Надія Зелінська. Відгук на автореферат дисертації Максима Балаклицького «Розвиток протестантської журналістики в Україні: генеза та сучасний стан»
поданої на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики
Дисертація М. А. Балаклицького, як випливає з автореферату, піднімає цілий комплекс проблем, що – попри вибір абсолютно конкретного, чітко оконтуреного об’єкта дослідження – торкаються, по суті, функціонування всього сучасного медіапростору. У центрі уваги дисертанта – процес медіатизації, що охопив різні сфери суспільного життя, серед яких дедалі помітніше місце, після десятиліть активно-агресивного державного атеїзму, починає посідати релігія – в усьому «різнобарв’ї» її конфесій.
У дослідженні М. А. Балаклицького чітко постає історія становлення і розвитку журналістики однієї з найпотужніших – за світоглядним наповненням та відповідним медіапотенціалом – гілок християнства, а саме протестантизму. Серйозна дослідницька традиція, що склалася у країнах Заходу, разом із давно сформованими там уявленнями про свободу совісті й слова, у тому числі релігійного, та ефективною системою використання каналів і засобів масової комунікації для оприлюднення і поширення ідей протестантизму, – усе це дає змогу українському дослідникові, частково екстраполюючи західний досвід, «препарувати» вітчизняний медіапростір, і, зокрема, його протестантський сегмент, – з метою встановлення ролі і місця протестантської комунікації в журналістиці сучасної України.
У своїй роботі дисертант спирається на солідні теоретичні джерела як зарубіжних, так і українських авторів, демонструючи при цьому неабияку обізнаність з теорією питання, створюючи таким чином надійне підґрунтя для своїх новаторських пошуків. Водночас у дисертації розробляється (і, що головне, безпосередньо втілюється!) своєрідний алгоритм для подібного роду досліджень, що включає послідовне подання базових понять та їх визначень, висвітлення історіографії питання, окреслення організаційних засад та нормативної бази, аналіз читацької аудиторії, детальний розгляд тематичних і жанрових особливостей протестантських ЗМК та ін. Посутніми у цьому алгоритмі є спроби на конкретних прикладах діяльності сформувати уявлення про репутаційний менеджмент та позначити перспективи розвитку протестантської журналістики. Особливий професійний інтерес для мене становить підрозділ 1.4, присвячений книжковій публіцистиці українських протестантів. У порядку зауваження можу лише зазначити брак конкретних назв книжок, окремих видавничих проектів чи промоційних акцій, що, безумовно, могло б увиразнити теоретичні міркування автора. Як, до речі, і не зайвою була б загальна характеристика (чи зведений в одне місце роботи опис) періодичних видань, що стали об’єктом його особливої уваги. Утім, припускаю, що все це є у тексті власне дисертації.
Що ж до автореферату дисертації М. А. Балаклицького, то він свідчить про вирішення дисертантом важливої наукової проблеми, жодних сумнівів не викликає наукова новизна, теоретична цінність та практичне застосування одержаних результатів; переконливо виглядає список публікацій автора та апробаційний перелік.
Вважаю, є всі підстави для присудження Максимові Анатолійовичу Балаклицькому наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю – 27.00.04 – теорія та історія журналістики.
Завідувач кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства,
доктор філологічних наук, професор Н. В. Зелінська
