Історія служителя: «Готувався до викладання в процесі навчання»

Розповідає Віталій Нероба. Родом з Київської області, с. Руда. 44 роки. Звершує служіння пастора в місті Яготин, керівник слідопитського відділу в Центральній конференції, викладач Українського гуманітарного інституту та Українського адвентистського теологічного інституту.

Розкажіть будь ласка по свою освіту.

Навчався на Теологічному факультеті Українського адвентистського теологічного інститута, потім в Заокській духовній академії. Магістерську освіту отримав в університеті Andrews, штату Мічиган. Спеціалізація «Біблійні дослідження». Ще одна магістерська  освіта написана на базі Українського адвентистського теологічного інституту – спеціалізація «Дитяче та підліткове служіння». І також державна магістерська освіта – Університет Драгоманова. Спеціальність «Філософія та релігієзнавство», і власне вже вузька спеціалізація – «Історія релігії та філософії». На даний момент навчаюсь на докторській програмі з Міссіології в університеті Ендрюса, штат Мічіган.

Розкажіть про свої дослідження та публікації?

Оскільки специфіка моїх досліджень власне – міссіологія, а саме як донести вістку Євангелія  до слов’янських та ісламських народів. Це в теологічному напрямку. Якщо звернутись до напрямку релігієзнавство, то це публікації з історії християнства на слов’янських землях, і історія християнства на території ісламських країн. Результатом написання стали дослідження та велика кількість статей, різноманітних наукових праць також проект «Дорогами Християнства» у якому було знято близько 150 передач з історії Християнства в Україні, починаючи з апостольських часів, аж до епохи Реформації. В більшості з яких я виступав в ролі експерта.

Оскільки ви являєтесь викладачем, то хотілось би почути про премети вашого викладання?

На кафедрі «Релігієзнавство та філософія» в Українському гуманітарному інституті викладав наступні предмети: вступ в теологію, історія релігії, історія релігійних рухів в Україні, географія релігій, сучасні релігійні рухи та ізотеричні вчення, державно церковні відносини, історія Української філософії, наука і релігія. Також в Українському адвентистському теологічному інституті  я викладаю такі предмети: вступ в теологію, історію церкви, а саме історію християнства в цілому, історію церкви Адвентистів сьомого дня, релігієзнавство, історичні книги Старого Завіту. Також раніше я викладав в Коледжі євангельського служіння у місті Черкаси. Викладав там доктрину про святилище, книгу Дій святих апостолів, історію християнства в Україні.

Скільки років ви займаєтесь дослідницькою та викладацькою діяльністю?

Викладачем я являюсь з 2010 року, і приблизно з того року почав роботу над проектом «Дорогами християнства». Виходить близько 10 років.

Розкажіть про педагогічні особливості чи може складності вашого викладання?

Якось мене спитали про кількість часу, яку я трачу на підготовку. Справа в тому, що я викладаю предмети, які я досліджував ще з шкільної парти. Це напрямок історія релігії. І я це любив ще у школі, і були випадки, коли викладачі запрошували мене проводити пари у школі. Бо я знав літературу, специфіку церкви, географію, етнографію. І я все це виклав все в такому релігійному сенсі. Коли я навчався в вищих навчальних закладах, я ніколи не прагнув бути вчителем. Бо я більше дослідник. І я писав усі конспекти, матеріали так, щоб у громаді, якій я мав служити пастором, я міг це все викладати доступною мовою. В мене всі ці конспекти записані не як студентом, а як майбутнім пастором. Писав так щоб можна було потім проводити семінари. І вивчав його так, щоб можна було поділитись з іншими. Тому що я готувався бути пастором. Але коли мене також покликали на викладання, хоча я не просився і не прагнув, то я був готовий до цього. Бо готувався практично в процесі навчання. Тому викладацька праця мені подобається, бо студенти і на теологічному і на релігієзнавському факультеті знають чого вони прагнуть. Скажем, що майже всі студенти люблять навчатися. І хоча історія може подобатись не всім, але я стараюсь подати її з практичної точки зору. Тому на пари я йду як на свято, і тести провіряю як свято, бо коли є результат, коли випускники проводять програми, лекції, навертають людей до Христа через історію. То є дуже велика радість. Але більша нагорода – то «вигнати» студента з пар. З останнього екзамена.  Причина того є знання, та автоматом отримана оцінка. І я з задоволенням з ним прощаюся звільняючи від екзаменів.

Що ви скажете про переваги навчання в Українському адвентистському теологічному інституті?

Велика перевага, принаймні до корона вірусу – була його практичність. Оскільки більшість викладачів є  діючими пасторами які викладають свій предмет з практичної точки зору використання в громадах. Це великий плюс. Бо якщо би викладали лише одні теоретики, які не знають що таке служіння людям, то ситуація була би зовсім інша. Практичність то є велике благословення. Тому що цей навчальний заклад паралельно з освітою дає практичне служіння місцевій громаді і в громадах де вони виїжджають на служіння. Принаймні це так було до корона вірусу. Також велика перевага цього навчального закладу – керівництво. Бо вони ведуть правильну консервативну теологічну лінію. Досить вимогливі з однієї сторони, а з іншої дуже доброзичливі до викладачів і до студентів. Дуже приємна і гарна атмосфера відношення керівництва навчального закладу до викладачів. Це те, що мені подобається особисто. Викладачів цінують. І так само до студентів. Поруч з вимогливістю проявляють доброзичливість і батьківське ставлення. Я був студентом в цьому навчальному закладі. Тому говорю як студент і вже тепер оцінюю як викладач. На чотири роки студенти стають як діти, племінники, племінниці. І ми намагаємось вкласти в них свою любов, знання. Навчити будувати відносини с Богом.

Питання – Данило Болвінов