Валентина запитує: Мене от цікавить історія Ноя і його сина Хама. Як я зрозуміла з Біблії, Ной напився і лежав п’яний і голий. Таким його побачив син Хам, про що розповів своїм братам. За це Ной розізлився і прокляв його, сказавши, що нехай син Хана Ханаан буде рабом рабів братів своїх. Тобто напився Ной, винним зробили Хана, а спокутувати все мав онук Ноя. Це історія про неповагу до батьків, чи про пияцтво, знущання над невинними і торгівлю людьми?
Вина Хама полягала не в тому, що він побачив батька в такому вигляді. Бо це перша згадка пиття вина в Біблії, й багато коментаторів узагалі пов’язують сам процес бродіння зі зміненим після всесвітнього Потопу кліматом Землі.
Але він зробив з лежачого голого батька посміховисько перед своїми братами — принизив батька, скориставшись його становищем.
У Біблії висловити прокляття — далеко не завжди значить «вийти із себе, розпсихуватись, утратити самоконтроль». Бог і праведники нерідко виголошували прокляття. Це регулярний сюжет у промовах біблійних пророків та Ісуса Христа-Месії (напр., Матвія 11:20-24). Прокляття може бути попередженням типу «не пий з калюжі, козеням станеш», простою констатацією факту: твій учинок має такі-то об’єктивні наслідки.
Біблія нічого не говорить про почуття Ноя. Вона зосереджена на тому, що Хам проявив хамську натуру, поневаживши Ноя — 1) свого батька, 2) патріарха, 3) праведника, через якого Бог урятував лише їхню сім’ю, потопивши решту людства.
У попередніх розділах книги Буття показано, скільки благ дав Господь урятованій од вод Потопу сім’ї, що Він сповнений надій розпочати все «з чистого аркуша». Аж раптом бунт, готовність скористатись конфузом старшого, неповага до авторитету. Творець, приєднуючись до слів Ноя, показує, що Боже благовоління — не дармова «лафа», а величезна відповідальність. Бог тебе врятував не тому, що ти ВЖЕ Є добрий, а ДЛЯ ТОГО, щоб виховати тебе, зробити тебе таким.
Буття 9 починається з того, що Бог благословив Ноя та його синів. Відтак, Ной проклинає не Хама, а його сина Ханаана. В цьому також є велика істина. Прокляття людини завжди слабше Божого благословіння. В цьому є спасіння для Хама й його нащадків: попросити Господа звести нанівець Ноєве прокляття. Навчити їх жити так, аби знищити підстави для цього прогнозу.
Щодо рабства. Увесь контекст Святого Письма показує, що Бог дарує свободу (Вихід 20:2), Він прагне вивести людину з будь-яких форм поневолення, а також протистоїть її спробам поневолити інших. Хам поневолив батька тим, що не проявив поблажливості до негарної ситуації, в якій опинився його батько. Він скористався слабістю батька, щоб вивищити себе. Тобто Хам тут є чималим “рабовласником”, у першу чергу.
Та й Ной на цей момент уже виконав свою місію, й троє його синів стали основними дієвими особами тодішнього світу. Тому він тут радше прорікає пророцтво: що буде, якщо Хам і його нащадки й далі діятимуть по-хамськи. У подібний спосіб, наприклад, патріарх Яків пізніше дасть своїм синам персональні характеристики, в тому числі досить жорсткі (Буття 49).
Ніде в Біблії ми не бачимо, щоб Господь десь нагадував про Ноєве прокляття, закликаючи семітів і яфетитів покріпачити хамітів. Навпаки, в Біблії Єгипет як найвище державне досягнення хамітів постійно відіграє надзвичайно важливу роль. Єгипет стає прихистком для сім’ї Якова. Єгиптяни, згідно пророцтва вже Бога, а не Ноя, закріпачать євреїв на 400 (!) років (Буття 15:13), а не навпаки. Єгипет сторіччями домінує над Ханаанською землею, яку Творець дав у спадок нащадкам Авраама. У Авраама є рабиня — єгиптянка Агар. Всупереч волі Божій дружина Авраама Сара дала Агар Аврааму як наложницю. Її сина Ізмаїла Бог також благословив, і від нього пішов могутній арабський етнос. Однак Ізмаїл задер носа й став… насміхатись над сином обітниці Ісааком, за що Господь велів Авраамові виставити Агар та Ізмаїла за двері. Нічого не нагадує?
Єврейська традиція вважає, що дружина Кетура, з якою Авраам одружився після смерті Сарри, — це Агар, яка тепер, переосмисливши своє життя, стала гідною становища не рабині-наложниці, а законної дружини Божого патріарха.
Це манюнька частка того, що Біблія говорить про й проти рабства. Писання вчить, що найстрашніше рабство — внутрішнє, в яке заводять людину її гріхи. В такому рабстві людина буде перебувати й за найдосконалішого суспільного устрою.
Що ж до реального рабовласництва, Закон Божий (П’ятикнижжя Мойсея) й пророки приділяють цій темі постійну увагу, забороняючи євреям закріпачувати співвітчизників, а також мінімізуючи можливості євреям заводити рабів з інших націй. Історики згідні, що хоча (як це завжди буває), ідеалістичні заклики мало корелювали з жорстокою реальністю, й біблійний Ізраїль рабів мав, усе одно єврейське рабство було незрівнянно легшим і гуманнішим від становища рабів у, скажімо, греко-римському світі.
Ну і, нарешті, ця історія й про пияцтво також. Біблія рішуче засуджує споживання кріпленого вина. Вино зберігали у шкіряних міхах у вигляді желе. Праведники розбавляли це желе водою, щоб знизити градус, пияки робили навпаки.
“В кого ой, в кого ай, в кого сварки, в кого клопіт, в кого рани даремні, в кого очі червоні? У тих, хто запізнюється над вином, у тих, хто приходить попробувати вина змішаного[1]. Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келіху й рівненько ллється, кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка, пантруватимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говоритиме дурощі… І ти будеш, як той, хто лежить у середині моря, й як той, хто лежить на щогловім верху. І скажеш: Побили мене, та мені не боліло, мене штурхали, я ж не почув, коли я прокинусь, шукатиму далі того ж…” (Приповісті 23:29-35).
Ця картина — прокляття пиякам, попередження чи констатація факту — наслідків цієї самозгубної практики? І те, й друге, і третє. В такому ж стилі свого часу і висловився Ной.
Максим Балаклицький
[1] Тобто кріпленого. На противагу цьому Божа Мудрість у цій книзі приготоване для гостей вино розчиняє водою (Приповісті 9:2), ослабляючи його міцність.