Щоб настав мир, не гинули люди та ми змогли повернутися додому – головна тема молитов харківських адвентистів у Гладбеку, Німеччина

Розповідає Олексій Мельніков – лідер групи харківських адвентистів про буденність та суперечки в Німеччині.

За місяць до широкомасштабного вторгнення, наприкінці січня 2022 року, я з синами вирішив поїхати в Угорщину попрацювати. Ніхто з нашої групи, а ми вже давно знаємо один одного, всі з Харкова, не вірив у початок війни. Усі будували якісь плани та жили розміреним життям.

Коли почалося бомбардування міста почали телефонувати знайомим, щоб зорієнтувати їх куди виїжджати евакуаційними поїздами. Хоча сісти в такий поїзд була інша історія. З великими проблемами моя дружина змогла дістатися до мене в Будапешт.

Отже, деякий час жили вже всією родиною в Угорщині та координували біженців з України до міст допомоги. Мої друзі, яких я знаю вже 30 років наполегливо запрошували мене в Німеччину місто Ессен. Вони займалися прийманням та розміщенням біженців, на той час їм вдалося вивезти до себе 30 людей з різних гарячих точок, а саме: Бучі, Маріуполя, Харкова та інших міст України.

Я довго вагався, але потім погодився, нас розмістили в місті Гладбек, що в 15 км від Ессена. Розмістили, тобто надали соціальне житло, за яке платить місцева влада, також ми одержуємо грошову допомогу та страховку на випадок захворювання, ходимо на курси вивчення німецької мови. Загалом нас 12 людей з дітьми різного віку. Ми всі адвентисти з одного міста, але дісталися сюди різними шляхами, тримаємося разом та підтримаємо в різних потребах один одного.

Як проводите суботні служіння чи відвідуєте інтернаціональні / німецькі церкви?

В Ессені є не тільки німецька, а й російськомовна церква, але не наїздишся, транспорт тут не дешевий. Тому збираємося на квартирах один в одного та проводимо служіння. Співаємо пісні, розповідаємо вірші, обов’язково суботня школа та проповідь. Зараз буде тепліше та зможемо виходити на природу та проводити служіння на свіжому повітрі.

У Харкові Ви були лідером, мабуть, і тут не сидите без діяльності, чи вдалося провести заходи для наших земляків не адвентистів?

Так, напередодні Різдвяних свят, у грудні 2022 року вдалося провести шість зустрічей за темою Різдва в місцевій адвентистській громаді. Давали оголошення в різні групи для біженців прийшло 15 людей. Програму проводив я, бо це було суто для українців.

Люди приходили засмучені та похмурі, але наприкінці зустрічі в очах загорявся вогник надії. А ще, вони всіляко показували, що захід сподобався, ніхто не пішов із пустим серцем. Усі відгукнулися на призов вийти, щоб за них помолиться.

Потім група перейшла під опіку місцевого пастора, він почав займатися з ними німецькою мовою та обговорювати духовні питання. На жаль, на Великодні свята нову програму провести не вдалося, бо тут усе робиться дуже повільно, тому не встигли. Поки зо всіма все погодиш вже і привід пройшов.

Багато людей з Вашої групи пережили наслідки воєнних дій, як почуваються всі зараз, коли перебувають у безпеці, але все ж такі на чужині?

Ті, хто пережив бомбардування і досі здригаються, коли чують тут звук навчальної тривоги чи шум, що нагадує зліт ракет. Ми всі бажаємо та молимося тільки за одне, щоб настав мир, не гинули люди та ми змогли повернутися додому. Тут ми з іншого боку поглянули на те, про що обурювалися вдома.

Наприклад, банківське та медичне обслуговування, освіта, якість харчових продуктів. Також навчилися жити за принципом: не турбуйтеся про завтрашній день. Розуміти й раніше розумів, що так промовляв Ісус, але однаково, щось планували, засмучувалися коли так не виходило. А зараз усе інакше, від тебе нічого не залежить і ти не можеш ні на що вплинути. Тому цей вислів став сприйматися ближче до його реального змісту.

А які стосунки з місцевою громадою, я так розумію, що якось не складається, чому?

В Україні досить консервативний адвентизм у порівнянні з ліберальністю Німеччини, з деяких питань доктрин Церкви ми з місцевим пастором маємо різне бачення. Але ж ми гості, навіщо загострювати відносини, тим більш, що маємо можливість збиратися окремо.

Та не дивлячись на розбіжності є такі німці, які бачать в українських адвентистах благословення для своїх громад, бо це можливість повернутися до вчення Церкви, як воно було раніше. Згадати те, що було змінено лояльністю.

Спілкувалася Олена Ільчук