Світло сирійської дівчинки-біженки сяє в адвентистській школі

14-11-2015, Комментариев нет

Повідомлення з Твіттера побудило мене покопатися у вражаючому, але трагічному і короткому житті 11-річної Діани.

Повідомлення потрапило на мої очі. “Нещодавно померла наша подруга. Це відео висвітлює її мрії. #RefugeeStruggle #SyrianRefugees,” прочитати повідомлення від @MENAunion, Twitter-сторінка Церкви Адвентистів Сьомого дня Середньо-Східного та Північно-Африканського дивізіону. Клік по посиланню відкрив 6-хвилинне відео, яке демонструє живу 11-річну сирійську дівчинку з пухкими щічками та сліпучою посмішкою. Дівчинка Діана, розповіла про жах війни на її батьківщині. Вона раділа можливості відвідати Адвентистський Центр Освіти, школу дітей-біженців в Бейруті, Ліван. Вона говорила про свою мрію стати лікарем і служити іншим. “Моя життєва мрія – стати лікарем,”- говорила Діана. “Чому? Тому що, те, що я побачила в Сирії заохотило мене допомагати людям. Я знаю як багато я страждала і як інші люди сильно страждали навколо мене протягом війни. Я хочу допомагати людям.” Моя цікавість зростала. Як ця молода сирійська дівчина опинилася в Адвентистській школі? Як вона померла? Я надіслав MENA запит для більшої інформації. Відповідь прийшла швидко: “Діана померла після того, як побула в лікарні деякий час. Її сім’я немала можливості платити за її медичне лікування, і їй не був наданий найкращий догляд.” Потім ця історія залишилася без уваги — так само, як важке становище мільйонів біженців, чиї історії тільки зараз привернули міжнародну увагу, тому що в Європі настала міграційна криза. Я почав збирати інформацію про Діану дуже повільно, тому що в мене з’явилася інша робота і я поклав її історію в «довгий ящик». Потім я забув. Але з думками про Європу, що в даний час загрузла в міграційній кризі, та Церквою АСД, що нарощує зусилля, щоб допомогти, мої думки повернулися до Діани. І я вирішив дізнатися про кінець історії цієї дівчинки, одної з більш ніж 400000 дітей шкільного віку, що проживають біженцями в Лівані. Заголовки можуть зосередити фокус на десятках тисяч мігрантів, шляхи яких направлені до європейських кордонів з Сирії, Іраку та Афганістану. Але Ліван є притулком для біженців з 1,8 мільйона, даючи йому найбільше за чисельністю населення сирійських біженців у світі. Це розповів мені Чанмін Чанг — координатор зв’язку MENA, посилаючись на статистику ООН.

Це історія Діани

(Переглянути відео про Адвентистський Центр Освіти з участю Діани. Відео від MENA.) Війна вдерлася в селище Діани вночі. Діана була студентом засновником Адвентистського Центру Освіти в Бейруті, переїхавши в двох-кімнатні апартаменти прямо позад школи, коли він готувався до відкриття в травні 2013. Вона відвідала літню програму Центру в липні 2013 і вчилася тут в 2013-14 навчальному році і на початку 2014-15 навчального року. Наймолодша з шести дітей, Діана жила в тісній квартирі з її безпосередньою сім’єю з трьох сестер, у віці 22, 21, і 16, і двох братів-підлітків і з сім’єю 13-річної двоюрідної сестри. Мусульманська сім’я Діани прийшла з села за межами Хасакех (Hasakeh), міста на півночі Сирії біля Турецького кордону. “Була північ, коли війна досягла їх села,”- сказала Алексіс Хард-Шаєрс, директор Адвентистського Центру Освіти. “Якось Діана розповіла нам, що вони бігли в 2-й або 3-й годині ночі. Вони йшли та бігли 30 кілометрів до найближчого села, де жили її бабуся і дідусь.” Діана вірила, що Бог привів її сім’ю з Сирії в безпечне місце, — сказала Хард-Шаєрс. Вона любила пізнавати Бога і служити іншим. “Діана і її однокласники були особливо раді, коли вони отримали Біблії,»- сказала вона. “Вони любили розповіді і хотіли прочитати їх для себе.» Батько Діани перевіз сім’ю в Ліван після перебування протягом декількох місяців в переповненому будинку з численними родичами. «Діана була веселою, завжди посміхалася і була позитивною» — сказала Хард-Шаєрс. “Вона любила малювати і незважаючи на її вік використовувала стіни своїх нових будинків як чисте полотно. Малюнки і фрази вкривають стіни сходів, її кухню, балкон і вітальню. «Вона була особливо близькою з своєю мамою і часто можна було побачити, як вона тулиться до неї, жартує з нею, і робить щось разом з нею», — сказала Алексіс Хард-Шаєрс. Діана і її 13-річна двоюрідна сестра, Феріл, як наймолодші в обох сім’ях, працювали як дівчатка на побігеньках, носили воду за необхідності, вибирали продукти для харчування, і купували все необхідне для їх сімей на найближчих ринках. “Дівчата любили неділі, тому що вони могли прогулюватися по найближчих місцях і бачити, що відбувається навколо в місті,” — сказала Хард-Шаєрс. “Кожен з місцевих знав і любив Діану.”

Невідома хвороба в жовтні 2014

Діана захворіла незрозумілою лихоманкою, суглоби і її тіло боліли, і вона втратила апетит. Після декількох відвідувань лікаря, сім’я перевірила її в одному із двох місцевих госпіталях організованих ООН, пов’язаним з університетом і значною мірою укомплектованим студентами-медиками. Її хвороба завела лікарів у глухий кут, і її стан не покращувався. Та після трьох тижнів сім’я привезла її додому проти волі лікарів. Діана відчула себе трошки краще і в грудні повернулася до школи на 6 з 13 днів до різдвяних канікул. Проте протягом канікул лихоманка і біль повернулися, і сім’я вирішила звернутися за лікуванням в Дамаск. Діана була госпіталізована за два тижні до того, як померла в неділю 25 січня. “Наскільки мені відомо, лікарі не мають ідей в чому вони були неправі,”- сказала Хард-Шаєрс. «Остаточно вони сказали, що сильна лихоманка спричинила збір рідини навколо її серця, що в підсумку викликало високий тиск на серце і не дало можливості йому битися». Смерть спустошила її однокласників, які ще не встигли оговтатися від втрати помічника директора Сьюзан Барісаміан, 29-річної місцевої жінки, яка померла від ускладнень після операції кілька місяців раніше. Двоюрідна сестра Діани, Феріл, і її найкраща подруга Аят, не з’являлися в класі цілий тиждень. Один з однокласників Діани, 11-річний Абдула, сумно розповів Хард-Шаєрс: “Діана та я були тут з самого початку. Це була наша школа». Школа організувала поминальну службу за участю багатьох сімей біженців в четвер після смерті Діани. Багатьох смерть шокувала, навіть зважаючи на те, що вони втікали від війни в надії знайти спокій в Лівані, ніхто не був позбавлений цього відчуття реалій життя. Однокласники Діани зі сльозами дивилися відео на якому Діана ділиться своєю мрією стати лікарем, щоб допомагати людям. “Ми обговорили той факт, що хоч Діана вже не стане лікарем, вона реалізувала свою мрію допомагати іншим” — сказала Хард-Шаєрс. “Лише завдяки відео, школа отримала близько 20000 $ в 2014 році, щоб допомогти оплатити куртки для дітей, обігрівачі для будинків, коробки їжі для нужденних сімей, оренду житла для сімей, які можливо повернуться в Сирію, і медичні рахунки та медикаменти , що сім’ї не можуть самі оплатити.” Адвентистський Центр Освіти створив спеціальний альбом, присвячений Діані на цій сторінці Фейсбук (Facebook), де друзі школи з усього світу можуть згадати близьких Діани в молитві. “Моліться за сім’ю та друзів Діани,”- написала користувач Фейсбук Дебра Гарднер-Бааш. “Трагедія в трагедії.” 15 квітня Діані виповнилося б 12 років.

Школа натхненна служінням сім’ї Діани боролася після її смерті. «Вони відчули, що життя в Лівані не захищає їх більше ніж життя в Сирії», — сказала Хард-Шаєрс. Після перших бойових дій, від яких вони втікали, їх спільнота почала повертатися до нормального життя. Їх будинки стоять до цього часу, а їх сусіди повертаються назад. “Освіта має велике значення в сімейній культурі, і тут освіта для всіх закінчилася, окрім Діани,” — сказала Хард-Шаєрс. “Вони відчули, що їхні шанси на хороше життя в Лівані не більші ніж життя в Сирії і вони вирішили повернутися.” Сім’я повернулася в червні через 5 місяців після смерті Діани. Її старші сестри повернулися до навчання, а її тато знайшов нову роботу. Смерть Діани стала найважчою для мами. “Сім’я каже, що вже не буде такою як раніше, навіть повернення у власний будинок в Сирії не покращило їх погляду на життя,”- сказала Хард-Шаєрс. Повертаючись в Ліван, історія Діани не закінчується з від’їздом її сім’ї. «Протягом декількох місяців, що залишилися до кінця навчального року, всі студенти і вчителі відчули натхнення зробити щось більше для служіння іншим», — сказала Хард-Шаєрс. Школа з допомогою студентки коледжу, волонтерки, Тамари Гійбель, організували збір одягу, який зібрав три вантажівки одягу для біженців, що живуть в таборах, умови яких гірші ніж в місті. Крім того, студенти почали економити, 250 ліванських фунтів (16 центів U.S.), які вони отримували для снеків щоденно, зібравши більше ніж $100 для біженців в таборах. Кілька однокласників Діани шукали шляхи для служіння сусідам. Сальва, 13-ти років, організувала групу дівчат, яка в літній час обирала людей похилого віку для відвідувань раз на тиждень. “Разом вони прибирали в будинках цих людей і проводили час в розмовах, деколи приносячи їжу,” — розповіла мені цього тижня Хард-Шаєрс. “Вони були дуже раді, бачачи реакцію цих літніх людей, яким вони допомагали.” Сальва також відчула натхнення добродушної, конкурентної риси, з якою Діана хотіла робити все якнайкраще, вчитися швидше, і розуміти більше. “Ми повинні працювати якнайкраще за той час який ми маємо,”- сказала Сальва міс Хард-Шаєрс одного дня незадовго після смерті Діани. “Ми не знаємо що станеться, але ми маємо можливість зробити все якнайкраще.»

Примітка автора: Це історія, що Діана написала для англійського класу весною 2014. Історія Діани, що залишила Сирію, написана Діаною в 11 років.

«Мир в Сирії. Друзі, добрі сусіди. Тітонька, дідусь, все добре. Всі ходять в садок, школу. Не налякані. Сад повен щастя. Люди граються, бігають, навчаються. Люди радіють. Я щаслива і весела, тому що в Сирії мир. Я щаслива, щаслива, щаслива, тому що тут нема війни.»

Тут війна в Сирії.

Вночі я і моя сім’я спимо. Послухай. Війна тут. Поклич друзів. “Що це?”- казали ми. Люди шукають сховище. Рокіт гелікоптерів і ракет. “Будь ласка біжи, біжи, біжи від війни.” Зло для людей – це смерть. Мамуся сказала: “Не біжи від війни, тому що зараз 3 години ночі.” Я сказала: “Мамо, я боюся.” Мама сказала: “Не бійся.” Коли настане ранок помчиш до дідусевого дому. Лихо в селі, тому що нема одягу та їжі. Я кажу мамі: “Глянь, мертві люди. Мамо швидше, будь ласка”. Мама каже: “НЕ бійся, тому що Бог з нами”. Сім’ї і люди сумні. Кожен наляканий через війну. Я молю Бога і кажу: “Будь ласка, Боже, допоможи кожній сім’ї. Дай мир в Сирії.” Тато прямує в Ліван. Мама каже татові повернутися в Сирію. Тато згоден, але не зараз. Ми йдемо до старого дому, щоб взяти одяг. Я сумую за татком. Тато дзвонить мамі, щоб забрати сім’ю в Ліван. Бувай. Мама розповідає нам, що батько говорить. Я нещасна, тому що дідусь і бабуся не в Лівані. Я плачу, тому що в Лівані немає друзів. Я питаю маму: “Коли я побачу друзів знову?” Мама каже: “Я не знаю.” Я плачу, тому що не побачу друзів знову. Тепер я сумую за друзями. Тепер я втікаю до Лівану, я не знаю друзів і сусідів. Сім’я прямує в Ліван. Друзі кажуть спитати міс Алексіс, чи можна щоб Діана ходила в школу. Вранці я йду в школу. Я щаслива, тому що йду до школи. Бог подарував мені друзів і сусідів знову.

Ендрю МакЧесні, Adventist Review

Джерело