Адвентисти впевнені, що кожна людина за задумом Бога може бути щасливою
Парадокс духовного життя більшості українців полягає в тому, що Євангеліє як блага звістка про народження Спасителя згадується лише двічі на рік – 25 грудня або 7 січня. Адвентисти четвертої київської громади м. Києва вважають, що ця подія достойна щоденної хвали. З цим переконанням 16 січня вони відвідали спеціальну школу-інтернат № 15 для дітей з наслідками поліомієліту та церебральними паралічами, яка розташована поруч з місцем, де громада збирається для спільного богослужіння.
Це вже не перше відвідування дітей-інвалідів, серед яких чимало сиріт. І кожного разу адміністрація заходу від імені своїх вихованців запрошує й надалі до такого спілкування.
Цього вечора для дітей була підготовлена концертна програма, більшість номерів у якій виконав дитячий ансамбль Київської конференції Церкви під керівництвом Наталі Осипчук. Серед його 15 учасників 6 – старанні відвідувачі суботньої школи саме в четвертій громаді. Доповнили програму виступи Івана Литвиненко та Інни Волощук.
Пастор Геннадій Осипчук у ролі ведучого під час оголошення номерів повідав слухачам про Дар Божої любові людям, про те, що кожен у Його очах є особливим і цінним, кожен має талант, який отримав від Творця, і розвиваючи його, може служити людям і Богу. Кожен може радіти життю і бути щасливим!
На підтвердження цих слів присутні переглянули відеоролики про Ніка Вуйчича з Австралії. Зараз Ніку близько 30 років, він народився без рук та ніг, але своїм життям спростовує думку про те, що людина може бути повноцінною лише за певних обставин.
Особливою звісткою вечора були слова про той час, коли світ зміниться і більше не буде горя та хвороб.
Звичайно, оскільки аудиторія, до якої зверталися, була дитячою, то й побудова програми й мова розповіді відзначалися простотою. І тим більше було цікаво спостерігати за дорослими, які супроводжували дітей: на початку програми вони пошепки обговорювали свої важливі проблеми, хтось переглядав газету, а хтось навіть умудрявся розмовляти по телефону. Та згодом зміст пісень і слів пастора поступово привернули їх увагу. І вже під час розучування пісні “Мимо текла, текла река”, коли увесь зал підспівував, дехто витирав сльози. Не важко здогадатися про причину їх появи, адже усім нам притаманно бажання любити, бути зрозумілими, почуватися захищеними. Не можливо стримати емоції, коли з екрана Нік говорить про те, що він ніколи не зможе тримати свою дружину за руку, але він буде тримати її серце.
На закінчення зустрічі кожна дитина (близько 80 присутніх і 330 – загальна кількість вихованців школи), а також персонал (17 чоловік) отримали подарунки. І нехай вони за сучасними мірками досить скромні, та усім відомо, що особиста увага дорого коштує. Крім того, напередодні для загального користування громада передала школі-інтернату пральну машину.
Оксана Лівшун
Фото Миколи Журавльова
