Аборт. Моральна дилема
Нещодавно моя знайома розповіла історію про жінку, у якої стався викидень. Розповідь була дуже емоційною. Я зрозуміла, що для мами це невимовна втрата. Втрата, яку не опишеш, яку не передати. Мені так хотілося поспівчувати їй. І раптом я згадала про тих жінок, які за різних причин йдуть на штучне переривання вагітності. Мене зацікавило те, як вони переживають ці моменти, і я зіткнулася з різними людьми та різними історіями.
«Кожен день я шкодую, що зробила аборт, що виявилася слабкою, нездатною захистити своє дитя. Не минає жодного дня, щоб я не думала про Альошу. Я глибоко вірю, що ніщо не відбувається просто так, що всьому є свої причини. Я розумію, що, пройшовши через аборт, я багато чого зрозуміла в житті, переосмислила і стала добрішою і кращою. Але якби я могла повернути час назад і народити Альошу, я б це зробила» (Емма, 36 років, місто Київ).
Виявляється, що аборт переживають не так просто, як здається тим, хто вміло критикує таких жінок. Історія Олени це підтверджує.
«Вперше я зробила аборт, коли вже мала доньку. Вона на той час була ще дуже маленька, а ми з чоловіком ще дуже молоді. Жили в найманому помешканні. Заробітки були малі і ненадійні. Куди було ще одну дитину родити? Я тоді відчувала, що роблю щось не надто схвальне, але гострого відчуття, що вбиваю дитину, не було. Тоді я це сприймала простіше. Думала собі: піду, зроблю, та й по всьому. Дома всі погодилися з тим, що дитина зараз не на часі. В лікарні підбадьорили, мовляв, не переживай, термін маленький, наркоз якісний, — все пройде швидко і безболісно.
Це вже згодом я почала замислюватися над такими речами. Почула багато аргументів проти аборту. Побачила фільм про те, як розвивається дитина в лоні матері і як вона виглядає на тому терміні вагітності, коли я робила аборт. Познайомилася ближче з сім’ями, де кілька дітей, і батьки їх народжували теж не в найкращих матеріальних умовах, але якось життя у них вирівнялося. І прийшло розуміння, що вагітність — дар Божий, а аборт — вбивство власної дитини. Але коли я завагітніла ще раз, то сталася кровотеча і був високий ризик, що з дитиною щось негаразд. Консультувалася з різними лікарями, багато говорили про це вдома. Я вагалася дуже сильно, але все ж зважилася на переривання вагітності. І це вже було справді страшно. Я довго і тяжко це переживала. Зрештою, я й зараз не впевнена, що вчинила правильно.
З часом я завагітніла вчетверте. Вагітність була проблемна. Ризик викидня зберігався з четвертого по останній тиждень вагітності. Але я виносила і народила другу дитину. Тішуся нею безмежно. І безмежно шкодую про ті аборти, що зробила. Особливо — про перший. Якби зі мною хтось тоді поговорив по-материнському, мудро, сказав би, що життя довге і матеріальний стан налагодиться, що діти — подарунок, який не можна ігнорувати… Якби я тоді в лікарні замість «Не переживай, півгодини — і все» почула: «Походи, подумай, з людьми поговори», та ще й якби мені той фільм про розвиток дитини в животі показали… Якби було так, то думаю, що я мала би зараз більше дітей.
Забороняти аборт законодавчо, гадаю, сенсу немає. Є сенс організовувати в лікарнях якійсь психологічні підтримуючі заняття з жінками, які приходять з бажанням зробити аборт. Можливо, варто залучати до такої справи жінок з більшим життєвим досвідом, щоби вони говорили з тими, хто вважає свою вагітність небажаною. Словом, треба пробувати переконувати. Бути мамою дитині не примусиш…» (Олена, 42 роки, місто Дрогобич Львівської області).
Таких історій багато. Для когось вони є банальними, а хтось просто не наважується про це говорити. Тему абортів піднімають рідко і тільки тоді, коли в державі на розгляд подають закон про заборону абортів. Мабуть, переглянувши статистику, більшості захочеться прийняти такий закон.
За даними Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України у 2014 році в нашій країні було зроблено 70 694 операції з метою переривання вагітності. І мало хто замислюється над тим, що щороку 70 694 жінок відчувають апатію до світу, до себе, до людей, переживають депресію.
Психолог Олена Корчук говорить: «Для жінки аборт — це дуже важкий крок. Жінка дуже переживає. Особливо тоді, коли чоловік її не підтримує. А причин може бути багато: небажана вагітність, коли жінка є небажаною для чоловіка, коли не дозволяють фінанси, зґвалтування. Дуже часто чоловіки покладають відповідальність на жінку. Вбиває дитину не жінка, вбивають обоє».
Акушер-гінеколог з більш ніж сорокарічним досвідом роботи Мілана Яковенко в інтерв’ю для «Газети Київської» (березень 2012 р.) зауважує, що причина криється значно глибше: «Тепер вагітності бояться як хвороби. Свою справу зробила масова гормональна контрацепція: «пригасила» і жіночу чуттєвість, і бажання мати дітей. Всі тепер вічно молоді, всі кар’єру роблять. Інстинкт материнства в принципі глухне». Однак вона каже: «Всі, хто наважується на аборт, плачуть».
«Я ніколи не бачила жінку, яка після не поплакала б. І в крісло сідають із здриганням. А як це важко для лікаря… Мені раніше навіть сни снилися жахливі, коли ці дітки оживали… Це було і буде дуже важко», — підсумовує Яковенко.
Головний акушер-гінеколог МОЗ України В’ячеслав Камінський розповів: «З кожною жінкою, що прийшла на переривання вагітності, я розмовляв, намагався переконати цього не робити. Якщо це спонтанне рішення, «на емоціях», наприклад, щоб чоловікові помститися, мені вдавалося переконати зберегти дитину. Але найчастіше на аборт наважуються через матеріальні причини. І якщо жінка каже, що живе з чоловіком у гуртожитку і вже є дитина, або якщо чоловік безробітний і дитину немає за що годувати-одягати, переконати її дуже складно».
На що Олена Корчук говорить: «Жінку переконати дуже важко, але кожен чоловік може зупинити жінку, сказавши: «Я тебе кохаю і я люблю цю дитину. Давай її залишимо»».
Здавалося б, що може змінити слово? Іноді гучні промови ораторів не дають найменшого результату. А часом слова підтримки та розуміння, сказані з любов’ю, можуть зберегти життя.
Кожна жінка, що стоїть перед вибором, потребує поради. Така жінка є емоційно вразливою. І ми маємо розуміти, що кидати спочатку ношу вибору, а потім ношу наслідків тільки на плечі жінки, що знаходиться в безвихідній ситуації, неправильно.
Питання моральної дилеми набирає іншого змісту: як ставитися до тих, хто зробив аборт? А відповідь: «Не судіть, і не судимі будете».
Світлана Рибак
