Кулінарний клас у середній школі: як це стало реальністю

Мене звуть Євгенія Дудник. Я живу в м.Славутич (Київська область). Я керівник суботньої школи в церкві, веду підлітковий клас. Я маю вищу освіту, але не педагогічну. Працюю бухгалтером в інституті. Але це не зупинило вчительку довірити мені свої класні часи, щоб я могла проводити лекції по здоровому способу життя. Щоб не було питань у дітей та батьків, я представилась як представник благодійного фонду «Краще життя». Керівник відділу здоров’я нашої конференції пообіцяла дати мені посвідчення від цієї організації.

Але все по порядку. Отже, як все починалось.

Господь благословив мене вчителькою з біології Надією Геннадіївною.

Як я з нею познайомилась? Зателефонував мені наш пастор, дав мені її номер телефону і каже, що вона цікавиться Біблією і хоче вивчати уроки. Уроки по Біблії у нас не вийшли, але цікаве знайомство відбулося. Коли я розповіла, що я навчалася у медико-місіонерській школі, вона каже – де ти така взялася у нашому Славутичі.

Ще навесні 2010 року вона мене запрошувала, щоб я виступила перед дітьми з якою-небудь лекцією по здоровому способу життя, а я все боялася. Потім почалося літо. Восени ми з нею зустрілися тільки в жовтні, і ми визначилися з тим, щоб я могла розповісти. Програми у мене були тільки для дорослих, тому для дітей треба було все переробляти.

Першу лекцію я їм прочитала тільки у грудні на тему СНІД, з нагоди дня профілактики СНІДу. Це був сьомий клас – діти 12 — 13 років. Вчительці сподобалась тема, як вона викладена і слайди. Тому вона попросила, щоб я цю саму лекцію провела для 10-го та 8-го класів, я це і зробила.

Тоді, якби я не побачила очі дітей, які горять, то мабуть далі б і не рухалась. Я розуміла, що перша лекція дуже важлива, наскільки я зумію володіти аудиторією і зацікавити дітей. Я називала дітей на ім’я, ставила їм запитання.

Чесно кажучи, якщо ви захочете піти до школи і проводити такі заняття, то треба запастися залізними нервами. Бо коли я прийшла, всі хлопці та дівчата сиділи не за партами, а на партах, так вони і просиділи всю лекцію, один хлопець взагалі ліг на парту до мене головою. Я йому сказала, що йому буде погано видно, тоді він сів, але почав чіплятися до якоїсь дівчини. Тримати їх увагу можна десь тільки 5-10 хвилин, потім требі змінювати рід діяльності, я ставила їм запитання, грала з ними в ігри.

Мабуть я знайшла з ними спільну мову, тому що коли я прийшла на другий раз, то вони раділи коли мене бачили.

Потім я переробила лекцію для дітей, про солодкі напої та воду. Тут було цікаве те, що я їм наочно могла показати. Густа кров, коли мало п’ють води і їдять багато жирних страв – це був кисіль з вишень, який випили діти в кінці гри, а нормальна кров – це був компот з вишень, який випили діти, які перемогли у грі.

Я тоді молилася, як це все подати дітям, щоб їм було цікаво.

Потім я готувала лекцію про принципи правильного травлення, тут я використала асоціацію шлунка з Жодіком, і те як йому погано, чому йому погано і т.ін.

Цю лекцію я мала провести 22 лютого, і з цієї тематики хотіла принести вже готові продукти, щоб діти покуштували, і запропонувати їм кулінарний клас.

Я молилась, щоб Господь вів мене і розширив мої межі, межі місіонерської роботи.

Але через те, що наближалося 23 лютого, треба було привітати хлопців, Надія Геннадіївна запропонувала об’єднати два заходи — і свято, і мою лекцію, ми так і вирішили зробити.
Всім сподобалися мої страви, я робила все з сої, але не казала, що це з сої, крем, масло та печиво.
Свято вийшло, а лекція ні, тому що ми допустили помилку з Надією Геннадіївною і роздали їм подарунки до лекції.

В кінці я все ж таки запропонувала їм кулінарний клас, відгукнулося двоє чи троє дітей. Я сподівалася на краще, може ще захочуть, молилася. Пропонувала дітям, щоб приходили з мамами, бабусями на кулінарний клас.

Потім Надія Геннадіївна запросила мене на батьківські збори, щоб я якусь лекцію підготувала для батьків і теж запропонувала кулінарний клас.

Уявіть собі наскільки Господь знайшов відгук у серці цієї вчительки, що вона мені навіть батьківські збори довіряє.

Я взяла відеоролик про те, як себе вести з дитиною, якщо перший раз почув, що вона прийшла із запахом курива. Реакції батьків не було ніякої, може їм ніколи таке не показували, не знаю, потім я трохи розповіла їм про те, які лекції я давала їх дітям, чим я займаюся і те, що я з благодійного фонду «Краще життя». Я їм запропонувала теж кулінарний клас, але реакції — ніякої. Я подумала, що нічого мабуть не вийде з кулінарним класом, і я дуже багато захотіла.

Потім я прочитала лекцію про Бена Карсона, як з підлітка, який нічого не хотів вчити, він тільки гуляв, або дивився телевізор, виріс до відомого нейрохірурга.

Я хочу вам розповісти про одного хлопчика з цього класу, звуть його Ростислав, у нього погана поведінка, було й таке, що крав гроші у Надії Геннадіївни, свого класного керівника, вона його пробачила. Він заводила у класі, і там ще троє хлопців, які складають разом із ним таку наче банду у класі.

Коли я розповідала про Бена Карсона я побачила наче проблиск у його очах, наче він зацікавився, я спитала чи хто хоче взяти почитати бібліотечну книгу про Бена Карсона, і Ростислав виявив бажання першим.

Ну і, звичайно, хлопці з банди теж захотіли, але вже він перший читає.

Я вже не сподівалася на те, що можна буде організувати цей кулінарний клас, та сама Надія Геннадіївна після закінчення лекції про Бена Карсона запропонувала залишитися тим, хто хотів би приходити на кулінарний клас. Залишилося четверо дітей, з них 3 хлопця і 1 дівчина.

Визначилися про день і час. Ця розмова була у вівторок, перше заняття призначили на цей же четвер. Для мене було важко, все підготувати і все продумати і так, щоб було цікаво саме для підлітків, бо я розуміла, що якщо я буду грузити їх теорією, їм буде не цікаво. Їм подобається робити щось руками, тому я вирішила давати їм мінімум теорії, саме головне, що я хотіла, щоб вони запам’ятали, а все інше — практика.

Я молилась і просила Бога, щоб дав мені мудрість, які страви їм запропонувати. Навчити їх робити булки — це було попадання в десятку.

Мені довелося за вечір вівторка і за день середи самій спекти хліб, напекти булок і все спланувати, щоб в середу на три години після роботи йти на кулінарний клас. Але Господь дав час і можливість. Слава Йому! Мої старання не пропали надарма, діти були в захваті.

Прийшло 8, а не 4 дитини. І той Ростислав зі всією бандою. Вони все старанно записували, усі рецепти, потім ми ліпили булки. Цей Ростислав більш рослий ніж інші в класі, у нього і руки такі більш мужицькі, він уже і з дівчатами вільно себе веде, стоїть і ліпить «рибку», це треба було бачити, цей лагідний вигляд.

Всі діти постаралися, ми ще плюшки робили. Потім їх треба було випекти (благо моя квартира не далеко від школи), то вони принесли деко з сирими булками до мене. В мене вже з’явилися помічники на чолі з Ростиславом.

Коли вони до мене прийшли по випечені булки, порозбирали кожен свою, то з ними прийшов і Ілля, якого не було на кулінарному класі (хлопці пішли розповіли Іллі про все і мабуть про те, що там булки дають, то і він прийшов, ми і його пригостили). Коли вони стояли у мене в коридорі, таке було враження, щоб я не поклала їм до рота, вони б те і з’їли (я маю на увазі не тільки фізичну їжу), вони стояли в очікуванні, що я скажу, або що треба робити, вони б тут же зробили.

Потім на наступний раз мені треба було наколупати 2 склянки горіхів, я принесла їх до класу, щоб попросити про допомогу. Коли я прийшла, діти всі вітали, після закінчення класного часу до мене підійшли хлопці — банда з Ростиславом, наче чекали, що я скажу, чи що треба, я попросила наколупати горіхів. Залишився Ростислав і ще хлопець. Той хлопець трохи поколупав і каже у мене голова болить. Ростислав з лагідним виглядом всю остачу сам колупав. Як тільки ми закінчили, у того хлопця голова перестала боліти. Тоді ж Ростислав і розказав, що пробував дома сам робити булки, і що у нього вийшло і він пригощав і маму і бабусю.

Можливо не у всіх є таке благословення як у мене — ця вчителька Надія Геннадіївна. Але у мене був ще один позитивний досвід в іншій школі. Я вирішила прийти до класного керівника моїх дівчаток з суботньої школи, вони обидві начаються у одному класі. Познайомилася я з нею через маму одної з моїх дівчат. Запропонувала свої послуги, вона спочатку з опаскою: яка у мене освіта, звідки я. Я сказала, що я з благодійного фонду «Краще життя», і запропонувала їй свої матеріали, лекції, ті що в мене були.

Ми зупинилися на лекції про шкідливість солодких напоїв і воду.

Призначили день і час. Ця вчителька мене здивувала ще, вона і інших класних керівників шостих класів підключила і я виступала вперше в актовій залі для чотирьох шостих класів. Лекція пройшла добре, мене потім оточили хлопці та дівчата, бо я в кінці з ними грала в гру, а та команда, що виграла пила компот, а та що програла — кисіль. Це була та сама лекція, що я проводила для 7-го класу Надії Геннадіївни.

Це було захоплююче. Але потім цю вчительку звільнили з посади класного керівника в цьому класі, і продовження у нас не вийшло.

Можливо, мій досвід у школі стане комусь у пригоді.

Справа в тому, що класним керівникам треба проводити всякі такі цікаві заходи і їм треба звітувати, і вони не проти, якщо прийде людина зі сторони, тільки я зрозуміла, що коли ідеш офіційно через директора чи відділ освіти у нас у місті, то нічого з цього не виходить.

А Надію Геннадіївну навіть звільнили від присутності на якомусь зібранні, де збирали вчителів, завучів, коли це співпало з кулінарним класом, мене побачили у фартуху і чепчику на голові, сказали, ну раз у вас така благородна справа по вихованню дітей, то тільки спитали її думку, щодо якихось там питань і все. Потім Надія Геннадіївна носила директору з того, що ми там виробили на кулінарному класі, то директор не проти наших занять. Працюємо, поки є час. Молюся щоб була можливість працювати й надалі.

Які плани на майбутнє? Можливо на травневі свята ми виберемось усім класом на природу, я планую щоб ми пограли, а потім буде печиво з компотом чи соком, а потім будуть запитання на роздуми, які випливають з ігри. Хочу об’єднати цей клас із моїми дівчатами, які приходять до мене на суботню школу, вони на рік молодші. Молюсь про це, бо ворогу не подобаються такі заходи, але Господь сильніший.

На даний час моя мета – завоювати довіру цих дітей. Бо в школі я не можу вільно говорити про Бога. До речі один з ключів успіху Бена Карсона – це віра в Бога, і я про це з дозволу вчительки говорила дітям. Потім, поза стінами школи я хочу займатися з ними, чомусь хочу займатися із самими проблемними. Моя мрія – організувати молодіжний клуб, де я вільно могла б свідчити про Ісуса. Про це мої молитви. Можливо хтось хоче мене запитати, або в когось є досвід керування молодіжними клубами, то хотілося б поспілкуватися. Пишіть на e-mail: jeny_d (собачка) ukr.net

Євгенія Дудник

Аудиоинтервью Евгении Дудник

Написать автору