Значення біблійного мотиву «в Адамі» та «у Христі»

Біблія називає Адама першою людиною, а Господа Ісуса Христа — «останнім Адамом» (1 Кор. 15:45). Що це означає і чому Ісус так названий? Які подібності між Адамом і Ісусом дають підстави називати так Христа? І які ж між ними відмінності?

Актуальність теми полягає в тому, Адам і Христос — це дві постаті які відіграли вирішальну роль у долі людства. Як Адам названий батьком всіх людей, так і Христос є батьком всіх християн. Їхня історія дуже важлива для розуміння історії людства. Життя Адама важливе тим, що Адам є наш перший батько, і завдяки йому, ми з’явились на цей світ. Христос також важливий тим, що Він дає нам надію повернути те, що було втрачене Адамом – вічне життя і Едемський сад.

Як саме ми перебували в Адамі? Чи дійсно ми були там разом з ним, і з ним згрішили, чи все-таки наслідки які ми пожинаємо є несправедливими?

Чому Христос названий другим Адамом? Як саме Він нам повертає втрачене Адамом? Ці питання є дуже важливими для розуміння нашої долі, і особливо для розуміння християнської релігії.

Об’єктом дослідження являється Адам і Христос як вирішальні особи у християнстві.

• Предметом дослідження є біблійний мотив «в Адамі та в Христі».
• Метою дослідження є зв’язок між Адамом і Ісусом Христом, і вирішення Христом проблем, які завдав Адам людству.
• Для досягнення визначеної мети вирішували наступні завдання:
• Дослідити вплив і значення гріха переданого Адамом.
• Дослідити вплив Христа на вирішення проблеми гріха.
• Зробити чіткі паралелі між Адамом та Христом.

Серед авторів, що досліджували біблійний мотив «в Адамі та в Христі», можна виділити таких: богослов І. Каплан, доктор богослов’я Е. Закрінсон, І. С. Уолдрон; доктор богослов’я, И.Т. Блейзен; професор Нового Заповіту, доктор богослов’я і американський дослідник Д. М. Фаулер.

РОЗДІЛ 1. В АДАМІ

1.1. Поняття гріха

Щоби краще зрозуміти як на нас вплинув гріх і звідки він походить, то для початку потрібно розібратись в цьому терміні. Єврейське слово, що перекладається словом «гріх», — ה»ַחַטָּאָּ  (chatta’ah) означає: «промахнутися», в переносному сенсі: згрішити.

Грецьке слово, що перекладається словом «гріх» — ἁμαρτία (hamartia), походить від слова ἁμαρτανω (hamartano), яке означає «промахнутися; не влучити в ціль» (і, як результат, програти змагання і не отримати приз), в переносному сенсі: зробити помилку [1].

Виходить так, що Адам в той час, коли не послухався Божого повеління, зробив фатальну помилку, яка мала величезні наслідки, які вплинули погано на нього і на його нащадків.

Він був людиною створеною Творцем, і він перший з людей згрішив перед Богом. В християнстві його гріх називають первородним гріхом. Вільна енциклопедія «Вікіпедія» зазначає, що перворідний (прабатьківський) гріх це — християнський богословський термін, що означає «перший гріх», який був скоєний в Едемі нашими прабатьками — Адамом і Євою. У формальному розумінні гріх полягає в непослуху Божій волі, в тому, що вони порушили заборону не їсти від дерева пізнання добра і зла. Адам і Єва, спокушені дияволом, скуштували від забороненого плоду зі своєї волі. І наслідками порушення заборони стало спотворення природи людини, вигнання з раю, втрата доступу до дерева життя і смерть [2].

Ми є Адамові нащадки, і тепер страждаємо через те, що наш прабатько ослухався свого Творця, тим самим прислухавшись до повеління змія, і Єви. Едвін Закрісон в своїй праці «In the loins of Adam» зазначає  «Так як в природі тварина, в процесі розмноження породжує такий же вид, людина, народжена людиною, також є грішною. Таким чином, гріх бере свій початок з нашого народження; він росте разом з нами і тримається за нас поки життя не закінчується» [3].

Згідно з цим ми робимо висновок, що наш батько став грішником, а через це і ми, його нащадки, є грішниками.

1.2. Наслідок гріха

На електронному ресурсі «Библия онлайн» зазначається, що люди успадкували гріх від Адама і Єви. І в Біблії гріх описується, як порушення Божого закону, наприклад в 1 Івана 3:4  написано: «Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх то беззаконня»; а в книзі Буття, в 3-му  розділі, описується повстання Адама і Єви проти Бога і Його заповідей. Через непослух Адама і Єви гріх став «спадщиною» всіх їх нащадків. У посланні до Римлян 5:12 сказано, що гріх увійшов у світ через Адама, тому смерть поширилась на всіх людей, оскільки всі згрішили. Цей гріх називають успадкованим гріхом. Точно так же, як ми отримуємо у спадок від своїх батьків фізичні характеристики, ми успадковуємо і гріховну природу Адама. І це нам не змінити. [4]

Адам і Єва були створені за образом і подобою Божою. Проте, ми також відповідаємо образом і подобою Адама. Внаслідок гріха Адама всі його нащадки також виявилися «інфіковані» гріхом. Давид журився з цього приводу в своєму 50-му псалмі: «Ось, я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя«. Це не означає, що мати народила його незаконно — вона, скоріше, успадкувала гріховну сутність від своїх батьків, а ті — від своїх, і так далі. Ми успадкували гріх від своїх батьків, як і Давид. Навіть якщо ми ведемо своє життя найкращим чином, ми все одно залишаємося грішниками через успадкований гріх.

Народження в гріху призводить до того, що ми всі помиляємось. Зверніть увагу на послідовність в посланні до Римлян 5:12 — гріх увійшов у світ через Адама, смерть  — це наслідок гріха, вона приходить до всіх людей, всі люди грішать через те, що успадкували гріх від Адама.

У зв’язку з тим, що «всі згрішили і позбавлені слави Божої», ми маємо потребу у бездоганній, безгрішній жертві, щоб змити свої гріхи — те, що ми не в змозі зробити самостійно. На щастя, Ісус Христос є Спасителем від гріха! Наш гріх був розп’ятий на хресті, і тепер: «Що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його» (Еф. 1:7). Бог у Своїй нескінченній мудрості надав засіб від успадкованого нами гріха, і цей засіб доступний кожному: «Отже, мужі-браття, хай відомо вам буде, що прощення гріхів через Нього звіщається вам.» (Дії 13:38) [4].

1.3. Погляди на успадкування гріха

Як саме вплинув гріх Адама на нас як на його нащадків? Розглядаючи питання про перворідний гріх, необхідно врахувати дві його складові: вину і гріховність. Саме через ці дві складові, виникали різні погляди щодо того, що саме передається нащадкам Адама після гріхопадіння. Доктор богослів’я Джек Котрелл в своїй книзі «Віра передана святим» розглядає чотири основні позиції, які існують серед християн про передачу гріха нащадкам. І доктор Джек зазначає, що найбільш м’який підхід це — пелагіанство. Прихильники цього погляду, слідуючи Пелагію, вважають, що духовні наслідки гріха Адама не передаються у спадок. Кожна дитина народжується духовно чистою; вона не є заплямованою гріхом, і її свобода волі нічим не пошкоджена. Кожна дитина приходить у світ в стані природної невинності, не несучи ніякої провини за гріх Адама. Гріх Адама поширюється на нас тільки частково — в тому сенсі, що навколишній світ, спотворений гріхом, привчає нас наслідувати гріх. Таким чином, «первородного гріха» як такого взагалі немає.

Наступний підхід можна умовно назвати частковим пелагіанством. Прихильники цього вчення вважають, що єдина духовна спадщина гріха Адама — це стан часткової гріховності. Навіть діти народжуються в стані часткової гріховності, бо їхні душі заражені духовною хворобою або слабкістю, тобто вони народжуються зі схильністю до гріха. Однак це не повна гріховність — свобода волі не втрачена. Крім того, прихильники цього погляду, як і прихильники пелагіанства, вважають, що дитина народжується невинною, тобто вільною від провини і засудження.

Ця точка зору панувала в ранній церкви за часів від Іренея до Августина. Звичайно, в ті часи вона не називалася «частковим пелагіанством». Назва з’явилася тільки після конфлікту Пелагія і Августина. Вона стала використовуватись по відношенню до тих, хто дотримувався поміркованих поглядів, вибираючи середину між позиціями Пелагія і Августина. В період Реформації одну з різновидів цього вчення прийняли анабаптисти; пізніше цієї позиції дотримувався Джон Уеслі і більшість його послідовників.

Третій підхід був офіційно прийнятий Римською католицькою церквою після Реформації. Як і часткове пелагіанство, він визнає тільки частинну гріховність, отже, не заперечує свободу волі. Відмінність; цього підходу від попереднього полягає у вченні про те, що всі успадковують від Адама провину і осуд. Якщо немовля вмирає в засудженому стані, то для нього закриті небеса, проте і в пекло воно не потрапляє. Воно вічно перебуває в лімбі, не відчуваючи ані страждань, ані блаженства.

Четвертий підхід — класична доктрина перворідного гріха, запропонована Августином і перенесена до протестантського богослов’я Лютером і Кальвіном. Згідно з цим вченням, гріх Адама відбився на всьому людстві двома руйнівними духовними наслідками. По-перше, кожна дитина народжується в стані повної гріховності, з поневоленою волею. Іншими словами, її духовна природа настільки зіпсована, що свобода волі втрачена.

Вона росте абсолютно нездатною повірити і покаятися, почувши Благу Вістку. По-друге, кожна дитина народжується в стані провини і засуджена на вічність у пеклі, якщо тільки абсолютно всевладний Бог не втрутиться, подарувавши їй благодать.

У наш час цього погляду в основному дотримуються лютерани (точніше, ті з них, хто приймає богодухновенність Біблії), пресвітеріанська і реформаторська церкви, а також деякі баптисти. Таке уявлення про первородний гріх — невід’ємна складова кальвінізму [5].

1.4. Перебування в Адамі

У християнському богослов’ї зв’язок між гріхом Адама і між гріховним станом його нащадків, як ми побачили раніше, був пояснений декількома засобами. Виходить так, що всі нащадки Адама, якимось чином  були в ньому, коли Адам згрішив. Гріх Адама був в реалістичній формі їх власний гріх. Нижче наведені ще пара аргументів як саме нащадки Адама були в ньому.

Мануель Родрігес, в своїй статті «Коментарії щодо теми “В Адамі та в Христі” мотиви теми» пояснює, як розуміти фразу «в Адамі» таким чином: «Перший аргумент полягає в тому, що в книзі Буття 2:7 ми читаємо, що Бог

«вдихнув в ніздрі Адама дихання життя». Єврейський термін перекладений як «життя» на івриті — сhay, насправді в даному випадку використовується в множині, chayyayim,  «життя» (в множині). З цього факту можна зробити висновок про те, що коли Бог створив Адама, він помістив в нього життя всіх його нащадків. Вони були в якійсь мірі в буквальному або переносному значенні в Адамі. Але проблема з цим аргументом є та, що єврейське слово сhay, «життя», коли воно стоїть у множині, то практично завжди використовується в єврейській Біблії в значенні однини. Іншими словами, навіть якщо іменник стоїть у множинній формі, то він по значенню – однина. І він просто означає «життя», «тривалість життя». Прикладом цього ще є те, що на ївриті назва дерева, яке було в середині саду  названо «дерево життя» (Буття 2:9). Знову ми зустрічаємо те саме слово – «chayyayim». І це не означає, що в цьому дереві були і інші дерева, але означає, що це дерево може зберегти життя і дати його іншим. Ми також читаємо про дні «життя змія» (Буття 3:14). Чи означає це, що в цьому змії, було життя всіх інших зміїв? Звичайно, ні. [6].

Професор систематичного богослів’я Генрі Блокер в своїй книжці «Висвітлюючи таємницю» описує ще один аргумент який доводить, що кожна людина була «в Адамі», коли він згрішив. І цей доказ узятий з Послання Павла до Євреїв 7:9-10: «щоб сказати отак, через Авраама і Левій, що бере десятини, дав сам десятини. Бо ще в батькових стегнах він був, коли стрів його Мелхиседек». Аргумент полягає в тому, що коли Авраам дав десятину Мелхиседеку, Левій також давав йому десятину, тому що він уже був присутній в Авраамі. Звичайно, цей аргумент багато чого обіцяє. Це означало б, що «всі дії, всіх попередників були би приписані кожному з їх нащадків, що майже абсурдно» [7, с. 115].

Якщо ми подивимося на текст уважно, ми зрозуміємо, що Павло хоче сказати щось інше. Текст починається з слів: «Так би мовити». Грецький вислів  hos епос eipein, перекладається як  «можна було б сказати» і використовується  в грецькій літературі, для того, щоб применшити роль того, що було сказано. Павло хоче тут показати одну богословську концепцію. В єврейській культурі єдність батька з сином  була настільки сильною, що Павло використовує її в своїй аргументації. Якщо Мелхиседек є вищим за Авраама, батька Левія, то він також перевершує Левія, нащадка Авраама, який ще не народилися. Фраза «вийти зі стегон Авраама» просто означає «бути сином» або «бути нащадком Авраама». Оскільки нащадки Авраама були лише його насінням, тобто нащадками, так і ми є насінням (нащадками) Адама. А насіння не несе відповідальність за гріх іншого, тільки жива істота може нести відповідальність за гріх [6].

Адам наш батько несе відповідальність за свій гріх, а ми як діти, пожинаємо наслідки цього гріха, оскільки ми є його насінням.

РОЗДІЛ 2. У ХРИСТІ

2.1. Христос наш Спаситель

На щастя, Ісус Христос є Спасителем від гріха! Наш гріх був розіп’ятий на хресті, і тепер: «Що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його» (Еф 1:7). Бог у Своїй нескінченній мудрості надав засіб від успадкованого нами гріха, і цей засіб доступний кожному: «Отже, мужі-браття, хай відомо вам буде, що прощення гріхів через Нього звіщається вам.» (Дії 13:38).

«Христос являється другим Адамом, і, гріх Адама є знищений новим Адамом. Оскільки весь людський рід був в Адамі, коли він згрішив, тепер весь людський рід був у Христі, коли він помер на хресті. В Адамі ми всі були створені грішниками; але у Христі весь людський рід, тепер юридично спасенний і виправданий» – підкреслює Мануель Родрігес у своїй праці [6].

Новий Заповіт говорить про те, що спокута від гріха, є Божий дар грішникам, що виходить з люблячого серця Бога. І ми читаємо в найвідомішому біблійному вірші: «Бог так полюбив світ, що дав [свого] єдинородного Сина, аби кожний, хто вірить у нього, не загинув, але мав вічне життя.» (Ів. 3:16). Це узгоджується зі словами Павла, для якого хрест — це не тільки міра любові Христової, а й любові Самого Бога Отця: «Адже Бог у Христі примирив світ із собою, незважаючи на їхні проступки, і дав нам слово примирення.» (2 Кор. 5:19); «Бог же виказує свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, ще як ми були грішниками.» (Рим. 5:8); «Той, хто свого Сина не пощадив, а видав його за нас усіх» (Рим. 8:32). Для Павла, найвищим доказом Божої любові до грішників був хрест [8, с. 137].

Доктор Сем Уолдорм, в своїй статті зазначає, що у посланні до Римлян 5:12-19 говориться, що Адам «був образом майбутнього» (того, хто повинен був прийти). Паралель між Адамом і Христом видно в 1 Кор 15:22: «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,».

Справжність Христа як Останнього Адама чітко простежується і в 1 Кор 15:4 «Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне. Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь».

Бог вимагає досконалості, але ми, люди, маючи гріховну природу, не здатні виконати цю вимогу. Іншими словами, ми ніколи не змогли би врятувати себе самі.

Христос є наш Спаситель. Через Своє життя, смерть і воскресіння Він став стежкою до Бога і вічного життя. І для того, щоб зробити це, Він повинен був стати людиною. Він повинен був прожити таке життя, яким живемо ми. Він стикався з тими ж труднощами; Він дивився в обличчя тим же випробуванням; але, незважаючи на це, Він прожив безгрішне життя тільки для того, щоб померти на хресті, щоб понести покарання за наші гріхи. Він став одним із нас для того, щоб показати нам шлях, він був єдиним, хто міг це зробити. І Він єдиний, хто це зробив [9].

2.2. Дар для всіх

Ми можемо осуджувати Адама через його промах і через те, що через нього весь світ зараз страждає, і з’явилась смерть, і ми несправедливо страждаємо від гріха, але Син Божий,  прийшов і дарував нам спасіння теж несправедливо. Христос, принісши спасіння, теж дає його всім людям, незалежно від бажання людини. Всі люди отримали гріх, і тепер, спасіння так само даровано всім людям, і людині нічого не потрібно робити.  Але чи дійсно для того щоби бути спасенним не потрібно нічого робити? Чи все-таки спасіння, не може кожна людина отримати?

Тут виникають кілька проблем. І одна з проблем це те, що вислів «у Христі» використовується багато разів в Новому Завіті, і він завжди відноситься до сильного союзу, який існує між віруючим і Христом. Він ніколи не використовується для опису стану невіруючого і тим більше всього світу грішників. Тільки ті, хто через віру в Ісуса, були включені в нього у Христі. Виходячи з праць Павла, вислів «у Христі» слід розуміти скоріше як відносини в шлюбі, а не просто правовий статус. Оскільки віруючий з’єднується з живим Господом через перебування Його Духа, він або вона стають частиною смерті і воскресіння Христа і включені в тіло Христове — Церкву. В результаті, віруючий особисто отримує всі благословення спасіння, які дає Христос [10].

По-друге, М. Родрігес пише що, для того щоби бути у Христі, людина повинна прийняти особисте рішення. Апостол Павло пише «… Вітайте Андроніка й Юнія …..що й у Христі були перше мене.» (Рим 16:7). Насправді вислів «у Христі» часто використовується як еквівалент іменника «християнин».

По-третє, якби ми були у Христі, коли Він помер, заплативши викуп за наші гріхи, то ми би померли в Ньому. Тоді виходить що не Христос помер за мене, а я помер на хресті за мої власні гріхи. Виходить що я не отримав порятунок через Ісуса; а сам себе врятував! [6].

І читаючи Писання, ми бачимо, що звичайно новозавітні письменники характеризують спасіння людини як дар доступний всім грішникам. Але він є дієвим лише в тому випадку, коли він прийнятий людиною особисто. Апостол Іван не раз, описує Христа і Його пришестя як вирішення проблем усього світу: «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся..» (Ів. 3:17). Павло точно так говорить, що Ісус помер «за всіх» (2 Кор. 5:14,15), або віддав Себе «на викуп за всіх» (1 Тим. 2:6). Бог хоче, щоб «усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:9), тому що Христос помер «за всіх» (Євр. 2:9). Всі ці вірші показують, що рання Церква вважала Божий дар порятунку універсальним і вселенським, доступним для всіх людей.

Той факт, що Христос помер за всіх, зовсім не виключає ідею про те, що Він помер тільки за вибраних і що Його смерть впливає по особливому на їхнє життя. Це видно зі слів апостола Павла, який пише, що Бог — «Спаситель, найбільше ж для вірних» (1 Тим. 4:10). Спокута є призначеною для всіх, адресована всім і її достатньо для всіх людей, але користь від неї можуть отримати лише ті, хто за своєю власною волею відгукується на неї з вірою [8, с. 142].

Іван Т. Блейзен в своїй праці зазначає, що по Писанню, Боже спасіння отримують ті, хто, будучи проваджені Божим заповітом любові і благодаті, усвідомлюють свою потребу і смиренно покладаються на Бога. Це чуйні люди, які відгукуються на поклик Його благодаті. У Новому Заповіті про них говориться як про людей віри [10, с. 67].

Біблійна віра — це прийняття всіх Божих дарів і самопосвячення Богу. Ось чому для того, щоби прийняти спасіння, потрібно визнати свої гріхи, і надіятись на Христа. «Що ж ми маємо робити, мужі-браття? А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете!» (Дії. 2:37, 38);  (Мк. 1:14, 15; Лк. 3:3; Дії 3:19; Рим. 2: 4).

Старий Завіт говорить про Бога, спасаючого тих хто Його боїться і тих хто надіється на Нього ось око Господнє на тих, хто боїться Його, хто надію на милість Його покладає, «щоб рятувати життя їхнє від смерти, і щоб за час голоду їх оживляти. Душа наша надію складає на Господа, Він наша поміч і щит наш, бо Ним радується наше серце, бо на Ймення святеє Його ми надію кладемо! Нехай Твоя милість, о Господи, буде на нас, коли покладаємо надію на Тебе!» (Пс. 33:18-22). Також спасаючого тих, хто Йому довіряє (Пс. 21:5, 6; 85:2), а також хто кличе Його (Пс. 54:17; 106:13), смиренних і пригнічених: «Господь зламаносердим близький, і впокорених духом спасає.» (Пс. 33:19) «Бо знижує Він спину пишного, хто ж смиренний, тому помагає.» (Йов 22:29), тих, хто надіється на Нього: «Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його» (Іс. 25:9) «і тих хто покладається на Нього: і Господь їм поможе та їх порятує, визволить їх від безбожних і їх збереже, бо вдавались до Нього вони!» (Пс. 37:40), тих, хто проявляє вірність завіту (Ав. 2:4), спасає чистих серцем: «щит мій у Бозі, Який чистих серцем спасає» (Пс. 7:11) і тих, хто шукає Його веління: «Твій я, спаси Ти мене, бо наказів Твоїх я шукаю!» (Пс. 118:94). Таким чином, в світлі всього біблійного вчення, віра, приймаюча спасіння, — це любов, через потяг серця, розуму до Бога [8, с. 207].

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯННЯ АДАМА І ХРИСТА

3.1. Порівняння двох Адамів

Щоби ще краще зрозуміти як пов’язані Адам із Христом, треба подивитись на чіткі паралелі які дає нам Слово Боже, Біблія. Нижче  Рассел Григ у своїй праці наводить ці паралелі більш точно.

Перша схожість це:

1. Надприродний початок

Біблія розповідає про те, що перша людина, була створена Богом за Його образом і подобою з земного пороху. Бог вдихнув життя в ніздрі Адама, і він став живою душею (Буття 1: 26-27; 2:7). Таким чином, Адам не був продуктом якоїсь форми теїстичної еволюції. Бог створив Адама не по образу й подоби мавпи, або якоїсь іншої форми «нижчої людиноподібної» істоти шляхом довгих процесів мутації. Навпаки, Бог створив Адама в один момент Своїм Словом (тобто Він сказав, — і так сталося), в певний час — в шостий день тижня творіння.

Адам був створений за образом Бога, Христос же є «образом невидимого Бога» (Кол 1:15).

За біблійними переказами останній Адам, Ісус Христос, був Тим, через Кого Бог створив усе (Ів 1:1-3; Кол 1: 15-20; Євреїв 1:2). Це означає, що Ісус існував з Богом Отцем і Богом Святим Духом ще до створення Адама (Ів 8:58; Михея 5:2). І все ж у Своїй людській природі Він також мав надприродний початок. Він втілився в людську подобу після того як був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією (Матв 1:20-23; Луки 1:26-35).

2. Досконалий, невинний, святий

Адам був створений як досконала людина, наділена усіма людськими здібностями. Він мав розуміння Бога, завдяки чому міг духовно з Ним спілкуватися. Створений досконалим, непорочним і святим, Адам мав добрі стосунки з Богом, з дружиною, з самим собою та зі світом природи, який його оточував.

Останній Адам, Ісус Христос, також був досконалим, мав тісні стосунки з Богом (Ів 10:30; 17:21-22), був непорочним і святим (Євреїв 7:26). Багато людей називають Ісуса Христа «другим Адамом», насправді в Біблії ця назва не зустрічається. Письмо називає Христа «другою людиною» (1 Кор 15:47). З часів Адама на землі жило багато людей, але Ісус Христос був другою абсолютно безгрішною людиною.

Крім того, на відміну від першого Адама, Господь Ісус мав Божественну природу і мав усі якості, привілеї і імена Бога. Будучи Богом, Він гідний поклоніння (Об. 5:11-14).

3. Початок людства

Адам дав початок всьому роду людському, а Ісус Христос є початком викупленого людства (Еф. 5:23). Так як Христос один раз помер і назавжди (Євреїв 7:27; 9:28; 10:10-14), в майбутньому нам уже не потрібний інший «Адам». Отже, Він — останній Адам.

4. Дають життя

Перший Адам дав життя всім наступним поколінням. Останній Адам, Ісус Христос, несе «життя» і «світло» усім людям. Він дає вічне життя тим, хто приймає Його і вірить в Його Ім’я, а також дарує їм перевагу бути «дітьми Божими» (Ів. 1:1-14).

5. Два правителя

Адаму, як представнику всього людства, була дана влада над усім створеним Богом світом (Бут. 1:26). Після того, як Господь Ісус Христос воскрес із мертвих, Він сів праворуч Бога, і Йому дана була влада над усім, і все було «впокорене під ноги Його». (1 Кор. 15:27; Еф. 1:20-22). Перший Адам мав обмежену владу, а останній Адам є Господь усього (Дії 10:36).

6. Глибокий сон подарував прекрасну наречену

Буття 2:21-23 розповідає нам, що Бог занурив Адама в глибокий сон, під час якого створив з його ребра для нього наречену Єву. Наречена з’явилася завдяки рані на тілі Адама. Таким чином і тут теїстична еволюція виключається. Письмо говорить, що Бог створив чоловіка і жінку на самому початку (Бут. 1:27; 2:7; Матв. 19:4).

Після того, як останній Адам, Ісус Христос, помер на хресті, занурившись в смертний сон за все людство, Його тіло було пронизано списом (Ів. 19:34). Своєю смертю Він заплатив за гріхи всього людства (1 Кор. 15:1-4). Люди, які каються в своїх гріхах і вірять Йому, з’єднуються з Христом і мають з Ним такий же міцний зв’язок, як наречений і наречена (2 Кор. 11:2; Еф. 5:27; Об. 19:6-8). Таким чином, рана на тілі другого Адама також стала причиною появи нареченої — істинної Церкви, «славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна» (Еф. 5:27).

7. Одне Ім’я

У Адама була тільки одна дружина, і він був главою своєї дружини, яка називалася його ім’ям.(Бут. 5: 1,2), (Матв.19: 4-6), (Матв.16: 18) «Христос глава Церкви» (Еф. 5: 23). І Його учні називаються християнами: «в Антіохії найперш християнами названо учнів» (Дії.11: 26), (1 Петра 4: 6), (Іс. 62:2) Це — єдине нове ім’я, яким названий народ Божий в Новому Завіті – «Християни».

8. Важливе випробування

На самому початку свого життя Адам пройшов період випробування на слухняність Богу. «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!»(Бут. 2: 16-17).

На самому початку свого служіння, останній Адам, Ісус, був зведений Святим Духом у пустелю для спокуси (або для перевірки — від грец. peirazō) дияволом (Матв. 4:1; Лук. 4:1).

9. Велика поразка і велика перемога

Перший Адам не пройшов випробування, тим самим втягнувши все людство в свою поразку і погубивши весь людський рід. В результаті, в Адамі ми стали всі засудженими, всі зазнали духовної поразки, стали рабами гріха і були вигнані з Раю (Рим 5:12).

Останній Адам, Ісус, здобув перемогу над гріхом, над плоттю і над дияволом. В результаті, всі, хто вірять в Христа, є виправданими і викупленими, є вільними від гріха і мають доступ до Небесного Раю (Рим. 5:18; 1 Кор. 15:21; Об. 2:7).

11. Непослух проти послуху

Перший Адам не послухався Бога. Останній Адам був «слухняним аж до смерти, смерти ж хресної» (Фил. 2:8).

12. Суд і смерть

Перший Адам був засуджений Богом, тому в кінці помер, і його тіло перетворилось в порох. Через його гріх, смерть передалася всім людям: «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23).

Останній Адам, Ісус Христос, також помер на хресті, щоб спокутувати гріх (Іс. 53:5; 1 Петра 3:18; Євреїв 2:9). Але Він не залишився мертвим, і Його тіло не «побачило тління» (Дії. 2:27; 13:35-37). На третій день Він воскрес, перемігши тим самим диявола і силу смерті. І якщо ми віримо Йому (Євреїв 2:14), ми також можемо отримати в Ньому цю перемогу і воскресіння з мертвих (1 Кор. 15: 22-23).

13. Прокляття і відновлення

Спочатку все творіння було «вельми добре» (Бут. 1:31), і «останнього ворога» — смерті (1 Кор. 15:26) — ще не було. Всі тварини спочатку харчувалися тільки рослинами (Бут. 1:30). Дії першого Адама привели до започаткування панування смерті і кровопролиття в досконалому світі, який і донині стогне і мучиться (Рим. 8:22).  Але саме завдяки пролитій крові і смерті останнього Адама це прокляття  кровопролиття буде знято зі світу — і творіння знову буде відновлене до свого чистого і безсмертного стану (Об. 21:1; 21:4; 22:3).

Ми всі пов’язані з першим Адамом (природним і законним родоначальником всього людського роду), як зіпсовані і винні грішники. І тому ми всі засуджені до смерті, яку Бог наклав на Адама. Однак всі, хто пов’язаний з останнім Адамом, Ісусом, через покаяння і віру в Його викупну жертву, прощені і «отримали дар праведності», і тому «перейшли від смерті в життя» (Кол. 1:14; Рим. 5:17; 1 Ів. 3:14) [11].

ВИСНОВКИ

Отже, розглянувши біблійний мотив в Адамі та в Христі можна зробити висновок що Адам і Христос – це дуже тісно пов’язані біблійні особистості. І вони є дуже важливими для розуміння минулого, теперішнього, і майбутнього життя християн.

Адам дійсно є батьком всіх людей, і саме через нього наслідки його гріха передалися всім його нащадкам. Але Христос, прийшовши як другий Адам, дарував нам надію повернути те, що було втрачене першим Адамом – вічне життя, Едемський сад і живе спілкування з Богом.

Ми всі пов’язані з першим Адамом (природним і законним родоначальником всього людського роду) як зіпсовані грішники. І тому ми всі засуджені на смерть, яку Бог наклав на Адама. Однак всі, хто пов’язаний з останнім Адамом, Ісусом, через покаяння і віру в Його викупну жертву, прощені і «отримали дар праведності», і тому «перейшли від смерті в життя» (Кол. 1:14; Рим. 5:17; 1 Ів. 3:14).

Дослідивши паралелі між Христом і Адамом робимо висновок що, гріх увійшов у світ через Адама, і тому смерть поширилась на всіх людей, бо всі згрішили. Цей гріх називають успадкованим гріхом. Ми отримуємо у спадок від своїх батьків фізичні характеристики і ми успадковуємо гріховну природу Адама. І Бог вимагає досконалості, але ми, люди, маючи гріховну природу, не здатні виконати цю вимогу. Іншими словами, ми ніколи не змогли би врятувати себе самі.

Христос є наш Спаситель. Через Своє життя, смерть і воскресіння Він став стежкою до Бога і вічного життя для всіх людей. І читаючи Писання, ми бачимо, що новозавітні письменники характеризують спасіння людини як дар доступний всім грішникам. Але цей дар є дієвим лише в тому випадку, коли він  прийнятий людиною особисто. Тільки тоді людина приймає спасіння дароване Христом.

Оскільки віруючий з’єднується з живим Господом через перебування Його Духа, він або вона стають частиною смерті і воскресіння Христа і включені в тіло Христове – Церкву, і отримують Христові благословення. І тільки через заслуги Христа, людина може мати вічне майбутнє.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Библейский дискуссионный клуб [Електронний ресурс] Сущность и происхождение греха – Режим доступу: http://cogmtl.net/Articles/006.htm.
2. Первородный грех // Википедия [Електронний ресурс]

– Режим доступу:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D1

%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%B3%D1%80%D0%

B5%D1%85.

3. Zackrison Edwin. «In the loins of Adam» [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://books.google.com.ua/books id=IEPQP87xFcUC&pg=PA292&lpg=

PA292&dq=1888+in+adam+in+christ&source=bl&ots=FH2JjzKOrJ&sig=PODEuy A5H_A4ZqGTU5C5nboa4ao&hl=ru&sa=X#v=onepage&q=1888.

4. Унаследовали ли мы все грех от Адама и Евы? [Електронний ресурс]. Библия онлайн — Режим доступу: https://www.bibleonline.ru/qa/313-inherited-sin/.
5. Котрелл Джек. Вера, переданная святым [Електронний ресурс]

Литератор – Режим доступу: http://literator.org/book/vera-peredannayasvyatym.html. .

6. Rodríguez Ángel Manuel. Comments on the «In Adam/In Christ» Motifs

[Електронний   ресурс]    Biblical    Research    Institute    –    Режим    доступу:

https://www.adventistbiblicalresearch.org/materials/theology-salvation/commentsadamin-christ-motifs.

7. Blocher, Henri. Original Sin : Illuminating the Riddle. Grand Rapids, MI :

Eerdmans, 1997.

8. Настольная книга по теологии // Библейский комментарий АСД. Том 12 : Пер. с англ. – Заокский: «Источник жизни», 2010.
9. Рассел Григг. Почему Иисус должне был умереть? Бог – последний Адам [Електронний ресурс]: Происхождение – Режим доступу: http://www.origins.org.ua/page.php?id_story=612.
10. Blazen, Ivan T. A Call to Ministry: Receiving the Stamp of the Cross . б.м. : Pacific Press; Nampa, Idaho, 1998.
11. Russell Grigg. First Adam — Last Adam [Електронний ресурс] Creation ministries international – Режим доступу: http://creation.com/first-adamlastadam#f3.
12. Біблія: Пер. з давньоєврейської й грецької І.Огієнка. – Київ: «Українське Біблійне Товариство», 2009.

***

Баклаврант богослов’я Віталій Стрієнко

Ілюстрація