Живі досвіди місіонерів пробуджують бажання служити Господу
12-13 червня у літньому театрі м. Чернівці відбувся місіонерський конгрес за участю Себастьяна Цирцереу – директора адвентистской місії Pilgrim Relief Society, яка працює для племен, що проживають у віддалених та ізольованих місцях планети. Пастор Себастьян побував в 42 країнах світу і свідчив про Христа бушменам Намібії, пігмеям Конго, ескімосам Арктики, остров’янам Вануату в Тихому океані, жителям племен, що проживають у лісах вздовж русла ріки Амазонки.
Протягом двох днів літній театр у парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка розрахований на дві тисячі сидячих місць був переповненим. Люди із захопленням слухали живі досвіди місіонерів, котрі працюють у різних куточках планети.
Пастор Себастьян розповів про досвід свого навернення. Це справді було чудо Божого перетворення. У юності він був учасником рок-н-рол групи, носив довге волосся, сережки були у вухах і носі, викурював шістдесят цигарок в день. Але уроки по книзі Об’явлення, які йому дала мала школярка, вчинили докорінну переміну у його житті. «Коли я вперше прийшов до церкви, — розповідав Себастьян, — в радіусі декількох метрів стало вільно». Пастор до якого він підійшов з проханням про хрещення дивився на нього дуже здивовано. Себастьян зрозумів, що проблема була у зовнішності і після того як він зайшов у перукарню і зробив деякі інші приготування він заключив заповіт із Богом.
Господь подарував Себастьяну любов до людей, бачення місії і постійне бажання іти з вісткою спасіння аж до країв землі, як це робив колись апостол Павло. Брата не зупиняють ні люті морози Арктики, ні спека пустель, ні зарослі джунглів. Він розповідав, як працюючи серед ескімосів і добираючись із проводирем на санях їх захопив страшний буран. Три дні і три ночі при температурі мінус шістдесят і поривах вітру більше ста кілометрів на годину вони знаходились у земляночці поспіхом збудованій із льоду. Було не легко, але серце його радіє, тому що сьогодні там працюють місіонери, які, переїжджаючи від поселення до поселення, розвозять Біблії ескімоською мовою.
Для того, щоб працювати серед різних племен потрібно любити людей, вивчати їх життя і традиції і намагатися допомогти їм. «Найкращий метод роботи серед диких племен – це метод Ісуса Христа… Якщо ви бажаєте придбати душі для Бога – станьте друзями для цих людей. Не проповідуйте людям, коли вони потребують води. Спочатку подбайте про їхні потреби, а потім відкрийте їм Біблію».
Разом із Себастьяном на сцену піднімалися молоді місіонери, які зовсім недавно повернулися з місіонерських полів. Валін Сеєр у дев’ятнадцятирічному віці виявив бажання поїхати для звершення місії в далеких краях і уже другий рік звершує служіння для племен, що проживають вздовж русла ріки Амазонки. Ніхто не вірив що цей юнак зможе виконувати служіння. Справа у тому, що у нього проблема із здоров’ям. У дворічному віці із-за інфекції і помилки хірурга під час операції його нога неправильно розвивалася . Але Бог мав план відносно його життя і він почув цей ніжний поклик Господа і відгукнувся на служіння. Він розказав усім, що у нього остеомієліт і через місяць йому повинні зробити чергову операцію. А на запитання: «Чи поїдеш знову на служіння?», він коротко відповів: «Так».
В національній одежі Конго на сцену піднялося молоде подружжя Аделіна і Габі Буруяна, які звершують служіння серед пігмеїв. Вони розповідали про життя цих людей, про їх проблеми. Найбільша проблема цих людей – це брак води. Іноді їм приходиться пити із калюж, де вода просто кишить бактеріями. Місія допомогла цим людям провести водогін з якого беруть воду 6000 людей щоденно. Вони також навчають жителів цих кочових племен вирощувати овочі на невеличких ділянках. На даний час уже є кілька сімей, які можна назвати осілими. Габі сказав: «Господь дає в серця любов до людей і підказує, що саме потрібно робити для них». Шість разів цей молодий чоловік хворів на малярію. Він лежав, лікувався і знову йшов на служіння. Тільки на короткий час він повернувся на батьківщину у Румунію для того, щоб створити сім’ю, після чого вони поїхали на служіння уже разом з дружиною. «Після одруження мене почали більше поважати», – з радістю говорив він.
Аделіна поїхала з ним не знаючи зовсім мови, але і вона з радістю на обличчі свідчила: «Я не могла розмовляти з ними, але могла усміхатись, допомагати, могла їх сприймати». В даний час вона працює викладачем в школі для пігмеїв.
«Бог має план відносно спасіння цих людей і Він звершує його з нами і без нас», — говорив Себастьян розповідаючи різні досвіди. Наприклад, у Конго один місіонер на дорозі до невеличкого селища зустрів людей із списами. Від них він дізнався, що десь поблизу леопард, який зовсім недавно загриз у селі корову. Як тільки-но вони пройшли декілька метрів то побачили леопарда. Всі шестеро мешканців цього села кинули списи і почали тікати, залишивши місіонера. Та з ним був Бог і здійснив чудо. У той момент, коли леопард накинувся ззаду на нього, місіонер відчув у собі таку силу, що схопивши його кинув на землю й убив. Те, що сталося, настільки вразило жителів села, що вони прийняли і місіонера, і вістку, з якою він до них прийшов.
А в Намібії, уряд прийняв рішення поставити радіоантени у важкодоступних місцях і роздати кожному жителю маленькі радіоприймачі, що працюють від сонячних батарей. Кожного дня дві години ефірного часу виділялося для трансляції передач на мові бушменів. Уряд мав намір інформувати населення про свої дії та зміцнити свій вплив. Але Бог мав свій план. Він знайшов для них диктора адвентиста, який після десяти хвилин передачі політичної інформації решта часу передавав добру новину про Ісуса.
Цікаво було почути і про те, що Бог навіть серед диких племен зберіг деякі істини неушкодженими. Приміром вождь одного племені підвівши Себастьяна до однієї скелі сказав, що це ковчег Ноя. Це було дивним, що ці люди не маючи своєї письменності і записаної історії, передаючи цю інформацію із покоління в покоління, тепер розповідали про ці події майже з Біблійною точністю.
Приємно було бачити на екрані фото адвентистської церкви збудованої в поселенні канібалів, що проживають на берегах Амазонки. Ці люди з’їдали тіла тих, що помирають, вірячи в те, що таким чином дух померлих переходить в них. Такими були їх переконання і спосіб життя, але в даний час вони змінюються. В розумі багатьох і досі звучить питання, яке задав Себастьян: «Якщо канібали навертаються і починають служити Христу, скільки часу ще залишилось до Його приходу?»
Після звершення особливої молитви посвячення учасники конгресу розходились з палким бажанням молитись про людей, що звершують служіння на віддалених місіонерських полях і підтримувати їх. Віримо, що живі досвіди пробудять бажання більш ревно служити Господу, відкриють перед нами бачення місії як у далеких країнах, так і на неохоплених вісткою територіях рідної України. Господь гряде і Його поклик звучить у наших вухах.
