Гуситський рух і Украіна

Гусизм був викликаний до життя вченням чесько­го професора Яна Гуса (1371–1415), який знайшов чимало прихиль­ників в Європі і став ідеологією релігійного пробудження в Чехії в XV ст. Гус вимагав реформи католиць­кої церкви за зразком ранньохристиянських громад, засуджуючи си­монію, торгівлю індульгенціями, церковне землеволодіння, практику плати за обряди та інші зловживання духовенства. Виступаючи проти перетворення духовенства на окремий, привілейований стан, Гус наполягав на причащанні як священнослужителів, так і мирян під двома видами (хлібом і вином), що стало одним із головних гасел його послідовників. Я. Гус вимагав, аби богослужіння здійснювалося зрозумілою, народною мовою. Основою суспільного життя він вважав Закон Божий, а як­що представники влади його порушують, піддані повинні слухатися більше Бога, чим людину. Він вважав, що не можна брати плату за таїнства і продавати церковні посади, а священнику достатньо невеликої плати, щоб задовольнити свої необхідні життєві потреби. Щоб поширити своє вчення, Гус не тільки проповідував з кафедри: він також наказав розписати стіни своєї церкви малюнками на біблійні сюжети, складав пісні, які стали народними, провів реформу чеського правопису, зробивши книги зрозумілими для простого народу.

На Гуса значний вплив справило вчення англійського реформатора Джона Вікліфа, твори якого стали відомими в Чехії близько 1398 р. через посередництво чеських студентів в Оксфорді. Контакти між Англією та Чехією були дуже тісними внаслідок шлюбу сестри Вацлава IV Анни з королем Англії Річардом II. Вікліф заперечував релігійні практики – поклоніння святим та реліквіям, целібат, ієрархію, чернецтво та проголосив Біблію єдиним джерелом віри. Багато трактатів Вікліфа до Чехії привіз Ієронім Празький, приятель Яна Гуса. Їх охоче читали та вивчали Ян Гус та інші чеські професори.

Діяльність Я. Гуса була пов’язана із Празьким університетом, в якому він тривалий час працював. Відкритий 1348 р. цей перший на слов’янській землі вищий навчальний заклад був розрахований передусім на сту­дентів із Чехії та Речі Посполитої, оскільки в ті часи культурний вплив чехів на інших слов’ян був досить значним, тому вчення Я. Гуса знайшло позитивний відгук у Речі Посполитій. Рух гуситів інспірував привабливу для Речі Посполитої ідею «слов’янської єдності» задля протидії німецькій загрозі .

Ідеї гусизму: скасуван­ня незрозумілої латини, проповідування народною мовою, спрощення культу, відмова духовенства від непомірних привілеїв, причащання мирян під двома видами, участь світської громади і братські організації – вик­ликали значний резонанс в Речі Посполитій. Показовим є такий факт: під час суду над Я. Гусом у Констанці саме польські делегати (делегати Речі Посполитої, до складу якої в той час входила і Україна) надали йому підтримку. Сам Я. Гус у своїх листах згадував, що з боку цих людей він знаходив моральну підтримку в найважчі для нього часи [1]. Загалом можна твердити, що саме Річ Посполита була тією державою, де гусизм сприймали позитивно, а його ідеї набули помітного поширення.

Проповіді Яна Гуса, суголосні з ученням Вікліфа, спричинили його конфлікт з римською курією. Реформато­ру заборонили правити службу, позбавили можливості викладати в університеті. В 1414 р. Я. Гуса викликали на собор у Констанцу й звинуватили в єресі, а 6 липня 1415 р. його спали­ли на вогнищі. Провина Гуса полягала в тому, що він проповідував Слово Боже не латиною, а чеською мовою, намагався відродити правдиве благочестя в церкві. Все своє вчення цей вірний Богові проповідник намагався узгоджувати зі Св. Писанням, тому його було звинувачено у вікліфіанстві. Т. Шевченко був вражений історією цього мученика і описав ці події у поемі «Єретик»: «Отак Гуса ченці осудили, Запалили… та Божого Слова не спалили, Не вгадали, що вилетить орел із-за хмари. Замість гуся… і розклює Високу тіару».

Шевченко мав рацію, оскільки чеські орли – гуситський рух, наймогутніша передреформаційна течія не тільки «розклювали високу тіару католицизму» а й набув значного поширення серед українського та білоруського народів, особливо серед інтелігенції та міщанства. Перед гуситським релігійним відродженням, в литовсько-польський період української історії відбувалось сумне виродження православної церкви, яка переживала культурний та моральний занепад. Занедбання духовного життя сприяло поширенню релігійного формалізму, домінуванню зовнішніх форм обрядовості, моральним падінням, зокрема в подружніх стосун­ках. Поширювався фанатизм, нетолерантність до іновіруючих. Цю ситуацію влучно охарактеризував митрополит Іларіон: “Церковна влада більше дбала про свої маєтки, аніж про церкву, більше думала про вовну своєї отари, аніж про її душу” [2]. Серед українського населення значно посилилося розчарування в православній церкві, скрізь почали голосно говорити про аморальність духовенства, занепад православної церкви. Прикро вражав упадок освіти, розлад церковного життя та падіння моральності серед кліру. Як зазначав князь К. Острозький, “занепали проповіді, настав голод слухання Слова Божого, настало відступ від віри й закону” [3]. Це не могло не хвилювати активнішої й свідомішої частини православного громадянства. І з того часу починається великий рух до внутрішньої реформи, який дав православній церкві сили боротися з небезпекою духовного занепаду та відступництва від біблійних основ віри.

Значною мірою розвиткові цього руху сприяв гуситський рух, завдяки впливам якого у православній церкві України в XV – XVI ст. набуває поширення практика вільної інтерпретації біблійних текстів світськими людьми, з’являються біблійні переклади розмовною мовою. Набуває поширення ідея світського патронату над церквою, яку братства значною мірою реалізували в Україні. Через гуситські впливи в освічених колах українців виз­рівало переконання в необхідності розвивати писемність, організовува­ти українські школи і друкарні, створювати підручники тощо. Все це призвело до так званого «українського відродження XVІ – XVІI», внаслідок якого Україна стала однією з найосвіченіших земель в Європі. Це культурно-просвітницьке і релігійне відродження в значній мірі було інспіроване гуситським чеським рухом.

Література:

Грушевський М. С. Історія української літератури. — К., 1995. — Т.5. – 542 с.

Огієнко І. Українська церква. Нариси з історії Української Православної церкви. – К., 1993.

Історія релігії в Україні. Навчальний посібник. Колодний А. М., Яроцький П. Л., Лобовик Б. О. та ін. – К., 1999.

***

Віталій Нероба

Ілюстрація: http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000092/pic/000001.jpg