Репертуар у нашого гурту лише чотири пісні, але ми будемо над цим працювати

Розповідає Андрій Дрозда — соліст, фотограф, телеведучий.

Я зі Львова, навчався тут у школі, потім у Львівському політехнічному університеті на факультеті будівництва.

Чи ви з дитинства займаєтесь музикою?

Так, приблизно з 7-8 років. Я  закінчив музичну школу по класу скрипки, після того освоював гітару вже самостійно, паралельно займався спортом — футбол, волейбол, плавання. Приблизно рік тому, я почав займатись барабанами сам, вчусь на них грати і вже маємо гурт. Якраз у суботу був перший виступ саме в церкві.

Що стосується  вашого поштовху до музики, до навчання — ви самі до цього прийшли чи можливо в вас є корені, можливо, у вас тато грає? Звідки у вас це? Чи ви самі захотіли, вирішили, що будете навчатися, бо вам це цікаво?

У дитячому віці це був поштовх від мами, нас змушували грати на скрипці, бо ми не дуже любили ходити на скрипку, коли всі інші діти ходять гуляти. Але задатки є, тому що мій тато міг освоїти будь-який інструмент і успішно це робив, а його бабуся  була співачкою в кабаре у Львові.

Ви кажете, що вас примушували, отже, ви були не одні, у вас ще були брати чи сестри?

Свого часу ми ходили з братом в один клас, хоча в нас різниця була рік і чотири місяці (я старший), але ми ходили в один клас і в загальноосвітню школу, і в музичну школу, тому що мамі так було зручно нас віддати в один клас, тому я залишився ще на рік вдома і ми пішли до школи удвох з братом. А зараз в мене ще один брат є, в нас різниця 15 років, він вступив до консерваторії на фортепіано та скрипку.

Тобто у вас родина досить музична. Розкажіть більше про ваш гурт, ви казали, що вже був перший виступ, розкажіть скільки у вас людей, як він називається і ваші плани на майбутнє, якщо такі є.

Я вам розкажу з самого початку. Я їхав за кермом з Києва до Львова з друзями і поруч сиділа моя подруга. А в мене в машині були палички від суші і я ними стукав по керму, коли музика грала, навіть в дорозі. І моя подруга мені каже: “Тобі треба на барабани піти”.  Я їду далі, проїхав декілька кілометрів і думаю собі: ”Так, мені треба на барабани”. Приїхав до Львова і згадав, що у нас в церкві лежать барабани, які ніхто не використовує вже десять років, дістав їх і привіз собі додому. Звичайно, мої родичі не були раді тому, але вже як було. Я вчився сам, в ютубі дивився уроки, все досконально і детально розучував, а якщо хтось попадався хтось з барабанщиків, то я в них випитував що і як. З часом, пройшло може півроку, в нас позичили ці барабани для церкви в Мукачево на якийсь виступ. Вони довго віддавали і ми запропонували їм купити їх. Вони нам дали якусь невелику частину грошей і я подумав, що з тими грошима робити і почав шукати спонсорів. Тому що в нас не було жодного інструмента в церкві, нічого не залишилось. Нам допомогли з Америки, нам допомогли тут спонсори, буквально 3-4 тисяч доларів ми назбирали і в нас з’явилися і барабани, і бас-гітара, і клавішні, вся установка.  І я та мої два брата створили гурт — один грає на бас-гітарі,  другий грає на клавішах і я зараз граю на барабанах.

Тобто у вас така сімейна група?

Майже так, співає моя дружина і ми ще зараз шукаємо гітариста. В принципі пошук триває.

Ви б не хотіли навчати дітей грі на інструментах?

Я не володію так професійно, щоб братися за уроки. Звичайно, початківцям я можу давати уроки, але в планах такого немає, тому що в мене є інша робота, я  працюю ведучим на радіо, до того я працював телеведучим на телебаченні на програмі “Джем”. Крім того, я займаюсь фотографією, в сезон весіль у мене достатньо роботи, але основна моя робота зараз — це логістика, я працюю на американську фірму, яка займається перевезеннями по Америці,  у нас у Львові. Тому думки про репетиторство немає.

Ви сказали що працюєте на радіо?

Це радіо “Голос Надії”, програма “Трамвай-шоу”  з 5 до 7 по буднях, крім п’ятниці, прямий ефір.

Ви зараз плануєте виступати тільки в церквах або ще десь?

Якщо чесно, куди запросять. Репертуар в нас лише чотири пісні, але ми будем над цим працювати і вже працюємо, поки будемо виступати у себе в церкві. А далі — є різні молодіжні заходи, куди мене вже запрошували як спікера і десь поспівати, і я маю такі зв’язки. І якщо нас запросять туди, то буде класно.

Хто пише ваші пісні — ви самі чи є люди, які вам допомагають?

Це відбувається трохи не так. Деякі пісні з нашого репертуару є загальновідомі, є пісні, які були англійською мовою зроблені без перекладу, а ми їх переклали українською.  А так щоб писати свої пісні — в нас ще до того не дійшло.

Запитання — Юлія Брежнєва