Михайло Черенков. Відгук на автореферат дисертації М. А. Балаклицького „Розвиток протестантської журналістики в Україні”

представленої на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики

Дослідження М.А. Балаклицького присвячене актуальній темі інституалізації церковних ЗМІ на матеріалі українського протестантизму (значною мірою – нішевих видань і “міні-медіа”).

Автор демонструє відмінне знання матеріалу і розробляє нові дослідницькі території. Здобувач аналізує когерентність між інституційним розвитком протестантизму і процесами медіатизації, що робить дослідження міждисциплінарним (окрім теорії та історії журналістики задіяні методи і теми релігієзнавства, історії, соціології, теології)

Ясно, що подібне дослідження не може не провокувати дискусій. Даючи загальну позитивну оцінку результатам дослідження, викладеним у тексті автореферату, слід вказати на дискусійні і недоопрацьовані моменти.

По-перше, стверджуючи, що «Cтудії із соціальних комунікацій незаслужено мало уваги приділяють медіатизації релігійного життя. У Європі науковий пошук у цьому напрямі блокує войовничий секуляризм, що намагається подавати світові процеси як результат дії виключно політичних та економічних чинників, на пострадянському просторі — рудименти атеїстичного світогляду. Через те поза увагою науковців перебуває процес медіатизації релігійного життя індивідів і соціальних спільнот» (C. 1), автор переоцінює роль секуляризаційних процесів і не помічає зворотнього процесу — десекуляризації. Саме остання і мала б стати тим полем, на якому розглядається медіатизація протестантизму, адже сам здобувач відзначає «повернення релігії в публічний простір постсекулярних і постатеїстичних спільнот через медіа (C. 2).

По-друге, основна теза про медіатизацію не узгоджується з іншими тезами автора. Наприклад, про «типологічні ознаки цієї журналістики», серед яких на першому місці – «місіонерська орієнтація: очікування зворотного зв’язку, конкретних дій» (C. 10). Тобто, йдеться про інструментальне ставлення до журналістики як засобу місіонерського впливу, і жодного слова щодо професійних характеристик, щодо інформативних і аналітичних завдань.

Більше того, сам дисертант констатує невтішні діагнози для протестантських ЗМІ: «Наукові журнали семінарій закрилися, бо наукове богослов’я не затребувано церковною спільнотою»; «Консервативне середовище не потребувало професійних видань» (C. 12); “Газета «Камень краеугольный» репрезентує в Україні ідеологію протестантського фундаменталізму. Ця концепція проголошує існування змови проти християнської цивілізації, заперечує відокремлення церкви від держави, закликає редукувати світський простір” (C. 16).

Виникає питання, чи можна назвати все це «медіатизацією» и чи не є вона штучним конструктом для вітчизняного протестантизму, який досі залишається у полоні фундаменталізму і заперечує плюралізм як світоглядний і професійний принцип.

По-третє, не зовсім зрозуміло, чому в тексті автореферату багато деталізацій, прикладів, ілюстрацій. Автор аналізує зміст і долю журналів “Моя надія” (C. 11), “Християнство” (C. 12), газет “Для тебя”, “Християнський погляд” (Сю 14), “Камень краеугольный” (C. 16). Місце для такої аналітики – в основному тексті дисертації. Загалом, тексту автореферату бракує теоретичних узагальнень.

По-четверте, надто дискусійним видається авторське розуміння “протестантської журналістики”. Дисертант не тільки аналізує, але й пропонує власне тлумачення цього феномену: «Концепція журналістики, що ґрунтується на біблійній етиці, має відштовхуватися від віри в існування пізнаванної Істини. Об’єктивність — це близькість до Істини, максимально доступна суб’єкту, що пізнає. Якщо це християнська, біблійна журналістика, її об’єктивність виміряється біблійним текстом. Постмодернізм, заперечуючи існування такої Істини, знецінює поняття об’єктивності» (C. 17). І наче не помічає, що з таким підходом до журналістики годі й казати не тільки про медіатизацію, але й про елементарну релевантність сучасним процесам. Такий підхід зближає автора з фундаменталістами, яких він критикує, адже навіть такі класичні протестантські теологи як Джон Веслі називали критеріями об’єктивності не тільки біблійний текст, але й традицію, розум і досвід.

Загалом можна сказати, що дисертант дозволяє собі цілий ряд неявних богословських тез, які не підлягають верифікації та диспутації в межах заявленої наукової спеціальності.

Однак висловлені зауваження не впливають на загальну високу оцінку роботи, що є самостійним та завершеним науковим дослідженням, повністю відповідає вимогам, які висуваються до докторських дисертацій, а її автор М. А. Балаклицький заслуговує на присвоєння наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики.

Доктор філософських наук, професор кафедри філософії ВНЗ “Український католицький університет” Черенков М.М.

01 жовтня 2014 р.