Християнські основи журналістики (частина 1)

ВСТУП

У нинішню епоху інформаційних війн засоби масової інформації стають потужною силою, яка здатна переважати над виконавчою, законодавчою і судовою владами. І оскільки сьогодні ЗМІ здатні маніпулювати масовою свідомістю і диктувати свою політику, дедалі гострішим стає питання: ким обрана четверта влада, кому підзвітна і яких моральних норм повинна дотримуватися?

Незважаючи на всю складність формування журналістської деонтології, можна з упевненістю ствердити, що критерії відповідальності журналіста знаходяться, передусім, в його світоглядній позиції, морально-оціночна основа якої формує власні мірила добра і зла.
Отож, особиста світоглядна основа є визначальною в діяльності журналіста, його добросовісності та відповідальності. Адже якщо оперувати трансцендентними категоріями, то навряд чи знайдеться журналіст, який відверто скаже, що служить злу. В Україні працює чимало журналістів, які намагаються жити за найвищими стандартами чесності, але не завжди в їхній праці можна побачити добрі плоди. Виправдовуючи свою недобросовісність, можна звинуватити жорсткий диктат ринку, адміністративний тиск на вільну пресу, авторитарний режим тощо. Проте найглибша причина аморалізації медіа лежить не в економічній моделі країни чи політичному режимі, а в моральній основі журналістики. Бо ж, яким би чесним і порядним не був журналіст, коли в корінні його фаху лежить хибна система цінностей, то хіба здатен він бути тим місіонером моралі, проповідником праведності, яких так потребує наше суспільство. Хіба зможе підняти інтелектуальну, моральну, культурну, цивілізаційну планку буття нації?

Сумним фактом є те, що журналістика в Україні відходить від своїх завдань, стає залежною від грошових мішків, політизується і монополізується окремими особами, і як наслідок, втрачає свою моральну суть. На думку автора цієї праці, такі тенденції відчуватимуться й надалі, дедалі гостріше та болісніше, якщо основи сучасної журналістської освіти не будуть істотно змінені.

В світлі цього завдання необхідним є вивчення християнських основ журналістики як фундаментальної бази для формування журналістської деонтології. В Україні протягом 70-ти років панування антихристиянської ідеології ця тема не тільки не розроблялася, а й усіляко замовчувалася. Водночас, радянська журналістська наука з особливою пильністю стежила за розвитком тогочасних зарубіжних релігійних медіа, аналізуючи їх з погляду глобального ідеологічного протистояння.

Незважаючи на проголошену релігійну свободу після розвалу СРСР, і 12 років незалежності тема християнських основ журналістики в Україні досліджена дуже поверхово. У висвітленні цієї проблематики українські дослідники найчастіше обмежуються питаннями загальнолюдських, дуже розмитих морально-етичних норм, правил, принципів, які, зрештою, мало у чому розходяться з ідеями світського гуманізму. Відсутність конкретики в цих дослідах та нерозуміння того, чим християнські моральні норми відрізняються від світсько-гуманістичних, — відкидають християнську журналістику на узбіччя сучасної журналістської науки. Розгляд християнських основ як атрибуту лишень журналістики церковної, звужує поняття християнської журналістики, не дозволяє їй зайняти поважне місце у сфері освіти і науки.

Відтак, формування цілісної християнської основи журналістики – кропітка праця не тільки релігійних діячів та церковних газет, але й усіх тих журналістів, які стоять на оціночно-ідеологічних принципах певної християнської конфесії та мають релігійний підхід до висвітлення різних суспільних тем.

Одразу відкинемо тезу про ідеологічний нейтралітет журналістики. Як гуманітарну, суспільствознавчу дисципліну, ми не можемо розглядати її, не враховуючи її ідеологічного насичення, яке частково або повністю формує моральний і духовний світ журналіста як особи. До того ж, окрім університетської системи освіти, ідеологічний вплив здійснюють самі ЗМІ, на прикладі яких вчиться майбутній журналіст.

Праця “Християнські основи журналістики” торкається таких питань:

• Історичний розвиток гуманізму як моральної основи сучасної журналістської освіти.
• Порівняльний аналіз гуманістичної та християнської основ журналістики.
• Роль і місце християнської журналістики в житті суспільства.
• Тенденції розвитку інформаційного світу.
• Методологія християнської журналістики.
• Соціальні функції християнської журналістики.
• Перспективи розвитку християнської журналістики.

Висвітлення цих питань в нашому дослідження аж ніяк не є вичерпним і кожне з них потребує глибшого дослідження. Одне із завдань цієї праці – заохотити дослідників приділити більше уваги теорії християнських основ журналістики, розробити методологічну концепцію роботи журналістів-християн.

У наступному розділі, в контексті розвитку європейської моделі журналістики як науки, ми розглянемо її дві діаметрально протилежні філософські основи: гуманістичну і християнську. Одразу уточнімо терміни: гуманізм ми розглядаємо як систему цінностей, моральних норм і правил, які почали своє формування в епоху Відродження і були розвинені просвітниками, раціоналістами тощо. Християнську основу ми розглянемо як систему цінностей, першоджерелом якої було вчення Ісуса Христа і продовжено християнськими мислителями, починаючи від ранніх Отців Церкви і донині. Термін “християнська журналістика” в цій праці вживається не тільки у значенні журналістики церковної, але й усіх тих журналістських напрямів, що ґрунтуються на християнській основі. Загалом, можна сказати, що християнська журналістика – це християнські основи журналістики у практичному застосуванні.

Необхідність порівняння гуманістичної та християнської шкіл полягає в тому, щоб зобразити, наскільки далекими від євангельського світобачення є філософські основи сучасної журналістської освіти і показово-наслідувальний вплив більшості українських ЗМІ. Також це порівняння допоможе зрозуміти причини низьких моральних якостей багатьох журналістів, змусить замислитися над сучасними тенденціями розвитку інформаційного світу.

ГУМАНІЗМ І ХРИСТИЯНСТВО В ЖУРНАЛІСТИЦІ

Гуманістичну основу журналістики, яку нині викладають у вищих навчальних закладах України формували не одне століття. Свій початок вона бере з філософії давньогрецьких мислителів Геракліта і Протагора, суть якої якнайкраще відображається в їхніх крилатих висловах: “все тече, все змінюється”, “неможливо ввійти в одну річку двічі” і “людина є мірою всіх речей”. Ці три тези яскраво змальовують сутність гуманістичної філософії: усе в світі є відносним, не існує моральних чи правових абсолютів, людина є найвищим авторитетом у всесвіті. Яким чином це мислення вплинуло на світогляд Європи, а згодом на принципи сучасної цивілізації, — це саме те питання, яке потребує окремого дослідження.

Досліджуючи коріння античного гуманізму, необхідно звернути увагу на ідеологічне підґрунтя давньогрецьких філософів. Як бачимо з міфології, грецькі боги представляли всі моральні вади людства: заздрість, перелюб, зраду, розбещеність, підступ, помсту (наприклад: бог Кротос оскопляє свого батька Урана, щоб зупинити його плодючість, а сам пожирає своїх дітей, громовержець Зевс постійно зраджує дружині Гері, викрадає і гвалтує доньку фінікійського царя Агенора Європу і т.ін.). В пізніших міфах греки витворили героїв, в житті яких боги відігравали лише другорядну роль (Геракл, Тезей, Одісей тощо). У відносинах між людьми і богами не існувало чіткого морального кодексу. Це змушувало людину бути своїм власним богом і встановлювати власний моральний закон. Люди стають сміливішими, починають воювати з богами, зростає їхня самостійність у відносинах з вищими істотами.

Відомий англійський теолог Дерек Прінс, який досліджував першоджерела західноєвропейського гуманізму в античній міфології і філософії, робить цікавий висновок: “Гуманізм – це заперечення будь-якої сили чи моральної цінності, які є вищими за людські цінності; відкинення релігії на користь віри в розвиток людства лише власними силами. Гуманізм не є духовно нейтральним, це усвідомлене заперечення Божої сили та влади. Це антирелігійна релігія”.

Схематично уявити історичний розвиток гуманізму можна так: на ранніх етапах історії Європи на вершині святості і могутності знаходився Вседержитель Бог, внизу – грішна людина. Походження абсолютної істини було одне – від Бога. Проте настала епоха Відродження, і людство заявило: “Подивіться, якою чудовою і могутньою є людина. Чи потрібен нам Бог?” Людство опустилося на один щабель вертикалі віри. Потім прийшла епоха Просвітництва і людина заявила ще сміливіше: “Нам не потрібен Бог”. Вольтер, Дідро, Руссо та інші речники Просвітництва оспівували геній людського розуму, який здатен знайти рішення всіх проблем людства. Мислителі вдалися до незмірно великої пихи та оманливої видимості знання, водночас осуджуючи та заперечуючи релігію. З розвитком Просвітництва мислення віри було відкинено як забобонне. Розум почав замінювати одкровення, самопізнання слугувати засобом спасіння, пропонуючи відповіді на всі питання. Філософська думка віддалилася ще на один щабель від ранньохристиянської концепції теоцентризму.

Однак в усій цій гегемонії зміцнення антропоцентризму і девальвації віри у Всемогутнього Бога тривалий час існувала істотна прогалина: мислителі Відродження і Просвітництва не могли вирішити два принципові питання: про походження Всесвіту та походження людини. І ось на зламі 19 століття виникає найважливіше за своїми наслідками явище – вчення Дарвіна. Фактично, дарвінізм заявив: “Нам не потрібен Бог, щоб пояснити, звідки ми походимо. Це зможе зробити теорія еволюції”. Теорія Дарвіна знецінила людину як боготвірний феномен і представила її як раба шлунку, прямого потомка мавпи. Пізніше Зиґмунд Фройд продовжив працю Дарвіна, звівши людину переважно до статевого потягу, який підносив до політичного, мистецького і навіть релігійного рівня. Відбулося остаточне падіння вертикалі віри. Це яскраво ілюструє відомий лозунг Ніцше: “Бог помер”, яким він проголосив той факт, що концепція Бога-Творця як Особистості, яка була єдиним джерелом істини, для людства померла.

Таким чином античний гуманізм, з часів Відродження до нашого 21 століття, породив нових ідеологічних монстрів: атеїзм, матеріалізм, релятивізм, лібералізм та інші ідеології, які заперечують існування абсолютної істини, абсолютних моральних норм, натомість стверджують, що мораль існує тільки релятивна, норми якої змінюються залежно від політичних, соціальних та культурних умов. Промовистий факт: якщо століття тому Оскара Уайльда засудили і ув’язнили за гомосексуалізм, то нині західний журналіст ризикує сам сісти на лаву підсудних за “некоректне висловлювання проти сексуальних меншин”. Нещодавно парламент Швеції прийняв закон, який забороняє священикам публічно зачитувати 1-ий розділ Послання Апостола Павла до Римлян, де засуджується гомосексуалізм. Цілком імовірно, що в недалекому майбутньому ми побачимо ще не такі парадокси західного гуманізму.

Натомість, християнське віровчення майже не зазнавало доктринальних змін упродовж історії. Незважаючи на розкол на католицизм і православ’я в 11 ст., виникнення протестантизму в 15-му ст., християнство завжди зберігало поняття абсолютної моралі та абсолютної істини. Беручи за друковані першоджерела християнства книги Святого Письма, слід відзначити, що біблійні тексти залишаються незмінними й актуальними сьогодні як і майже 2000 років тому. За цей час Біблія пережила найрізноманітнішу і найпотужнішу критику, ніж будь яка інша книга. За словами італійського релігієзнавця, автора бестселеру “Гіпотези про Ісуса Христа”, Вітторіо Месорі, жодна інша релігійна чи філософська ідеологія не витримала би такого шквалу критики, яку пережила Біблія і християнство.

Вольтер, визначний французький антирелігійник, який помер 1778 року, казав, що за сто років по ньому християнство буде зметене з землі і стане надбанням історії. В історію пішов сам Вольтер, а через п’ятдесят років по його смерті Женевське біблійне товариство заходилося друкувати Біблію на його власному друкарському верстаті у його домі. Яка іронія історії. Це нагадує всім відомий напис в американському метрополітені:

“Бог помер”. Ніцше.
“Ніцше помер”. Бог.

Перш ніж перейти до порівняльної характеристики християнської і гуманістичної основ журналістики, важливо зазначити, що гуманізм не є притаманним лише світським виданням. Багато релігійних видань, особливо на Заході, існують на гуманістичній основі. Так само християнська основа не обмежується релігійними ЗМІ. Жанри і тематика публікацій в нашому випадку не мають значення. Щоб проілюструвати, наскільки гуманістичні корені журналістики відрізняються від християнських, скористаємося порівняльною таблицею.

Розглянемо деякі порівняння докладніше.

ТЕО- ЧИ АНРОПОЦЕНТРИЗМ?

Повторимося, що першим паростком гуманізму став девіз – “людина є мірою всіх речей”. Цим висловом людина зрікається найвищого абсолюту, нівелює поняття істини в останній інстанції, справедливого суду. Звідси тяжіння журналіста до суб’єктивності, трактування добра і зла згідно лише зі своїми переконаннями, створення нових “істин”, які би відповідали потребам сьогодення. Однак, якщо припустити, що абсолютної істини не існує, то на підставі чого можна вважати істину однієї людини істиннішою за іншу (даруйте за тавтологію)? За якими критеріями можемо оцінювати суспільні, політичні, культурні процеси?

Переорієнтація уваги на людину, де факто, є переорієнтацією на плотські поверхневі людські початки, оскільки неможливо розглядати цілісну людську свідомість без її звернення до трансцендентного, до Бога, Який в тій чи іншій мірі торкається кожного. Потяг людини до трансцендентного, до сакруму є основною складовою людської сутності: непотрібно зайвий раз доводити те, що давно доведено багатьма філософами, психологами, богословами. Той хто ігнорує бажання людини пізнати трансцендентне стає в опозицію до першочергових вимог своєї людської природи й уярмлює самого себе, нищить у собі та в інших природну потребу духовного зростання.

У християнській основі лежить теоцентризм – Бог є у центрі усього, Христос є мірою всіх речей. Біблійні принципи, які лежать у фундаменті цієї концепції є усталеними і незмінними з 1-го століття, відколи їх проголосив у нагірній проповіді Ісус. “…Не можна істотно описати дійсність, не враховуючи теологічного виміру” – слушно зауважив Папа Іван Павло ІІ в листопаді 1980 року під час промови в Мюнхені.

Мораль, встановлена Ісусом, та її роз’яснення у Посланнях Нового Завіту становлять усталену модель для суспільства, призначену на всі віки. Ця мораль не є диктатом згори, оскільки не протирічить людській природі, а навпаки, гармонійно скеровує людину в русло її істинної сутності, щоби людина не діяла всупереч власної природи. Християнська мораль яскраво протирічить іншим релігійним, а також окультним етикам, які переповнені різними заборонами та забобонами, що викликають протест внутрішньої природи та здорового глузду. Позбавлене нормативних вимог і складних ритуалів, Ісусове Слово ґрунтується на любові до Бога та ближнього, визначається простотою і легкою адаптацією до життя віруючого, є сукупністю Божих дарів для людини.

ЛЮДИНА ЯК ХТО?

У гуманістичній журналістиці людина розглядається як соціальна одиниця, частинка суспільства. Залежно від своєї поведінки вона є або корисною для соціуму, або ж нікчема, негідник, “відходи суспільства”. Зрештою, порушуються права людини, які так голосно проповідує гуманізм. Це яскраво спостерігається у пресі, коли журналіст оголошує підсудного негідником, покидьком, сволотою, ще до вироку суду, вживає образливі слова на адресу політиків, державних діячів, акторів тощо.

У християнстві людина – це боготвірний феномен, найвище Боже творіння. Тому і ставлення до неї є вищим ніж в антропоцентричному гуманізмі. Вже згадуваний нами релігієзнавець Вітторіо Месорі висвітлює цю ідею так: “Якщо Бог був тільки найдосконалішим єством, тоді ніхто не міг перешкодити топтати оте не дуже досконале єство, яким є людина. Але, якщо Бог став людиною, якщо він народився дитиною, якщо бавився у поросі палестинських доріг, тоді вже неможливо дати ляпасу людині, не давши при цьому ляпасу і самому Богові”.

З огляду на це, журналіст має старатися не показувати негативні якості об’єкта критики, а більше відтворювати його позитивні якості, акцентуючи увагу на тому, що в цій людині є гідним, що служить ідеалам добра і допомоги ближньому, дотримуватися поваги до оточуючого як того, хто є створеним Богом. Справедлива критика не може містити образливих закидів і слів, що принижують людську гідність, якщо її метою є зміна ситуації на краще та усвідомлення критикованою особою своєї помилки. Найкращий засіб як уникнути негідної критики людини – керуватися “золотим правилом” Ісуса Христа: “І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви” (Луки 6;31). Вічною проблемою людства є те, що ми судимо один про одного за поведінкою, тоді як Бог судить за станом серця (Євр. 4;12-13). Тому, оцінюючи ту чи іншу особу, журналіст не має права виступати суддею; його вирок ніколи не буде об’єктивним.

В 1984 році Папа Іван Павло ІІ звернувся до працівників ЗМІ на всіх континентах, даючи моральні настанови у висвітленні людського життя:

“Не зображайте людину спотвореною та здеформованою, людину, яка заперечує правдиві цінності!

Надавайте значення трансцендентному, тому, що робить людину гідною!

Не нехтуйте релігійними вартостями і не насміхайтеся над ними, не інтерпретуйте їх на основі ідеологічних схем!

Не згіршуйте інших!”

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ

Наступною ознакою гуманістичної журналістики є переважання прав людини над обов’язками. В сучасних мас-медіа дуже часто чуємо про наші права і лише зрідка про обов’язки. Таким чином концепція прав розглядається автономно, залишаючи людину поза контекстом. Зміщення акцентів на права в кінцевому результаті призводить до виникнення в людській свідомості “ідеї необмежених прав”, яка втілюється у крилатих висловах молодого покоління: “в житті треба спробувати все”, “вживати чи не вживати наркотики це моє особисте право” і т. ін. “Якщо Бога немає – усе дозволено!” – понад сто років тому зробив висновок Достоєвський.

Наслідки оспівування журналістами прав людини – розхитування традиційних моральних устоїв, спостерігаємо в країнах Європейського Союзу. Західні журналісти, вихідці із гуманістичної школи журналістики, домоглися всіх умов для розтління і морального руйнування суспільства: дозволу на проведення парадів геїв та лесбіянок вулицями столиці, легалізації наркотиків, евтаназії, проституції, клубів найрізноманітніших сексуальних збочень, викладанню в школах окультизму та правил “безпечного” сексу, одностатевих шлюбів, прав гомосексуалістів на усиновлення дітей і т.і. Процес триває. Інтеграція країн східної Європи до Євросоюзу, яка передбачає не тільки адаптацію законодавства та економіки країн-кандидатів до стандартів ЄС, але й переоцінку культурно-освітніх напрямів, де факто, означає зближення суспільної моралі з нормами країн Заходу. Те, що сьогодні існує в Бельгії, Франції, Швеції, Нідерландах, поступово наближається до кордонів України: “адаптуються” найближчі сусіди Угорщина, Румунія, Болгарія.

Згідно з християнською концепцією прав та обов’язків людина є обмеженою у своїх правах: вона не має права вживати наркотики, не має права напиватися, курити, казати неправду, чинити перелюб тощо. Чому? Тому що Святе Письмо говорить чітко і безапеляційно: “Хіба ви не знаєте, що неправедні не успадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки – Царства Божого не вспадкують вони!” (1Кор.6;9-10). Зрозуміло чому християнська система цінностей в основу сучасної журналістики не вписується.

СВОБОДА СЛОВА

Цей пункт є найбільш дискусійний. Християнська основа журналістики суперечить гуманістичному принципу повної свободи слова. У християнській основі свобода слова є обмеженою. Адже, якщо необмежена свобода слова сприяє поширенню соціальних негараздів, то чи не варто її обмежити? Зрозуміло, що не за допомогою державних органів (щось подібне було за часів СРСР), а шляхом зміни моральної основи журналістики, яку викладають в державних навчальних закладах.

“Свобода преси не повинна стати засобом знищення свободи як такої, без істини вона веде на шлях егоїзму, вульгарного релятивізму, який “найефективніше” й знищує культуру свободи – стверджує професор ЛНУ ім. І. Франка Йосип Лось. — Зокрема, в Україні, де кілька поколінь виховувалися без координуючого впливу автентичних європейських, тобто національних і християнських, культурних традицій, абсолютна більшість ЗМІ підпорядкована контролеві влади, олігархів, космополітичних груп. Відтак газети, радіо, телебачення, незважаючи на відносну свободу преси (вона є абсолютною для розтлінників свідомості!), залишаються основним засобом пропаганди, що експонує позитивний образ правлячих еліт, фальшує справжній стан речей”.

Гостра, нищівна критика політиків, державних службовців, діячів культури і мистецтва, порушення людської гідності – все це ми спостерігаємо у багатьох виданнях України сьогодні. Безліч журналістів, користуючись своєю владою, вважають що можуть говорити про все, що думається, як писав Хосе Ортега-і-Гасет, “надавати законну силу своїм кав’ярняним розмовам”. Закон про свободу совісті стає “свободою для безсовісних людей”.

Поетизація зла та зображення його місця в дійсності як всесвітньої оргії сатани стають домінуючими елементами в телепросторі та в масових виданнях, прикриваючись ширмою “об’єктивного відображення дійсності”.

Натомість християнська журналістика закликає не поранити словом жодної людини, однак благословляти усе людство. Зокрема, в документі Папської Ради з питань соціальних засобів комунікації від 4 червня 2000 року зазначено таке положення: “Критики часто відзначають поверховість і поганий смак медіа. Твердження, що медіа віддзеркалюють рівень публіки, не є виправданням; тому що медіа самі впливають на думки публіки і саме вони зобов’язані піднімати, а не опускати етичну планку. Ця проблема набуває різних форм. Замість того, щоб ретельно і правдиво пояснювати складні питання, медіа спрощують їх або ж уникають взагалі”.

У контексті сказаного, не можна не процитувати ще один вірш із Святого Письма: “Нехай жодне слово гниле не виходить із вуст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує” (Єф.4;29).

ПОКОРА ЧИ МАРНОСЛАВСТВО?

Починаючи з 60-х років ХХ ст. ЗМІ на Заході були майже повністю під впливом темного боку скептицизму, як породження гуманістичної ідеї релятивних істин. Одним із наслідків філософії обожнення людини та розхитування вічних устоїв стало формування скептично-критичного мислення. Найгіршим витвором скептицизму став той, що підтримує сумніви в вічних істинах.

Скептицизм, який ставить під сумнів все, на що спрямований є найтрагічнішим. Люди, які цим займаються сконцентровані на пошуках в інших тільки поганого, тому що це так чи інакше допомагає підніматися у власних очах. Такий скептицизм лише набирає форми мудрості, але ця мудрість – з темного боку.

Нині в українських ЗМІ чутки про певних осіб поширюються як факти. Існують газети, в яких жоден номер не обходиться без критичних мудрувань, журналіст, не маючи ні найменшого уявлення про стан речей, втручається в усі сфери життя, у нього на всі речі є “власний погляд”.

Повну протилежність гуманістичній зарозумілості становить християнство. Для Ісуса блаженними були покірні, скромні, тихі, а зовсім не ті, хто будь-якими засобами здобуває собі місце під сонцем. Прикметно, що в античному світі (філософія якого в епоху Відродження стала фундаментом для нинішньої гуманістичної журналістики, як вже зазначалося вище) навіть не існувало такого лінгвістичного виразу, яким би можна було передати євангельське поняття покори. У латинській мові слово “humilitas” має інше, принижуюче значення: цим словом передавали зміст чогось низького, рабського, нешляхетного, чогось з невідомим походженням, що не має великої вартості. Лише з появою християнства це визначення набуло позитивного характеру.

Хто бо підноситься – буде впокорений, а хто впокорюється – той піднесеться (Лук.14;11).

Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного за більшого від себе (Фил. 2;3).

А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава (Як.3;17).

Чи не є ці слова закликом і настановою до самоцензури?