Історія служіння Петра Подоліна на теренах Поліського краю

Життя відомого серед адвентистів та інших протестантів на Волині пастора Петра Подоліна наповнено яскравими досвідами, здобутими на території Молдови, Румунії та Волині в часи панування атеїстичної Радянської влади. Період його пасторської діяльності припадає на роки суворої антирелігійної політики радянського союзу, котра винищувала та переслідувала активних релігійних діячів на Волині. У цих умовах Петро Подолін зумів зберегти баланс між вимогами радянського законодавства щодо релігійних культів та своєю пасторською діяльністю. Завдяки глибокій відданості Господу та активній місіонерській діяльності він користувався особливою повагою та авторитетом у Поліському краю.

Народився Подолін Петро Іванович 20 вересня 1920 року в невеличкому селі Юрівка, що в Молдові у сім’ї православних (батько Іван Данилович та мати Любов Данилівна). У рідному селі здобув початкову чотирьохрічну освіту, що тоді прирівнювалося до неповної середньої освіти. В підлітковому віці працював у кондитерській майстерні, а згодом батько влаштував сина в районному центрі навчатися мистецтву столярства.

Спілкування та дружні стосунки з сусідами адвентистами і відвідування дитячої суботньої школи сприяло появі симпатії до адвентистського вчення. У підлітковому віці за свої релігійні уподобання він зазнавав переслідування і утиски, особливо від рідного батька Івана Даниловича, який тривалий час різними методами змушував сина відмовитися від адвентистського вчення. Проте у 14 років Петро заключив завіт з Господом в місцевій адвентистській церкві. Через рік Господь надихнув його стати літературним євангелістом. Працюючи книгоношою в різних містах Молдови та Румунії, Господь благословив його та подарував успіх. Здійснюючи непросту колпортерську справу, Петро здобув місіонерський досвід, який знадобився в майбутньому пасторському служінні в умовах войовничого атеїзму.

Як згадував Петро, одного разу, коли він продавав літературу, серед якої були журнали «Ознаки часу», які було заборонено розповсюджувати, Петро підійшов до чергового будинку та постукав у двері, не дивлячись на дверну візитівку, а лиш коли двері почали відчинятися, він прочитав: «Генерал-майор, начальник відділу цензури Румунії». Не розгубившись він почав презентувати Біблію, на що у відповідь почув: «Якщо мені буде потрібна Біблія, то я знаю, де її взяти. Тебе напевно прислав Дьяконеско, пастор адвентистів, який хотів щоб я його журнал пропустив через цензуру. Якщо я їх знайду в твоєму портфелі, то тебе арештуємо, а пастора покараємо». Генерал вихопив портфель із рук онімілого Петра і почав переглядати його вміст. Тримаючи журнали «Ознаки часу» генерал промовив: «вибачте, що підозрював вас безпідставно» і, повернувши портфель, зачинив за собою двері. Для Петра явний захист та втручання Бога стало рушієм, котре ще більше ствердило його віру.

В канун Другої світової війни в село Юрівку прийшла радянська влада і Петра Подоліна у 1941 році мобілізували у ряди радянської армії. І тоді Бог не залишав Петра, а продовжував його захищати. У 1946 році його демобілізовано по місцю дислокації до військової частини в місто Луцьк. У червні того ж року він одружився з Анною Павлюк (07.08.1923 р. н.) племінницею волинського обласного пастора – Олександра Павлюка. Вони разом виховали двох дітей: сина Віктора і дочку Лілю. Його пасторське служіння розпочалось у селі Княже, де він служив з 1955 по 1958 рік.

В 1958 році Петра направили на духовну роботу в Рівненську область, щоб об’єднати розрізнених і розкиданих по всій області членів церкви. Тут адвентистське богослужіння проходило лише в трьох місцях: в селі Перевередів Млинівського р-ну, в селищі Демидівка Демидівського р-ну та в домашній групі села Мидськ Костопільського р-ну. В кінці 50-х років радянська влада продовжувала політичну боротьбу з релігійними організаціями і вела планомірну роботу з їх ліквідації, особливо серед громад міст та обласних центрів. Щоб локалізувати та обмежити релігійну діяльность, влада дозволяла реєструвати громади тільки в сільських місцевостях. Громади в містах Рівне, Дубно, Костопіль, Здолбунів залишилися без реєстрації, тому вони збиралися в сільській громаді Перевередів, щосуботи долаючи від 30 до 60 кілометрів.

В таких несприятливих умовах Петро Подолін здійснював пасторську діяльність. Впродовж тижня він відвідував членів церкви, які проживали в різних населених пунктах, зміцнював їх віру, проводив домашні богослужіння. Щоб об’єднати та зміцнити віру молодих людей, ухвалено рішення створити духовний оркестр, учасниками якого стала молодь та дорослі. З міста Ленінграда закуплено комплект духових інструментів і двічі на тиждень під керівництвом Дмитра Грицюка проводилися репетиції. Згодом завдяки старанному навчанню створено музичний колектив, котрий брав активну участь у різноманітних служіннях громади, зокрема у весільних обрядах та похоронах.

Музична діяльність адвентистів швидко привернула увагу населення і не сподобалася місцевій владі. В одну із субот 1959 року непрошені гості на чолі з головою селищної ради і двох представників правопорядку з’явилися в молитовний будинок і конфіскували усі музичні інструменти. Більше ніж півроку громада намагалася їх повернути і завдяки численним зверненням членів церкви прокуратура повернула конфісковане.

У 1958 році Петра Подоліна рукопоклали в пресвітерський сан у громаді в селі Перевередів. Проте радість громади тривала не довго, у 1960 році ліквідовано Всесоюзний адвентистський духовний центр у Москві, і як наслідок багато громад було позбавлено реєстрації і права проводити богослужіння. Реєстрацію також втратила громада с. Перевередів. Млинівський райвиконком наказав адвентистам більше не проводити богослужінь. Дізнавшись про це, пастор Петро звернувся до влади з проханням востаннє провести служіння, але йому відмовили.

Все-таки адвентисти вирішили провести останнє богослужіння нелегально, оскільки це була остання субота року, в яку вони проводили молитовні читання та обряд Господньої Вечері. Тоді вони зібралися не о десятій годині ранку, як звичайно, а о сьомій, щоб до десятої години провести усі обряди до приходу представників влади. Громади адвентистів на Волині і Рівненщині перейшли на нелегальну релігійну діяльність, збиралися таємно по будинках, куди не раз з’являлася міліція, яка розганяла богослужіння і штрафувала господарів дому. Пасторська діяльність Петра стала небезпечною з огляду на ймовірність його арешту, проте ще з більшою ревністю він відвідував членів церкви і здійснював релігійні обряди. Хрестили нововірців, як правило, вночі.

Якось у 1960 році, коли Петро здійснював пасторський обхід членів церкви, влада запросила його дружину Анну та дітей до міського клубу в містечко Рожище, де заздалегідь зібрала людей. Запросивши на сцену, представники влади почали соромили дружину за діяльність чоловіка: «Где твой муж блуждает? Разъезжает по Ровенской области и агитирует в свою секту и таким образом зарабатывает вам на пропитание! Ты ведь тоже не работаешь, а детям то надо кушать». Присутній там прокурор заявив: «Подоліна Петра необхідно ув’язнити, бо він тунеядец». Спроба знайти компромат завершилася невдачею, оскільки під час чергового обшуку в домі Петра не знайшли забороненої літератури.

В цій ситуації обласне керівництво АСД задля успішної координації діяльності Рівненських громад, пропонує Петру негласно поселитися у м. Рівному. Завдання було виконано. Було знайдено роботу столяра в одному із гуртожитків і завдяки знайомим вдалося отримати прописку, що тоді було надто складно. У 1961 році пасторська сім’я із м. Рожище переїхала у м. Рівне. Як для пастора так і для громад Рівненщини почався новий період їх діяльності. Петро Подолін відтепер служив в маленьких домашніх церквах і проводив регулярні богослужіння у сім’ях Нестеруків та Скакальських. В одну із субот в будинок Олександра Нестерука, коли проходило богослужіння зненацька у дворі з’явилася міліція, яка захотіла перевірити чи немає тут в будинку релігійного зібрання. Перевірили усі кімнати і нікого не зайшли, а там затамувавши подих було до 20 осіб. Ось так Господь знову захистив своїх дітей. Завдяки активній участі Петра Подоліна в місті Сарни утворено адвентистську громаду, котра сьогодні налічує близько 150 осіб.

Петра рукопоклали у вищий сан проповідника в 1972 році і до 1988 року він продовжував активно звершувати духовну роботу. Помер Подолін Петро Іванович у 91 рік – 17 листопада 2013 року, залишивши після себе величезний духовний спадок у вигляді навернених Богом людей через його смиренне пасторське служіння.

Список використаних джерел

1. Аудіозапис з Лісничим Євгеном Степановичем, 1920 р. н., охрещеного в церкві АСД в 1939 році, м. Дубно, записано 8 січня 2002 р. Шевчуком В.А.
2. Спогади Кулінич Ганни Андріїни с. Малий Мидськ, Костопільського р-ну, 01.02.1915 р. н., записано 11.11. 2001р. Шевчуком В.А.
3. Жукалюк М. Крізь бурі, шторми, лихоліття / М. Жукалюк. – Київ: Джерело життя, 2009. – 543 с.

***

Автор: Валентин Шевчук – аспірант кафедри давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка