Позитивні та негативні аспекти в дисертації про розвиток адвентизму в Україні
Дисертація Чернушки Івана Гавриловича «Сучасний стан та основні тенденції розвитку адвентизму в Україні» (Житомир, 2016) — цікава та інформативна, змістовна та несхожа на інші публікації про адвентистську церкву в Україні.
Робота поділена на вступ, три розділи з підпунктами, висновки та список використаних джерел. У вступі автор обґрунтовує актуальності дисертації та її відмінність від інших досліджень. Тут сказано, що основним напрямом роботи є вивчення комплексного спектру релігієзнавчих питань, а особливо — включення церкви у соціокультурне життя країни. У першому розділі описані методологічні основи дисертації та джерельна база досліджень. Другий розділ розповідає про виникнення і становлення адвентистської церкви на українських теренах, її теологічні засади і практичну діяльність у місіонерському та соціальному служінні. Третій розділ оповідає про взаємодію церкви з державою, перспективи розвитку соціального служіння в Україні, ставлення церкви Євро-Азіатського регіону до рукопокладення жінок на пасторське служіння.
Позитивними аспектами роботи є чіткість викладу матеріалу, структурованість, розкриття теми під новим кутом зору. Автор описує соціокультурне життя церкви, робить прив’язку її соціальної роботи до історичного етапу розвитку українського суспільства. Є аналіз ефективності методів євангелізації та прогноз, щодо того, які сфери діяльності церкви можуть стати перспективними. Також позитивом для мене є те, що автор не висловлює особисту думку, не оцінює діяльність церкви через призму свого бачення, а оперує фактами.
Автор детально описує церковні проекти, діяльність ADRA та відділів церковного життя. Ділиться роздумами стосовного пізньомодерністського служіння та постмодерну, виділяє аспекти соціальних проектів, які є ефективними саме сьогодні. Наголошує на особистому служінні та відповідності життя і теології в образі справжнього християнина.
Мене в роботі зацікавили відмінності між активним християнином доби модерну і постмодерну. Позиція християнина доби модерну — активна, місіонерська, він проповідує іншим про Спасителя. В постмодерн — пасивна і діалогічна, сприймає себе як пасивний інструмент в руках Бога — вся відповідальність на Ньому. І що найгірше, зараз так і є. Церква років десять тому була активна, всі члени громади були задіяні, хотіли служити. Зараз активно служать декілька людей. Ця фраза вказує в першу чергу на недоліки в мені, в моєму служінні, в богослові XXI століття.
Недоліками цього дослідження, я вважаю, є використання великої кількості слів, які незрозумілі навіть для християнина: різні гносеологічні установки та онтологічні картини, космоцентричний характер, космоцентрична метафізика, доба патристики та епоха схоластики, модерна теологія, екзистенційні переживання, причетність трансцендентному тощо. На ці та подібні терміни можна натрапити в підпункті 1.1. «Методологічні засади сучасного релігієзнавчого вивчення адвентизму». Далі мова стає більш звичною. Характер публікації передбачає використання термінів християнської лексики. Для людини, яка знайомиться з християнством, ці терміни стануть важкозрозумілими.
Щодо медичного служіння, автор пише: «Більш важливою причиною для обмеження співпраці у медичній сфері під час кризи є те, що серед вірних Церкви АСД є небагато дипломованих хірургів та інших фахівців медичних спеціальностей, які потрібні під час військової кризи. Цей факт пояснюється тим, що у медичному служінні Церква АСД робила акцент на служінні щодо наркозалежних, на організації терапевтичних та гомеопатичних консультацій». Мені незрозумілою залишається фраза «гомеопатичні консультації», адже офіційно церква не визнає гомеопатію.
Дисертаційна робота Івана Чернушки «Сучасний стан та основні тенденції розвитку адвентизму в Україні» залишає позитивні враження. Багато фактів, ґрунтування на офіційних документах, неупереджене ставлення, бажання висвітлити справжній стан пізньомодерної церкви в добу постмодерну робить цю роботу вартою того, щоб її дослідити.
Віталій Вечірко, бакалаврант богослов’я
