Чи живі мертві, або Головна доктрина Сатани
Чим потішити людину, в якої померли близькі люди? «Чи побачу я колись їх?» – питає вона. Що сказати людині, яка боїться смерті? Яка смертельно хвора?
ЧИ ЖИВІ МЕРТВІ ЛЮДИ? Цим питанням людство задається від часу свого виникнення. І коли ми звертаємось за відповіддю не до людських фантазій, а до Божого Слова, слід пам’ятати одну річ. Ключ до розуміння кожної, а тим паче цієї, доктрини – Велика боротьба між Христом і Сатаною за владу над душами людей. Біблію написано в час великого протистояння двох космічних сил, кожна з яких зацікавлена в залученні мене й вас до свого ідеологічного табору. Святе Письмо заперечує ідею нейтралітету чи синтезу цих двох позицій, закликаючи людину до послідовного й остаточного вибору. Можна сказати, що наша позиція стосовно цієї доктрини має стратегічне значення для нашої вічної долі.
Тож розгляньмо аргументи обох сторін.
ПЕРШИЙ АРГУМЕНТ БОГА.
Слово так описує процес сотворіння людини:
Буття 2:7 І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала (!) людина живою (!) душею.
Ми бачимо, що людина має тричастинну природу. Тіло, що складається з хімічних елементів, і Боже дихання, себто енергія життя, разом утворюють третій похідний елемент – душу, себто людську свідомість, яка утворює й уміщає її внутрішній світ: розум, емоції та волю.
Господь говорить, що Адам до гріхопадіння мав умовне безсмертя:
Буття 2:9 І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.
Буття 2:16–17 І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. 17 Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!
Буття 3:22–23 І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку. 23 І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.
Як бачимо, посеред раю стояло два дерева, які символізували дві життєві дороги: життя через послух Божому Слову й бунту проти нього, який, як попередив Бог, неминуче закінчується смертю. Адам жив лише до тих пір, доки підтримував своє існування плодами дерева життя. І помирати він почав од того, що втратив доступ до цього дерева.
Звідси походить ДРУГИЙ АРГУМЕНТ.
Людська смерть має не фізичну, а морально-юридичну природу. Вона приходить не від того, що людина не може жити вічно, а як наслідок ложного вибору першої людини:
До римлян 6:23 Заплата за гріх [–] смерть.
Як відбувається процес умирання людини? Чи той третій похідний елемент, душа, може існувати окремо?
Екклезіяст 12:7 І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!
АРГУМЕНТ ТРЕТІЙ.
Як людина колись зовсім не існувала, й її душа, себто свідомість, виникла від поєднання тіла й Божої енергії, так і після смерті з поверненням цієї енергії до Бога й розкладанням тіла душа окремо існувати не може! Мертві не живуть і не мають жодної гадки про живих:
Екклезіяст 9:4–6 Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому! 5 Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, бо забута і пам'ять про них, 6 і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється!…
Псалом 113:25–26 Не мертві хвалитимуть Господа, ані ті всі, хто сходить у місце мовчання, 26 а ми благословлятимемо Господа відтепер й аж навіки! Алілуя!
Ісая 38:18–20 бо не буде ж шеол прославляти Тебе, смерть не буде Тебе вихваляти… Не мають надії на правду Твою ті, хто сходить до гробу. 19 Живий, тільки живий Тебе славити буде, як я ось сьогодні, батько синам розголосить про правду Твою! 20 Господь на спасіння мені, і ми будем співати пісноспіви свої у домі Господнім по всі дні мого життя!
Івана 11:11–14 Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його. 12 А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає. 13 Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже. 14 Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар.
АРГУМЕНТ ЧЕТВЕРТИЙ.
Людина не має ніякої змоги виправити наслідки свого вибору смерті й повного зникнення. Тільки Господь у Своїй великій милості розділив її смертну долю, щоб знов дати їй доступ до Свого безсмертя, дати їй другий – остаточний – шанс:
До римлян 6:23 заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!
Але Христос урятував її, померши й воскреснувши. Його душа, себто свідомість, не існувала в той час, коли Його серце розірвалось.
Слово Боже говорить не про безсмертя душі для спасенних, а про воскресіння в тілі:
До римлян 8:11 А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.
І на новій Землі після повернення Христа також стоятиме дерево, яке підтримуватиме людське життя:
Одкровення 22:1–2 І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. 2 Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій. А листя дерев на вздоровлення народів.
Як бачимо, Бог пропонує нам не просто версію, погляд на людську природу, а комплексний світогляд, взаємопов’язану систему доктрин. Від нашого прийняття біблійної істини про стан мертвих залежить віра в такі доктрини:
— Бог як Творець;
— Бог як Життєдавець;
— природа людини;
— сутність гріха;
— Божий план спасіння людства;
— місія Христа, Його смерть і воскресіння;
— рай і пекло;
— окультизм;
— слідчий Небесний суд.
Себто, відкидаючи Боже одкровення про стан мертвих, ми не залишаємо від Біблії майже нічого.
Натомість Диявол висуває не чіткі аргументи, а декілька своїх суперечливих версій.
ВЕРСІЯ ПЕРША, оптимістична.
Смерті немає взагалі, а непослух Богові одкриває дорогу до еволюційного розвитку аж до незалежності від Творця й богоподібності:
Буття 3:4–5 І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! 5 Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло.
ВЕРСІЯ ДРУГА, фаталістична.
Смерть, навпаки, неминуча для всіх людей, і перемогти її не можна, як і змінити свій життєвий шлях. Ми всі приречені на небуття:
1-а Самуїлова [Царств] 28:7, 11, 15–16, 19 І сказав Саул до своїх рабів: Пошукайте мені жінку ворожку, і я піду до неї, і запитаю її.
11 І сказала та жінка: Кого я викличу тобі? А він відказав: [Божого пророка] Самуїла виклич мені.
15 І сказав Самуїл до Саула: Нащо ти непокоїш мене, мене викликаючи? А Саул сказав: Дуже тяжко мені, филистимляни воюють зо мною, а Бог відступився від мене, і не відповідає мені вже ані через пророків, ані в снах. І покликав я тебе, щоб ти навчив мене, що я маю робити. 16 І сказав Самуїл: І нащо ти питаєш мене, коли Господь відступився від тебе, і став із твоїм ворогом?
19 І Господь віддав із тобою також Ізраїля до руки филистимлян. А взавтра ти та сини твої будете разом зо мною; також Ізраїлевого табора віддасть Господь до руки филистимлян.
Щоб не залишалось сумнівів, із ким насправді говорив Саул, в іншому місці знаходимо підказку:
1 Хроніки 10:13 І помер Саул за своє беззаконня, що він ним спроневірився проти Господа через Господнє слово, якого не тримався, а також через те, що питався віщого духа, щоб вивідати, 14 а не вивідував від Господа.
ВЕРСІЯ ТРЕТЯ, жахаюча.
Всім тим, хто не приєднається до Бога, Він страшенно помститься. Господь тільки називає Себе любов’ю, а насправді є найбільшим садистом і маніяком, якого бачив світ. Усіх незгодних Він вічно (!) буде мучити в пеклі!
Матвія 25: 31–32, 46 Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. 32 І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.
46 І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя.
Як бачимо, ніякої цілісної, явної альтернативи Диявол не пропонує. Недарма його названо брехуном і батьком брехні.
Свого часу я теж був патологічно брехливою людиною. І що я з часом почав помічати: брехня стала настільки природною для мене, що я почав утрачати контроль над нею. Я почав брехати собі на шкоду й не завжди сам уже міг згадати, що зі сказаного мною правда, а що ні.
Він не тільки обманює нас, а й самого себе. Його єдине завдання – переконати нас і далі йти дорогою самогубного бунту проти Творця й Життєдавця, не залишити його «коаліцію».
Думаю, з першими двома версіями все ясно. Вони не заслуговують на жодну увагу. А як бути зі словами Христа про вічну муку? Виходить, Він нас шантажує?
Насправді для розуміння цього виразу слід подивитися, що Біблія вкладає в слово «вічний». Як ми пам’ятаємо, Господь, щоб одняти в Адама вічність, видворив його з раю. Якщо Адам до того й так жив вічно (себто безкінечно), то нащо йому дерево життя? Якщо ж йому були необхідні його плоди, яка ж це вічність?
Справа в тім, що Бог називає тільки одного Себе саморухливим механізмом. Одне з Його головних імен, Ієгова або Ягве, перекладається як Сущий – вічно живущий, «Той, Хто має життя в Самому Собі».
Багато випадків уживання цього слова в різних контекстах переконує, що Писання вкладає у вираз «вічний» смисл «до того часу, поки (діє якийсь фактор)». У науці це значення передає вираз «за інших незмінних умов» (при прочих неизменных условиях).
В іншому місці оту вічну муку Христос називає другою (себто остаточною) смертю:
Одкровення 20:14 Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, озеро огняне.
Що в Біблії значить слово смерть, ми вже читали – повне припинення існування, зупинка свідомості, подібне до глибокого сну.
Далі, цю тему розвиває апостол Юда:
Юда 1:5–8 А я хочу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Господь визволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував. 6 І Анголів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє, Він зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня. 7 Як Содом і Гоморра та міста коло них, що таким самим способом чинили перелюб та ходили за іншим тілом, понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад, 8 так само буде й цим сновидам, що опоганюють тіло, погорджують владами, зневажають слави.
Себто ми бачимо, що в те огняне озеро, про яке читали раніше, буде вкинено всіх, хто обрав бунтівний самогубний шлях: анголів і старих і сучасних грішників із людей, що пішли за Дияволом. І ключовим прикладом тут є доля давніх міст Содому й Гоморри.
Як ми всі знаємо, ці міста було знищено в результаті величезного катаклізму, й зараз їхні останки перебувають на дні Мертвого моря. Їх залито водою, й їхній вогонь не горить, це очевидно. Чому ж його названо вічним? Бо вічні наслідки його дії. Життєдавець залишив цих людей, і вони навіки щезли. Так само навіки щезнуть при поверненні Христа у славі й усі грішники з Дияволом на чолі.
Ввесь контекст біблійного вчення несумісний з ідеєю безсмертя душі. Й горе тим, хто повірить диявольській брехні, ніби так думає й Сам Господь! Не слухайте лукавого! Без вашої згоди він може обманути тільки самого себе.
Біблія говорить не про безсмертя душі, а про тілесне воскресіння мертвих, які за життя вірою приймуть жертву Христа за їхні гріхи й дозволять Йому змінити їх сутність.
У такий спосіб, на землі й у серці кожного з нас триває Велика боротьба двох космічних потуг – Христа і Сатани. Кого я оберу? Безсмертного Господа чи міф про безсмертну душу? Рішати тобі. Тут і зараз.
КІЛЬКА СЛІВ ПРО ТОЛЕРАНТНІСТЬ
Проглядав на днях деяку літературу полемічного характеру. Зокрема, у кн. А. Кураєва ”Протестантам о православии” адвентисти не називаються тоталітарною сектою, а просто сектою. Те саме у пр. архим Рафаїла Кареліна ”Церковь и мир на пороге апокалипсиса”. У цих книгах критикується адвентистське вчення як богословська помилка, зауважу суто людська помилка немічного розуму і волі і вчення адвентистів не називається ”диявольською брехнею” і ”словами лукавого”. (Це ваша оцінка висловлена з приводу загальнохристиянського вчення про безсмертя душі). Як бачите, в релігії повної толерантності бути просто не може, оскільки кожна зі сторін свято переконана в істинності власної віри. Толерантність в сенсі взаємного визнання ”богів” можлива лише в політеїстичних суспільствах, де панує принцип генотеїзму. Західні сотеріологічні релігії в цьому аспекті безкомпромісні, чіпляючись за кожен ”аз” своєї догматики і Священного Писання. До речі, в статті ”Головна доктрина Сатани” (не знаю, чи варто мені переконувати вас, що я не сатаніст?), ви досить вибірково покликаєтесь на Біблію. Цілком справедливо вказуєте на ті місця в Старому Завіті, які дійсно свідчать не на користь ”сатанинської доктрини” (сотеріологічний песимізм старозавітної віри це велика і складна тема), цитуєте Новий Завіт для рівноваги, послідовно ігноруючи ті цитати з цього ж Завіту, які говорять про можливість існування душі окремо від тіла. Прошу вас вже як дослідника, який мусить прагнути враховувати усі джерельні свідчення, звернути увагу на: Деян., 7: 59, Деян. 2: 27, Откр. 6:9, 10, Откр. 20: 4, 1 Пет. 4:6, 2 Кор. 5:8, 1 Петра, 3: 18, 19, Лк., 23: 42 та ін. Новий Завіт тому і Новий, що відкриває людям те, чого вони раніше не знали (напр., Старий Завіт не говорить про безсмертя душі, про те, що БОГ — це Трійця, Старий Завіт допускав полігамний шлюб і принцип ”око за око”, але час змінився і пророцтва збулися: Бог став людиною!)
Мені здається, що ви не враховуєте двох важливих моментів:
По-перше, Біблія, як будь-який текст, передбачає неодмінну інтерпретативність, яка, в свою чергу, передбачає вибірковість. Відтак, ваше тлумачення Біблії є інтерпретацією, яка ”працює” лише в межах доктрини, в межах доктрини вона здається логічною і переконливою. Доктрина ж формується в певному історичному, культурному, ментальному полі. Тому, я думаю, вас мав би насторожити той факт, що у християнському світі адвентисти з їхнім вченням про смерть душі разом з тілом, виглядають дещо ізольовано (”Свідків Єгови” я не вважаю християнами). Загалом, будь-яка людина, яка говорить: ”Біблія каже…”, мусить розуміти, що це лише одне з можливих прочитань Біблії, далеких від самоочевидності, власне, ”каже” не Біблія, а той, хто інтерпретує. Біблійний канон як синтез Старого та Нового Завіту народився у Православній Церкві (4-5 ст.), православ’я є органічним контекстом Біблії; поза Церквою адекватне, апостольське розуміння Священного Писання неможливе. Церква дивиться на Біблію очима апостолів, протягом багатьох століть зберігається самототожність біблійної інтерпретації, яка гарантується ідентичним духовним досвідом різних помісних православних церков, незалежно від національних та ін. чинників. В той час як у протестантському світі кожен сам собі тлумач, тому у вас (протестантів) відбуваються постійні розколи з приводу різного розуміння священних текстів. Постає питання: де гарантія, що Міллер розумів правильно, а Лютер неправильно? Де гарантія, що св. Августин розумів неправильно, а О. Вайт правильно? Де чіткі, зрозумілі, неоднозначні, істинні критерії? Їх просто немає, єдиним критерієм виступає лише ваша суб’єктивна переконаність в істинності вашої віри. І все.
По-друге, Біблію читають і вивчають вже 2 тис. років, і вам не здається дивним, що до 1844 року християни усього світу (в т.ч. ”батьки” протестантизму) вірили, що душа безсмертна? Вам не цікаво знати чому вони так вірили? (пояснення, що їхню свідомість полонив сатана, погодьтеся, не є науковим аргументом). На які біблійні тексти покликалися, які аргументи використовували? Зрештою, чому Господь давав можливість цим прихильникам ”головної доктрини сатани” так довго помилятися? Виходить, Христові слова: ”Созижду Церковь мою и врата адовы не одолеют ее” виявилися лжепророцтвом? Помер останній апостол і Сатана здолав таки Церкву, якщо людству треба було чекати аж до середини ХІХ ст. народження непомильних інтерпретаторів Біблії: Міллера та О. Вайт?
Такі мої побіжні міркування з цього приводу. Щодо ”світськості” таких релігієзнавців, як Любащенко і Колодний я маю великі сумніви. Любащенко явно симпатизує протестантизму, і вона цього не приховує. Колодний — член вищої церковної ради розкольницького ”Київського патріархату” і водночас сприяє якійсь псевдопатріотичній язичницькій секті, чи то перунопоклонників, чи то сварожичів.
Бажаю добра, Сергій Савченко.
***
КРИТЕРІЇ ІСТИНИ
1. Звичайно, гарно, що Кураєв не називає адвентизм тоталітарним. Уже краще. Але все ж таки далеко до норм поваги до опонента. Не думаю, що будь-який здравомислячий вірник погодиться з визначенням, що мовляв, він «ПРОСТО СЕКТА», а не Церква. І адвентисти, ясна річ, тут не виняток.
2. В тім-то і річ, що Біблія не дає мені підстав уважати небіблійні елементи в ученні тих же православних «суто людською помилкою немічного розуму і волі». Це не є їх видумка. І не їм я опоную в своїй статті.
Коли я відкриваю Писання, то стрічаю два твердження, що визначають доктрину про посмертний стан душі.
1) Бог (а не адвентисти) каже: «Душа согрешающая, она умрет» (Иез. 18:20).
2) Диявол (а не православні, скажімо) каже: якщо згрішите, «не умрете» (Быт. 3:4).
Тому я протистою Дияволу. А серед людей у мене ворогів немає. І тим паче нікого з них я не вважаю сатаністом. А Вас і поготів.
3. Щодо загальнохристиянськості вчення про безсмертя душі дозвольте не погодитись. В усі віки були як окремі теологи, так і цілі течії, які протистояли богословському «мейнстриму»: Тертуліан і Оріген, католики Гійом Бюде, Марсіліо Фічіно, Франсуа Рабле, протестанти Бонавентура Депер’є і Етьєн Дол, Фауст і Лелій Социни, Георгій Бландрата, Франциск Станкаро.
В Україні – «жидовствуючі», автор «Душевника» (1607), Стефан Зизаній у 8-му артикулі «Пояснення Нікейського символу» («Катехізис») і «Казаннях святого Кирила». На користь поширення таких поглядів указує потужний корпус апологетичних творів, спрямованих на захист православного вчення: «Книга блаженного Іова Железо»; віршований комплекс, знайдений у бібліотеці Києво-Михайлівсько-го монастиря; анонімна збірка «Книга про віру», «Екзегезис» і «Патерикон» Сильвестра Косіва, «Трактат про душу» (1625) Кассіана Саковича, праці Йосипа Кононовича-Горбацького та Георгія Кониського.
4. Під толерантністю я розумію не повну згоду (Лк. 6:32–34), а повагу до Іншого, до людини, НЕ згідної з тобою. «Остаточне розв’язання єретичного питання» зазвичай має на увазі насильне «переконання» опонента під загрозою фізичного знищення .
Господь сказав, що пшениці й куколю суджено рости поруч до самого Пришестя: Мф. 13:24–43. Тож не будьмо святіші від Нього.
5. «ЗАХІДНІ СОТЕРІОЛОГІЧНІ РЕЛІГІЇ… БЕЗКОМПРОМІСНІ, ЧІПЛЯЮЧИСЬ ЗА КОЖЕН ”АЗ” СВОЄЇ ДОГМАТИКИ І СВЯЩЕННОГО ПИСАННЯ».
Наскільки я розумію, слово «чіплятися» вказує на Вашу негативну оцінку цього явища.
Тоді чому православ’я не згодне з іншою крайністю – богословською всеїдністю екуменічного руху? Чому не підтримує його й не бере в нім участі?
Адвентисти теж не підтримують екуменізму й у цьому з православ’ям згодні.
Якщо цей «аз» біблійний, тоді це називається не «чіпляння», а вірність Богові й святість: Откр. 2:10.
6. Тепер текстологія.
— Деян. 7:59, 2:27. Дух і душа – РІЗНІ компоненти людського єства: Быт. 2:7, Еккл. 12:7.
Душа Давида перебуває в аді, тому що тіло Давида перебуває в могилі до пришестя Христа: Деян. 2:29–35. Його душа, себто свідомість, внутрішній світ, ВОСКРЕСНЕ разом із його тілом.
Так само в аді перебувала й душа Христа до Його воскресіння.
— Откр. 6:9–10.
Якого розміру повинен бути той жертовник, щоб умістити під собою душі всіх убитих за віру? Я ж бо всюди читаю, що душа без тіла не живе.
І чого це душі ховаються в такому некомфортному й смердючому місці? Воскреслі перебувають в іншому приміщенні – поклоняються Богові перед Його престолом.
Земний жертовник стояв під пекучим сонцем у пустелі, весь у засохлій крові жертв. Саме такий образ виникав у свідомості навернених у християнство євреїв, які слухали читання звою з твором Івана Богослова.
Тлумачення одне: Бог використовує символ храмового жертовника, під який виливали кров жертви: Лев. 4, 5, 7, 8, 9 тощо. Заколене ягня помирало за чужий гріх.
Про яку людину говорилося цими ж словами? Про першого мученика Авеля (Мф. 23:35).
Коли його кров було пролито, Бог сказав Каїнові: «голос крови брата твоего вопиет ко Мне от земли» (Быт. 4:10).
Се значить, що Бог не забуває скоєного зла й явно бачить речові докази, які злодій може сховати від людей.
Чому від землі, а не від жертовника? До будівництва Мойсеєвої Скинії жертви приносилися на гірці дикого каміння, а кров виливалося на землю.
Тепер починаємо відповідати й на Ваше питання щодо універсальних критеріїв адекватності тлумачення Божої істини.
Чи може звичайна людська кров кричати? Ясно, що ні. Господь вживає цей вираз, щоб проілюструвати ідею Своєї справедливості щодо гріха.
Так само і Бог, даючи Своє одкровення апостолу, запевняє гнаних християн, що Він не забув нічиєї смерті від рук нечестивих, що їх кров так само голосно волає до Нього, як волала кров Авеля і Христа: Евр. 12:24.
Жертовник – місце смерті, а не життя. Ні на нім, ні під ним не могло бути ніякого існування, байдуже, для злих чи праведник.
— Откр. 20:4. Тут узагалі все ясно: якщо душа безсмертна, нащо їй оживати? Якщо ж вона смертна, тоді тут ідеться про ТІЛЕСНЕ ВОСКРЕСІННЯ праведних перед тисячолітнім царством, коли вони піднесуться до Христа на Небо й будуть судити нечестивих. А в цей час нечестиві лежать трупом не землі й нічого не знають до свого ТІЛЕСНОГО ВОСКРЕСІННЯ при поверненні Христа на землю (притча про багача й Лазаря) для перетворення Землі й утвердження Свого вічного Царства.
— 1 Петра 4:6. Це уже складніший текст.
На перший погляд, мова про те, що можна проповідувати мертвим.
Давайте подивимося, про що саме пише апостол, щоб не виривати його слова із контексту.
Його послання пронизує есхатологічне передчуття: Впрочем близок всему конец (4:7).
Перед очікуваним Пришестям він закликає Церкву не бентежитися спокусами – 1:6
Бо це веде до зрілої віри – 1:7 (дабы испытанная вера ваша оказалась драгоценнее гибнущего, хотя и огнем испытываемого золота)
1:9 достигая наконец верою вашею спасения душ.
1:17 И если вы называете Отцем Того, Который нелицеприятно судит каждого по делам, то со страхом проводите время странствования вашего,
1:22 Послушанием истине чрез Духа, очистив души ваши к нелицемерному братолюбию, постоянно любите друг друга от чистого сердца, 23 [как] возрожденные не от тленного семени, но от нетленного, от слова Божия, живаго и пребывающего вовек. 24 Ибо всякая плоть — как трава, и всякая слава человеческая — как цвет на траве: засохла трава, и цвет ее опал;
Уже можна помітити, що для Петра неспасенний означає «мертвий».
2:2 как новорожденные младенцы, возлюбите чистое словесное молоко, дабы от него возрасти вам во спасение;
Відтак і спасіння є початком життя як такого.
2:7 Итак Он для вас, верующих, драгоценность, а для неверующих камень, который отвергли строители, но который сделался главою угла, камень претыкания и камень соблазна, 8 о который они претыкаются, не покоряясь слову, на что они и оставлены.
2:9 …Призвавшего вас из тьмы в чудный Свой свет; 10 некогда не народ, а ныне народ Божий; [некогда] непомилованные, а ныне помилованы. 11 Возлюбленные! прошу вас, как пришельцев и странников, удаляться от плотских похотей, восстающих на душу,
Ясно одне – для невірних, грішників надії немає.
2:24 Он грехи наши Сам вознес телом Своим на древо, дабы мы, избавившись от грехов, жили для правды:
3:10 Ибо, кто любит жизнь и хочет видеть добрые дни, тот удерживай язык свой от зла и уста свои от лукавых речей; 11 уклоняйся от зла и делай добро; ищи мира и стремись к нему, 12 потому что очи Господа [обращены] к праведным и уши Его к молитве их, но лице Господне против делающих зло, (чтобы истребить их с земли).
Принагідно звернемо увагу й на цей фрагмент:
3:18 потому что и Христос, чтобы привести нас к Богу, однажды пострадал за грехи наши, праведник за неправедных, быв умерщвлен по плоти, но ожив духом, 19 которым Он и находящимся в темнице духам, сойдя, проповедал, 20 некогда непокорным ожидавшему их Божию долготерпению, во дни Ноя, во время строения ковчега, в котором немногие, то есть восемь душ, спаслись от воды. 21 Так и нас ныне подобное сему образу крещение, не плотской нечистоты омытие, но обещание Богу доброй совести, спасает воскресением Иисуса Христа, 22 Который, восшед на небо, пребывает одесную Бога и Которому покорились Ангелы и Власти и Силы.
Порівняймо переклади:
18 Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений, 19 Яким Він і духам, що в в'язниці були, зійшовши, звіщав; 20 вони колись непокірливі були, як їх Боже довготерпіння чекало за Ноєвих днів, коли будувався ковчег, що в ньому мало, цебто вісім душ, спаслось від води. 21 Того образ, хрищення не тілесної нечистости позбуття, але обітниця Богові доброго сумління, спасає тепер і нас воскресенням Ісуса Христа, 22 що, зійшовши на небо, пробуває по Божій правиці, а Йому підкорилися Анголи, влади та сили.
18 For Christ also hath once suffered for sins, the just for the unjust, that he might bring us to God, being put to death in the flesh, but quickened by the Spirit: 19 By which also he went and preached unto the spirits in prison; 20 Which sometime were disobedient, when once the longsuffering of God waited in the days of Noah, while the ark was a preparing, wherein few, that is, eight souls were saved by water. 21 The like figure whereunto even baptism doth also now save us (not the putting away of the filth of the flesh, but the answer of a good conscience toward God,) by the resurrection of Jesus Christ: 22 Who is gone into heaven, and is on the right hand of God; angels and authorities and powers being made subject unto him.
Як бачимо, різночитань немає. Отже, тлумачення.
З чого починається ця думка?
3:15 Господа Бога святите в сердцах ваших; [будьте] всегда готовы всякому, требующему у вас отчета в вашем уповании, дать ответ с кротостью и благоговением. 16 Имейте добрую совесть, дабы тем, за что злословят вас, как злодеев, были постыжены порицающие ваше доброе житие во Христе. 17 Ибо, если угодно воле Божией, лучше пострадать за добрые дела, нежели за злые; 18 потому что и Христос, чтобы привести нас к Богу, однажды пострадал за грехи наши, праведник за неправедных, быв умерщвлен по плоти, но ожив духом, 19 которым Он и находящимся в темнице духам, сойдя, проповедал, 20 некогда непокорным ожидавшему их Божию долготерпению, во дни Ноя, во время строения ковчега, в котором немногие, то есть восемь душ, спаслись от воды. 21 Так и нас ныне подобное сему образу крещение, не плотской нечистоты омытие, но обещание Богу доброй совести, спасает воскресением Иисуса Христа, 22 Который, восшед на небо, пребывает одесную Бога и Которому покорились Ангелы и Власти и Силы.
Як я намагаюся показати цим імпровізованим контент-аналізом, даний уривок не обговорює проблему посмертного стану людини.
Петрові ходить про освячення вірника, його моральне обличчя й стійкість серед утисків із боку юдеїв і поган. Приклад і силу для такої стійкості він закликає брати у Христа, в Його замісній жертві за грішників.
Ось тематичні ланцюжки фрагменту:
1) святите в сердцах = Имейте добрую совесть = доброе житие = добрые дела = праведник = обещание Богу доброй совести = спасает воскресением Иисуса Христа;
2) [будьте] всегда готовы всякому, требующему у вас отчета в вашем уповании, дать ответ = тем, за что злословят вас, как злодеев, были постыжены порицающие = Христос, чтобы привести нас к Богу, однажды пострадал за грехи наши
3) праведник за неправедних = находящимся в темнице духам, сойдя, проповедал, некогда непокорным… во время строения ковчега, в котором немногие, то есть восемь душ, спаслись = нас ныне подобное сему образу крещение, не плотской нечистоты омытие, но обещание Богу доброй совести, спасает
Деякі наводять цей вірш нібито на доказ безсмертя душі. Але що всі оці духи й душі насправді були тілесними істотами, видно з того, що Христос умирає й оживає (а душа, твердять нам, безсмертна), сучасні Ною душі чомусь загрожені водами (?). Наскільки я розумію, не душі загрожує вода, а тілу.
Отже, Христос помер за наші гріхи (3:18). Його воскресив Святий Дух: Рим. 8:11.
Той же самий Святий Дух В СВІЙ ЧАС (3:20) проповідував гріховному світові перед потопом: Быт. 6:3.
Але дух ТАМТИХ людей був ув’язнений бунтом і гординею (3:20; Быт. 3:11-13), тому з них покаялося тільки вісім осіб.
Як не наступити на ці ж граблі й успадкувати Небо? Непокору можна перемогти, прийнявши хрещення – обіцянку Богові доброї совісті, яке (хрещення) є символом воскресіння Христа (а не день сонця, до речі) – 3:21.
Хиба традиційних тлумачень цього уривка полягає в ігнорації неодночасності проповіді Ноя й смерті Христа, на яку (неодночасність) тут чітко вказано («колись» і «тепер» – 3:20, 21).
— 2 Кор. 5:8.
Де в цім уривкові згадується слово «душа»? Чому даний уривок тенденційно тлумачать як протиставлення душі й тіла?
В Біблії І ТІЛУ, І ДУШІ протистоїть ДУХ: Ис. 31:3, 1 Кор. 2:14, 15:44, 46.
Оскільки душі не існує без тіла, Біблія ніколи не розглядає їх окремо. Навпаки, «тілесність» внутрішнього світу людини якраз і постає підставою для доказу її немочі в порівнянні з духовною сутністю Бога.
У термінології ап. Павла, людське життя – тільки життя в тілі: 2 Кор. 4:10, 11, 14, 5:10.
Можна звернутися до системи паралельних віршів, яку (систему) складали далеко не адвентисти. На цей уривок є двоє покликань з тією ж ідеєю: Рим. 8:23, Флп. 1:20, 22, 24.
Що ж є тим небесним домом, про який згадано в 2 Кор. 5:1? Може, безсмертна душа?
Знову ж таки з будівлею порівнюють тільки тіло: Ин. 2:19-21, 1 Кор. 6:19.
Саме викуплення тіла чає апостол у згаданім уривкові послання до филип’ян.
— Лк. 23:42.
Дійсно, на перший погляд даний текст є аргументом у нашій дискусії. Але тільки доти, доки ми не почнем осмислювати це твердження в євангельськім контексті.
1) Сам Христос перенісся зараз же в рай? Ин. 2:17 говорить, що й через три дні Він був іще на землі, не бачивши Отця після Своєї смерті. Хіба розбійник міг випередити Христа? Думаю, відповідь очевидна.
2) Коли ж Спаситель на десятий день усе-таки піднявся на Небо, то в якому вигляді? Туди пішла його душа, чи тіло теж? Ин. 20 чітко показує, що Його воскресле тіло зберегло всі попередні функції. Мф. 3:16, 1 Кор. 4:16 – життя Христа є зразком дороги спасіння. Ісусу не потрібно було обіцяти Богу добру совість, на знак чого ми в зрілому віці приймаємо хрещення через повне занурення у воду (Ин. 3:23). Це Він зробив ТІЛЬКИ для того, щоб показати, як ГРІШНИК може приєднатися до Бога. Так само як Він одпочивав на сьомий день Творення не тому що стомився, а щоб дати зразок для людей (Быт. 2). Думаю, очевидно, що Його людське втілення безкінечно обмежило Його божественні можливості. Тож Він носить вериги нашої плоті ТІЛЬКИ на знак Своєї вічної любові до грішників (Иер. 31:3). Відтак, і розбійник, і всі спасенні підуть на Небо так само в тілі.
Як же розуміти слова Христа? Згадаймо, що койне Нового заповіту не мала пунктуації. Тож ця фраза – щось на кшталт «казнить нельзя помиловать», де кОму треба ставити в залежності від контексту.
Що ж сталося «нині»? Обіцянка, дана Христом, чи перехід розбійника на Небо? Мені ясно, що перше.
До того ж подібний зворот часто стрічається в Писанні: Быт. 22:14, 50:17, Втор. 9:3, 11:2, 26:18 (оцей вірш найбільше схожий на аналізовані слова Христа), Иис. Нав. 23:14, 1 Цар. 26:19, 3 Цар. 2:24, 4 Цар. 18:20, 2 Пар. 6:26, Пс. 11:6, Ис. 16:14, 33:10, 43:1, 47:8, 49:5, Иер. 32:36, 44:7, Иоил. 2:26, Агг. 1:5, Деян. 5:38 (також див. тлумачення цього слова в Евр. 3 й 4). «Нині» з дієсловом означає спонуку до дії – чи то оратора, чи то слухача.
7. Щодо Нового завіту не згоден. Коли дають новий матеріал, це роблять не в останній чверті підручника.
Згідно Иер. 31:31–34 та Евр. 8, новий заповіт укладено через невір’я людей, а не через недосконалість старого.
Не нова інформація буде його змістом, а нові стосунки з Богом, які дозволять Закону Божому перетворитися з письмових настанов на життєві норми вірників.
Саме благодать, явлена через Христа, й уможливила прощення гріхів Його кров’ю й рятівну роботу Святого Духа в серці християнина.
Як ми бачимо з поведінки євреїв новозавітного часу, в них уже був повний набір критеріїв ідентифікації Месії та істинної релігії.
— Старий завіт дійсно не говорить про безсмертя душі (бо душа смертна), як, зрештою, не говорить про це й завіт Новий. А от про стан мертвих у Старому завіті знаходимо десятки вичерпних одкровень, крім уже згаданих у моїй статті. Як на мене, їх достатньо для неупередженого дослідника.
Однокореневі форми слова «душа» в Синодальному перекладі зустрічаються 704 рази, ідею смерті душі виражено близько 30 раз, а виразу «безсмертна душа» чи подібних у нім немає зовсім.
— Слова «Трійця» немає і в Новому завіті. А що Бог має декілька іпостасей, і в Старому завіті видно: Быт. 1:26, 2:18, 3:22, 19:24, Пс. 44:8, 109:1 і багато інших місць. А ось і три іпостасі разом: Ис. 48:16.
— Про полігамний шлюб Ви маєте рацію, хоч ніколи ми не бачимо, щоб Бог благословляв того, ба більше, постійно Біблія демонструє прокляття, які приносило багатоженство. Але ідеал моногамної сім’ї (Адам і Єва) знаходимо таки в Старому завіті.
— Щодо принципу «око за око» див. мою статтю «Як правильно любити ворогів». На мою думку, традиційне його тлумачення є небіблійним.
8. Ясно, що інтерпретація – завжди невдячна справа. Однак сама Біблія помагає нам у цьому, містячи масу вказівок стосовно підходів до свого тлумачення, не говорячи вже про самозрозумілі принципи повноти, неупередженості, послідовності, реконструкції тлумачення лексики й ідей, сучасних авторам Біблії тощо.
До того ж маємо найголовнішу запоруку – роботу Святого Духа, яка перевищує всі людські зусилля й можливості: Мф. 16:17, Ин. 14:26, 16:7–14.
Стосовно вибірковості, то я тлумачу вірші, які вказуєте Ви. Знайдіть біблійні аргументи, приміром, на користь ідеї безсмертя душі, й я погоджуся з Вами.
9. Ви праві, говорячи, що «доктрина формується».
Я не родився адвентистом, а став ним у результаті свідомого вибору в повнолітнім віці. З тих пір минуло 15 років, я зі звичайного школяра став доцентом відомого світського університету, ввесь час студіюючи дотичні до релігії матерії (хоч ніколи не навчаючись у богословських закладах). У мене був час подумати. Я спеціально заснував цей сайт, аби запрошувати інших до роздумів над істинами Слова Божого. Саме на вірі в пізнаванність Бога, Який Сам хоче одкритись нам, ґрунтується моя концепція даного освітнього проекту.
Колись в історії ніяких доктрин не було. Колись у житті конкретної людини не було ніяких доктрин. Але як доктрина формується, так формується і світогляд окремого індивіда.
10. Якби Істина визначалась популярністю тої чи іншої ідеї, ми дізнавались би про Бога, совість, своє призначення не в результаті Одкровення, а, приміром, голосування. Наразі найбільше прихильників у ідеї Бога як ручного божка, який сидить у мене в серці, як джин у лампі, й готовий терпеливо виконувати всі мої гріховні примхи. Це тепер називається «віруючий». За совєтів більшість би проголосувала, що «Бога радше немає, ніж є». Тоді це називалось «атеїст». Як же так? «Пациент скорее жив, чем мертв»?
Згадаймо біблійних героїв (Евр. 11): зазвичай вони становили абсолютну меншість навіть у народі Божому. Недаром Бог називає Своїх дітей Остатком, а не більшістю.
Однак їм надавав сил авторитет Бога, Який більший від тих, хто у світі: Деян. 4:19.
До того ж у християнському світі існує неперервна традиція вірити в біблійну істину про смертність душі. Я вже називав конкретні імена, якщо треба, можна розписати по історичних періодах.
Я не буду заперечувати, що візантійські отці брали участь в утвердженні біблійного канону. Однак це було радше визнання існуючого стану речей, аніж якесь відкриття. Показово, що дискусія стосовно апокрифів ведеться ХРИСТИЯНАМИ тільки стосовно СТАРОЗАПОВІТНИХ книг! Усі т.зв. «второканонічні» книжки настільки різняться зі Словом Божим, що й без теологічного ступеня їх легко розрізнити.
Тому це не дає нам сьогодні права повторювати чужі помилки (будем вірити, не навмисні), підміняючи Слово Боже людськими ідеями: Пс. 118:113.
Наскільки органічним контекстом Біблії є православ’я, можна судити з запитань відвідувачів сайту «Твоя Библия». Я стомився знову й знову пояснювати їм, що, на жаль, Церква керується в своїм ученні й практиці далеко не тільки Словом Божим, а й багатьма ІНШИМИ джерелами, які й приносять дивогляди на кшталт ікон, молитов до людей, порушень Божого Закону тощо.
11. Я маю сумнівне задоволення спостерігати «ідентичний духовний досвід різних помісних православних церков»… Бійки в храмах, хамство, мат і пияцтво батюшок, анафеми й політична пропаганда, бруд, яким вони прилюдно поливають «розкольників», і т.п. Три (основні) напрямки православ’я в одній невеликій країні, які взаємно не визнають одне одного. Боже борони мене від такої ідентичності!
12. Розколи є всюди. Інша річ, з якої причини й з якою метою. Якщо пізній протестантизм ділиться на підставі духовного досвіду, то історичні Церкви – через розподіл зон політичної влади.
Розійшовшись ідеологічно, протестанти не піддають одне одного анафемам, не клеймлять інших «безблагодатними», разом перекладають Біблію, здійснюють соціальне служіння тощо.
13. Істина має історичний вимір. Христос сказав: «Если бы Я не пришел и не говорил им, то не имели бы греха; а теперь не имеют извинения во грехе своем» (Ин. 15:22).
Я далекий од думки, що Бог буде всіх судити однаково. Біблія каже, що не кількість одкровень буде визначати духовний рівень людини, а ретельність, із якою вона узгоджувала своє життя з уже отриманим світлом Істини.
Те, що було актуально в часи Лютера, стало нормою в часи Міллера. Відтак, Бог дав у часи Міллера нове одкровення про Себе, яке, однак, не могло суперечити відомій істині Божій.
14. Я можу заперечити, що називати православ’ям Церкву IV сторіччя так само некоректно, як уважати харків’ян потомками скіфів. Ніхто не відкидає ідеї переємності. Мені тільки ходить про те, що в силу відпадіння од Божого Слова, яке сталося через сп’яніння ВСІХ НАРОДІВ од сивухи духовного Вавилону (Откр. 14:8), сучасна Церква потребує реформи – очищення теорії та практики від небіблійних елементів (Мф. 15:9).
15. Давайте мислити послідовно. Що є науковий аргумент? Апеляція до фізичних, матеріалістичних процесів? А дія несвідомого в людині, яке майже не вивчено, є фізичним, пізнаванним процесом? Однак прояви одержимості, масових галюцинацій, психозів соціологія ігнорувати просто не може.
Я виходжу з концепції «двох книг», якими ми пізнаємо світ і які розкривають нам Бога: Біблії й природи. Перша вчить нас шляху спасіння, друга – як жити у видимому світі.
Не визнаю, що вони повинні суперечити одне одному. Будучи віруючим науковцем, я виходжу з ідеї єдності Божих проявів у творінні Землі й творінні віри в людині. Зоряне небо над головою й моральний закон у серці походять від одного Бога – нашого Спасителя Ісуса Христа.
Я не шукаю в Біблії інструкції, як вмикати свій комп’ютер чи скільки разів на день чистити зуби. Так само абсурдно думати, що тільки через чищення зубів я пізнаю Божі наміри про нас.
Відтак, я поєдную дію Божого провидіння в історії з усіма науковими підходами.
16. Стосовно того, скільки довелося чекати людству після смерті останнього апостола, рекомендую переглянути цікавий огляд християнської ери в книзі Олени Вайт «Велика боротьба».
Благословень, Максим Балаклицький
ЩЕ ТРОШКИ
До речі, чіпляння за ази догматики я сприймаю як позитивну, навіть дуже позитивну якість, бо й сам чіпляюся, вважаючи, що від цих азів залежить спасіння людини. Я не релятивіст, мені не все одно, вірити в безсмертя душі чи ні, вірити в чистилище чи ні, вірити в надзвичайну місію папи, замісну жертву Христа, пророчий дар Олени Вайт, чи ні. Байдужість до догматики — це свідчення духовної сліпоти і ліні душі. Тому я принциповий антиекуменіст, я не вважаю, наприклад, що буддисти і християни, адвентисти і православні колись об’єднаються, це неможливо. І не потрібно. Правда, їх старатимуться об’єднати дуже «боголюбиві» політики, а також той, хто має прийти замість Христа в останні часи. І релігії антихриста якраз служитиме той, хто не чіпляється за ази своєї віри.
Сергій Савченко
