Книга: Дмитро Євменов. «Історія створення і вчення Товариства Вартової Башти». – Кандидатська дисертація по кафедрі сектознавства в Православному Богословському Свято-Тихонівському Інституті (Москва) 1998 г. – 153с.
Ця кандидатська дисертація, як заявляє сам автор, направлена на боротьбу зі спільнотою «Свідки Єгови», агресивні дії яких сприяють залученню до своїх рядів малооцерковлених прихожан. Тому автор бере на себе відповідальність надати ресурс для ведення полемічної діяльності з цією групою людей.
Слід зазначити, що автор правдиво і влучно висвітлює питання історичного характеру: хто засновник зібрання, імена проповідників, дати. Та поряд з цим цю організацію і ту, з якої вони вийшли називає сектою. Крім того, він у своєму вступі до роботи зазначає: «З дієвих на даний час в Росії організацій, що займаються прозелітством, найбільшу небезпеку представляють тоталітарні секти (Інші назви: Деструктивні релігійні об’єднання, деструктивні культи)». Таким чином вже від самого початку автор показує підхід, з яким він буде досліджувати зазначену тему, і так як цей прийом очевидно не безсторонній, можна з упевненістю піддавати сумніву його академічний рівень. Можливо, для внутрішньо-церковного читання він ще і спиратиметься на таких же критично налаштованих віруючих, та в науковому світі, серед інших деномінацій серйозно сприйматися не буде.
В передісторії організації Свідків Єгови точно зазначаються дати і переклади, видання, література. Та, разом з тим, методи поширення літератури називають дивними і незрозумілими. Але наскільки буде доречно називати організацію (церковну чи ні), власними термінами? Ось, наприклад: Свідки Єгови автором називаються як «Свідки Сторожової Башти», з натяком на їхню літературу, яку вони намагаються поширювати.
Дуже цікаве поєднання манер написання автор застосовує у цій роботі. Наприклад, у розділі витоків організації Свідки Єгови з адвентизму він відзначає великі досягнення церкви АСД в медицині та освіті. Скільки всього вони намагаються зробити і т. д., та разом з тим використовує насадження думки про адвентизм, не використовуючи доктрин чи безпосередніх джерел. Так, наприклад, при цитуванні автора Е.Уайт використовує не її праці, а матеріал бере з книги іншого православного дослідника, хоча її твори є у вільному доступі. Слова, які говорять перед хрещенням, (сторінка 16), він бере не з церковного керівництва самої організації, а з праці «Таємні організації та секти» Макарова. Автор стверджує, що пророчиця заявляє про те, що їй відкрились точний день і час приходу Христа, без посилання на її роботу. Неграмотним є підхід писати про виникнення іншої церковної організації більше ніж про виникнення і розвиток організації, яка є предметом дослідження.
Що стосується історичних даних в підрозділах «Історія секти від виникнення до смерті Рассела», «Історія секти від смерті Рассела до смерті Рутерфорда», «Історія секти від смерті Рутерфорда до теперішнього часу», — вони були показані з детальним аналізом. Помітно, що автор добре дослідив справи людей, залучених до організації громади і до її керівництва. Звичайно, відчутно дух осудження їхнього життя, і висвітлення ідеї «риба гниє з голови», тобто, якщо керівництво таке, то і всі. Але на фоні цього інформація подана достатньо повно.
Автор змальовує непостійність у тлумаченні текстів Святого Письма. На сторінці 41, автор на прикладі вірша із Рим. 13:1-7 , в якому говориться що «немає влади не від Бога», показує видозміну тлумачення: «В 1916 році, починаючи з Рассела, і пізніше, слова «вища влада» відносило керівництво секти до правління світу. Потім в 1930-50 роках «вища влада» перетворилась в Бога Єгову та Ісуса Христа. І на кінець, в 1962 році цю ж фразу знову віднесли до правління світу» І в цьому є слушне зауваження. Адже коли ми говоримо про світло, що відкривається нам, то ми зростаємо «до повноти світла», а коли ж повертаємось до попереднього стану — то повернулись у темряву? Чи колись були у світлі і ввійшли в темряву, з якої тепер знову потрібно виходити. В загальному, такий підхід до тлумачення текстів підриває авторитет організації і показує її непостійність. І це розкривається не тільки на одному прикладі, а застосовується і до питання Імені Бога та до інших ідей організації Свідки Єгови. В даному випадку з автором я згідний.
В цій роботі висвітлюються основні пункти віровчення організації. В основному ті, які протирічать вченню традиційної церкви. В одному з розділів зазначається що «в Організації Сторожової Башти є категорична заборона на переливання крові, через що загинуло значна кількість людей». Звичайно, ми не погоджуємося з даною позицією організації. Але ж, якщо Дмитро Євменов пише кандидатську дисертацію в області богослов’я і ні разу не використав біблійний текст, для того щоб навести контраргументи, то про яке дослідження можна говорити? Натомість, автор розповідає історії про те, як люди гинуть від поганого богослов’я «Організації Сторожової Башти». Розповідається про те, що Свідки Єгови пишуть записки, де вказують, що вони не хочуть аби їм переливали кров і про те, як ведеться боротьба за життя дітей.
Хочу нагадати один момент, з якою метою була написана дана робота. Це «надати ресурс для ведення полемічної діяльності з цією групою людей». З цього виникає питання: яка може бути полемічна робота, або, як я, православна людина, знаючи про догмат Свідків Єгови, що «душа людини в крові вона» (вони ще й приведуть біблійний текст), маю надати аргументи у відповідь? На мою думку, автор місцями, а інколи і в цілих розділах забуває про мету своєї роботи і просто переказує вчення інших з ноткою обурення.
Так, у розділі про триєдиність Бога були приведені ідеї Свідків і один текст з Біблії: Бог «Єдин Є». Автор зазначив думки Отців церкви. І слід віддати належне, автор приводить в дію знання мов. Звичайно, не оригінальної, а латинь, та все ж доносить ідею: «Слухай, Ізраїль, Господь, Бог наш, Господь Єдиний» (Akoue, Israhl ku; riow oJ qeo’w hJmv n ku; riow ei w ejstin) (Повт. Зак.6:4), — говорить не про кількісну єдність, але про єдність Істоти». А потім вже зазначає про єврейське слово «ехад» і його використання в інших місцях Біблії. Тому слід зазначити, що не завжди автор не пояснює вчення власної церкви, і не постійно ставиться негативно до даної організації. Це скоріше схоже на американські гірки, коли він піднімається на вершину богослов’я, використовуючи тексти з Біблії, цитати отців церкви (що в принципі логічно для православної та католицької традиції, та не підійде до протестантизму), то стрімко опускається в емоційне фарбування недалекості думки та ідей «Організації Сторожової Башти»
Можна більш зазначити, що саме на доктринальних питаннях, таких як Особа Ісуса, Триєдиність Бога, Духа Святого, можливість віднести ім’я Єгова до всіх імен Бога, автор часто використовує тексти з Біблії. Він неодноразово показує паралельні місця, де можна побачити, як те ж слово виглядає по іншому, тим самим пояснює попередній текст (наприклад monogenh).
У розділі про хрещення є багато думок, чому можна хрестити дітей. Один з аргументів — це Дії 2:38-39 «Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей». І на цьому автор зупиняється, говорячи, що, коли Петро проповідував, то просив щоб хрестились кожен з вас і великі і малі, але опускає продовження «і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш». Як може від проповіді Петра в той же момент хреститись і той, хто далеко, — в цьому випадку зіграла вибірковість. Крім того, аналогічні випадки ми бачимо і в інших місцях Писання. Наприклад Мойсей дав Закон для Ізраїлю і для їхніх дітей, але контекст говорить про наступні покоління. Так і тут говориться про дітей, як вістку для наступних поколінь і як вістку для інших народів.
В загальному є достатньо ідей, які можна віднести до розряду богословських дискусій. І ті чи інші деномінації та богослови могли б апелювати до даного дослідження. Але прослідковується груба манера подання матеріалу і зневажливе ставлення до певної групи людей. Ось як він підсумовує: «Перебування в рядах «Свідків Єгови» руйнуюче діє на духовний, психічний і фізичний стан людини». Чи є автор об’єктивний у своїх дослідженнях, — важко сказати, адже він не приводив думок інших деномінацій та, власне, їхньої про себе.
Спостерігається думка впевненості у своїх поглядах і в своєму віросповіданні. Це добре в житті, а не у викладанні матеріалу. Крім того, автор використовує інформацію, яка не є дійсністю «наприклад в першому розділі приписав ідею пантеїзму певній деномінації, що не є правдою, відповідно, всі інші судження викликають недовіру в читача.
Робота досить неоднозначна і слугує більше як висвітлення свого релігійного переконання, що є єдино вірним, а інші лише справляють негативний вплив на християнський світ.
Богдан Шумчук
