базовий термін “медіатизація”, його походження, історичний та науковий контекст, сфери застосування і впливу, наслідки. Це дозволяє досліднику виокремити найактуальніші аспекти явища в стосунку до релігійної комунікації. Також детально і поетапно розглядаються суспільно-історичні передумови процесу медіатизації, зв’язок із історичними формами комунікації, а також вплив процесу медіатизації на традиційний статус церковних інституцій. Дисертант виокремлює роль книгодрукування у процесі медіатизації протестантської церкви як засобу її інституалізації та самопрезентації.
Дисертант послуговується потужною джерельною базою, до якої входить друкована продукція та матеріали електронних ЗМІ протестантів, мемуаристика, кореспонденція, численна довідково-бібліографічна література тощо.
Структура дисертації Максима Балаклицького зумовлена концепцією автора, передає логіку і послідовність дослідження та допомагає розкрити всі аспекти функціонування протестантської журналістики. У роботі чітко окреслені всі ключові поняття дослідження, подані їх визначення і походження.
У другому розділі дослідник розглядає організаційні засади функціонування протестантської журналістики, зокрема ідеологічну основу, медійний менеджмент, найпоширеніші види ЗМІ та засоби комунікації, особливості організації інфорпростору у межах всієї держави тощо. На прикладах конкретних періодичних видань та електронних ЗМІ Максим Балаклицький аналізує культивовані ними комунікативні засоби.
Окремим підрозділом вивчається аудиторія протестантських ЗМІ, сегментація та її критерії. Дослідник виокремлює функціональних аспект, в якому розмежовує спільність функцій церковних ЗМІ в цілому й окремішність протестантських зокрема. Безумовно вартісними у роботі є вивчення ініціатив і прикладів виходу за межі інтересів представників конфесії на рівень громадянської журналістики та звернення до прийомів позацерковної журналістики, наближення до позацерковного споживача.
Також безперечно новаторським у роботі є виокремлення та дослідження міні-медійної комунікації протестантів, її форм, локалізації та впливу, умов оптимального використання, а також висвітлення еволюції протестантської журналістики за роки української незалежності.
У третьому розділі докторської дисертації дослідник описує протестантські ЗМІ, їх тематичну спрямованість, жанрові та видові форми. Зокрема розглядає наукову публіцистику і науково-популярні видання. Показує індивідуалізм публіцистів у трактуванні доктрин, відмінність способів представлення ідей, логіки думки та аргументації, використання світських мотивів, полеміки та дискусії. Дослідник розглядає еволюцію форм комунікації у наукових виданнях, зокрема від монологічних до діалогічних, а також зумовленість наповнення видань маркетинговими цілями.
Широко представлена у тексті дисертації медіаметрія протестантських ЗМІ, зокрема її аудиторії, зон і методів впливу. Автор порівнює соціологічні дані зарубіжних інститутів, українських медіа, а також дані власних соціологічних досліджень аудиторії протестантських ЗМІ. Їх результати широко представлені не лише у тексті роботи, але й у додатках. Кількісні показники служать чудовою ілюстрацією до характеристики провідних тенденцій протестантської комунікації в Україні, виокремлення специфічних рис, які є факторами творення протестанської субкультури.
У четвертому розділі Максим Балаклицький висвітлює соціальні функції протестантських ЗМІ, які випливають із суспільної природи журналістики, проте мають свої специфічні виклики, зумовлені середовищем, зокрема місіонерські, інтегративні, виховні та ін. Автор показує залежність внутрішніх характеристик текстового матеріалу від його суспільного призначення, розглядає позатекстові прийоми привертання аудиторії.
Висновки дисертації послідовно, чітко й логічно підсумовують проведене дослідження, узагальнюють положення кожного із розділів. Вони є повними, розлогими й аргументованими.
До дисертації залучено величезну кількість фактичного матеріалу, опрацьовано сотні джерел, які служать доказовою базою та обґрунтовують викладені наукові положення.
Дисертація Максима Балаклицького є вагомим досягненням українського журналістикознавства, бо у ній досліджується потужний пласт сучасних протестантських медіа, які займають самостійний сегмент в сучасному інформаційному просторі України.
Теоретичні і практичні результати дослідження комплексно представляють процес медіатизації релігійної сфери на прикладі протестантської журналістики, розкриваючи всі рівні та компоненти комунікативного процесу. Застосовані наукові підходи до вивчення об’єкта дослідження показують глобальність процесу медіатизації суспільного життя з одного боку, та специфіку його проявів у таких нішових сферах як релігійні спільноти — з іншого.
При всій беззаперечності актуальності, новизни, високого теоретичного та практичного значення дослідження Максима Анатолійовича Балаклицького деякі його тези видаються нам дискусійними або, на нашу думку, потребують додаткового пояснення.
Зокрема:
1) незважаючи на потужну теоретичну базу дослідження, яку становлять праці провідних зарубіжних та українських теоретиків комунікації, видається нам, що було б доречним залучити до неї також працю Джона Дарема Пітерса “Слова на вітрі. Історія ідеї комунікації”, в якій поширення діалогу і розсіювання (монологу), двох найдавніших форм комунікації, вчений пов’язує із Сократом й Ісусом відповідно, оскільки домінантою протестантських медіа є саме розсіювання (монолог, односпрямованість інформації), в якому і виявляється традиція християнського проповідництва;
2) видається нам не зовсім коректним використання у підрозділі 1.3. на с. 81 цитати українського дослідника В.Іванова про першу, другу і третю комунікаційні революції, оскільки ця теза потрапила до праць українських вчених з розвідок західних авторів, то все ж таки доречно було б послатися на першоджерела; (наприклад, про переломність появи письма і друку в житті суспільства писав ще І.Огієнко);
3) у підрозділі 2.2 на с. 152 тексту дисертації виділяються два періоди розвитку протестантської журналістики, перший з яких (1918-1933) характеризується впливом традицій німецьких і англійських протестантів, а другий (1993-2010) — пошуком свого місця на медіаринку; водночас — наповнення, склад редакцій, мова та інші показники значної кількості видань другого періоду свідчили про вплив протестантської журналістики Росії; можливо, варто це зауважити;
4) у назвах підрозділів дисертації та у тексті роботи на с. 151, 167, 187, 223 та багатьох інших автор вживає вислови “протестанські ЗМІ як тип комунікації”, “Тип ЗМІ”, “Типи протестантських міні-медіа” тощо, тобто і для найнижчого рівня класифікації (за однією одиницею чи ознакою), і для вищого (за кількома ознаками, що формують модель чи зразок) застосовується поняття “тип”; можливо варто розмежувати класифікацію за однією ознакою на види (найнижча одиниця класифікації — за словником) і класифікацію за певним зразком, що виникає з повторюваності декількох ознак і формує модель (типологія як вищий рівень класифікації); наприклад, газета і журнал, всеукраїнські і регіональні — типологія видань, а молодіжні і дитячі (газети і журнали, всеукраїнські та регіональні) — їх види, міні-медіа — тип, який об’єднує різні види медіа; не варто, на нашу думку, використовувати поняття “тип” і як синонім “виду” ;
5) у дослідженні йдеться про поступовий проте невпинний процес конвергенції релігії і медіа, який призводить до редукції її духовного статусу; чи не видається вам, що цей рух може призвести до своєрідної кітчизації релігії, її імітації, а релігія як сфера духовного буття людини може залишитися пріоритетом окремої незначної частини суспільства як елітарне мистецтво чи класична музика;
6) у тексті роботи (с. 57, 91 та ін.) допущені незначні технічні огріхи.
Ці зауваження є предметом дискусії під час захисту дисертації і жодним чином не применшують наукове значення дослідження М.А.Балаклицького.
Зміст дисертації представлений у тридцяти дев’яти публікаціях, надрукованих у фахових наукових виданнях України та за кордоном. Результати роботи апробовані більше як на двох десятках всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях.
Автореферат відображає основні положення дисертації, повністю відповідає структурі дослідження, вони є ідентичними за своїм змістом.
Дисертація та автореферат оформлені за всіма вимогами, які висуваються до такого виду робіт.
Отже, дисертація Балаклицького Максима Анатолійовича є завершеним, самостійним, високого теоретичного і практичного рівня дослідженням, повністю відповідає всім вимогам пп.11-14 „Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 року №567, які висуваються до докторських дисертацій, а його автор заслуговує присудження наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики.
Доктор наук із соціальних комунікацій, професор, завідувач кафедри соціальних комунікацій Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки С.І.Кравченко
