Якщо ти не цікавишся політикою, політика зацікавлюється тобою
Книга Максима Балаклицького «Писание и политика» (2016) (чи, може, краще сказати – статті) читається / читаються легко. Здається, що статті можна сприймати незалежно одну від одної (у мене склалося враження, що вони писалися «принагідно», що задум «композиції книги» не домінував у цій праці (хоча можу й помилятися). Отже, я вирішив її читати епізодично в дорозі. Згодом захлеснули інші завдання та книги.
З цього приводу можу переказати жарт пастора Сергія Дацка: Один американський пастор сказав мені, що він почав писати 10 книг, але ще жодної не завершив. Пастир Сергій прокоментував: «Ми з Вами схожі. Я почав читати 10 книг, але ще жодної не дочитав».
Мало не через рік я повернувся до цієї книги (бо соромно і цікаво дочитати).
Але не зміг читати з місця, де лежала закладка. Довелось повернутися і прочитати з самого початку. Як не дивно, ці окремі статті (звісно, композиційно об’єднані в два підрозділи й загалом – темою політичної публіцистики з погляду протестанта адвентистського віросповідання), я несподівано для себе сприйняв як досить цілісну КНИГУ. Що об’єднує? – не знаю напевно. Крім теми, певно, особистість автора, його світогляд і, переконаний, Дух Святий (очевидно, Його працю треба ставити на перше місце).
Позитивно вражає легкість авторового стилю, певно, добряче спрощеного, якщо порівнювати з елітними зразками красного письменства. Але натомість цей стиль досягає головної мети євангельської проповіді – читача. Як на мене, цей стиль дуже близький усній проповіді (можливо, для цієї мети й було щось написано?). Пише автор більш зрозуміло і набагато легше, аніж я. Та й Святий Павло йому по цьому критерію поступається (2Петра 3:16).
Взагалі мене порадувало те, що такий актуальний збірник вийшов так вчасно (я вже не кажу про окремі статті, які, думаю, досягали слухача / читача ще раніше). 2014-й рік змусив протестантів по-новому поглянути на проблему «християни й суспільство». Насправді живемо саме в той час, коли «якщо ти не цікавишся політикою, то політика зацікавлюється тобою».
Із здивуванням помітив, що авторові погляди й мої як конфесійного лютеранина набагато й набагато ближчі, аніж я собі думав. Взагалі наші досить серйозні доктринальні розбіжності з деяких питань помітив тільки на 95-й сторінці.
Також для мене особисто були цінними деякі невеличкі статті (такі як про масонство – просто готовий зразок для відповіді на провокативні питання; причому я загалом то й інформацію наче б то знав, і мислю так, як автор, але він дуже влучно й лаконічно висловив те, що в мене було в якомусь «передсвідомому»).
Та й взагалі багато думок для мене були свіжими.
Можу зауважити два технічні друкарські помилки в перших словах статті на стор. 90 та 145 («недумаю» та «невсегда»). Очевидно, що причина у відсутності перевірки граматики, коли вживається титла (чи як воно там називається). На майбутнє, певно, треба бути уважними саме в такому випадку, перевіряючи очима.
Також мені здається, що на 145-й сторінці ще одна подібного типу помилка: мова мала б іти про Єровоама І, а не про Єровоама ІІ. Чи не так?
Але загалом книжка дуже якісно підготовлена. Дрібні помилки тільки мають нагадувати про нашу недосконалість та потребу в досконалому Господі.
Доктринальних відмінностей з автором не торкаюсь. Вони очевидні. Та вони у книзі не винесені на 1-ше місце, як буває в деяких конфесіях. Але скажу, що деякі пояснення деяких специфічних акцентів адвентизму були новими для мене, отже й цікавими.
Бажаю проповідницьких, творчих та видавничих успіхів. А головне – радощів у Господі!
Пастор громади Всіх Святих Української лютеранської церкви в Харкові Віктор Хаустов
Більше про книгу “Писание и политика” тут
