Приречений по другій заповіді

До написання цих роздумів мене спонукала розмова з молодим чоловіком, з яким доля звела в одному купе потягу Львів-Сімферополь кілька років тому. Я повертався додому після оздоровлення у трускавецькому санаторію, а молодий чоловік, як виявилося згодом, їхав на лікування у Cакський санаторій імені Бурденка. Як це, зазвичай, стається в подібних ситуаціях, ми швидко порозумілися. Я поцікавився, що за проблема із здоров’єм змусила молодого чоловіка користатись санаторним лікуванням. Той розповів, що при совєтах, будучи курсантом військового училища, мав направлення на стажування у ракетному дивізіоні і там отримав критичну дозу опромінення, і тепер військкомат організовує йому санаторне лікування.

У розповіді молодого чоловіка мене насторожила безапеляційна словесна бравада:

— Що стосується мого здоров’я, то скажу відверто: мені байдуже, — виголосив молодий чоловік, зручніше вмощуючись за відкидним столиком.

Я попросив пояснити докладніше. Молодий чоловік дещо зніяковів від такої моєї прискіпливості і, витримавши паузу, зворушливо, до болі у серці, відповів:

— Я приречений по другій заповіді…

— Як це зрозуміти? — запитав я здивовано.

— Якщо пам’ятаєте другу Божу заповідь, то я приречений через батьківський гріх.

Мене така жорстока постановка питання про відповідальність сина за батьківську провину здивувала і занепокоїла: мій батько пішов із цього світу під час Другої світової війни з гвинтівкою в руках, певно, не безгрішним. Але, пам’ятаючи слова Господа про те, що Він має силу прощати всякий гріх, я, сказати відверто, не обтяжував себе роздумами про батьківські гріхи. Мене більше турбують особисті вчинки та потаємні помисли, котрі іноді затьмарюють наш розум всяким непотребом.

— Ви вірите в Силу нашого Господа? — запитав я молодого чоловіка.

— Даремна віра моя… На жаль, не від мене залежить, — сухо відповів той.

Я відкрив саквояж, дістав Біблію і зачитав з Євангелія від Івана: «Поправді, поправді кажу Вам: «Хто вірує в Мене, життя вічне той має»». Молодий чоловік похитав головою:

— Ліпше прочитайте не белетристику, яку Він проповідує фарисеям, а те, що Він перстом Своїм викарбував на камінних скрижалях.

По інтонації голосу і по тому, як чітко і без особливих роздумів вів розмову молодий чоловік, видно було, що ця тема не один раз ним обговорювалась, і головні пріоритети вже давно чітко визначені. Я відкрив книгу Повторення Закону і почав читати другу заповідь: «Не роби собі різьби й усякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм, і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене».

Молодий чоловік зупинив мене, вказуючи пальцем на текст:

— Ось це саме найстрашніше: не тільки я приречений, а і діти мої, і діти дітей моїх…

Він нервово пересмикнув плечима і, без особливої потреби, почав поправляти полотняну серветку на столику — збентежена тяжкими споминами душа шукала утихомирення.

— Марно ви засмучуєтесь і впадаєте в розпач. — попробував я заспокоїти молодого чоловіка. — Який би тяжкий гріх не скоїв ваш батько, особисто ваша доля не є приреченою: все залежить від вашого способу життя.

— Був би дуже щасливим, як би так було, однак Господь визначив по-іншому, — сухо відповів молодий чоловік.

Я перегорнув декілька сторінок Книги і показав молодому чоловікові наступний текст: «Не будуть забиті батьки за синів, а сини не будуть забиті за батьків, — кожен за гріх свій смертю покараний буде».

— Шановний добродію, вибачте, я бачу, ви людина набожна, раз при собі Біблію маєте, то скажіть мені відверто: кому належить вірити — Богу чи пророкам? Бог чітко прописав у Своєму Законі: «покараю провину батьків на синах…». Чи пророки сильні сперечатися з Богом?..

Поїзд монотонно тарахкав колесами на стиках рейок; за вікном вагона до самого горизонту під легким літнім вітерцем колихалось жовте море — квітував соняшник.

— Погляньте, яка краса за вікном, — промовив я, щоб порушити гнітючу тишу, що враз наповнила купе, і бридким сморідом заповзала в душі.

Молодий чоловік глянув у вікно коротким поглядом і не відповів, став на ноги і вийшов з купе в коридор, підкресливши, що дискусія вичерпана…

На жаль, на той час у мене не було переконливих аргументів, щоб вивести молодого чоловіка з духовної депресії.

Прибувши до місця призначення, ми розпрощалися.

І ось тепер, пригадуючи ту розмову в купе, я знову повернувся до сакраментального: «Хто правий? Бог чи пророки?». Безперечно, що Бог правий, — тут не може бути ані найменших сумнівів. То що ж? Мойсей і Єзекіїль, Божі пророки, вступили в суперечку з Богом?

Тезу про відповідальність батьків за провини синів і синів за провини батьків Мойсей виголосив у прощальні промові перед своєю смертю і перед входом Ізраїля у Землю Обітовану.

«І сталося сорокового року, одинадцятого місяця, першого дня місяця говорив Мойсей до Ізраїлевих синів усе, що Господь наказав був йому про них… на тім боці Йордану в Моавському краї став Мойсей виясняти Закона…» (Повт.Зак.1:3,5,19).

Після єгипетського рабства на долю Ізраїля випало, можливо, одне з найважчих випробувань. За їх зневіру і відступництво Бог не дозволив увійти в Обітовану Землю поколінню, яке виросло в рабстві. «Поправді кажу, — ніхто серед цих людей, цього злого покоління, не побачить того доброго Краю, що присяг Я дати вашим батькам… сини ваші, що сьогодні не знають ні добра, а ні зла, — вони ввійдуть туди, їм дам Я його, і вони заволодіють ним. А ви йдіть, та й рушайте в пустиню дорогою Червоного моря» (Повт.Зак.1:35,39-40).

Мандруючи десятки років по виснажливій пустині разом із батьками, сини добре узнали, що є добро, і що є зло. Коли вияснилося, що мандри по пустині — це не веселі і безтурботні прогулянки, а важка і виснажлива праця, сини почали ремствувати на батьків.

Відносини синів із батьками ставали все більше напруженими і не рідко просто ворожими. Тому Мойсей, даючи останні настанови Ізраїлю, щоб залагодити конфлікт між батьками й синами, дає роз’яснення: «Не будуть забиті батьки за синів, а сини не будуть забиті за батьків, — кожен за гріх свій смертю покараний буде» (24:16).

Але конфлікт, народжений в пустелі, перейшов і в Землю Обітовану. В часи нашестя на Єрусалим Навуходоносора нарікання синів на батьківські гріхи почали носити системний характер. Тому Господь через вуста пророка Єзекіїля дорікає Ізраїлю (18:2-3): «Що це вам, що ви складаєте приповістку на Ізраїлеву землю, говорячи: «Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах!».

Через пророка Єзекіїля Господь дає вичерпне роз’яснення, хто і за що несе відповідальність, і яке отримує покарання: «Як живий Я, — говорить Господь Бог. — «не будете вже складати тієї приповістки в Ізраїлі! Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова — Мої вони! Душа, що грішить, — вона помре. А чоловік, коли він справедливий, і робить право та справедливість… уставами Моїми ходить, а прав Моїх дотримується, щоб чинити правду, — справедливий такий конче буде жити, говорить Господь Бог! А як породить він сина насильника, що кров проливає… то чи буде він жити? Не буде він жити… він мусить конче померти, кров його буде на ньому! А ось породив він сина, і той побачив усі гріхи свого батька, які той робив, і хоч бачив, та не робив як той… такий не помре за провину свого батька, — він конче буде жити… А скажете ви: «Чому той син не поніс провину за батька?» Але ж син той чинив право та справедливість, дотримував усі устави Мої й виконував їх, — він конче буде жити… Чи Я маю вподобання в смерті несправедливого? — говорить Господь Бог, — чи ж не в тому, щоб він повернувся з доріг своїх та й жив?».

То що ж скажемо: Бог суперечить Своєму Законові? Ніяким чином. Річ у тім, що в текстах пророків Мойсея і Єзекіїля йдеться про поточний період часу, Господь же у Другій Заповіді визначає кінцевий результат; в заповіді йдеться про те, що Бог довго терпить, але не безкінечно: до четвертого покоління. Якщо батько грішить і його син, повторюючи традиції батька, грішить, і сини синові теж відступники, то цей рід на четвертому поколінні припиняє своє існування; в роду не народжуються статі чоловічого роду і рід просто зникає.

Тож Бог правий і пророки праві.

І на цьому хотілось би поставити крапку. Але чується тривожний голос молодого чоловіка, і серце болить від того, що не достало на той час хисту заспокоїти бентежну душу. Та будемо сподіватися, що милостивий і всемогутній Бог припровадить ці стислі роздуми до рук молодого чоловіка.

Василь Мельник

Фото