Звіт по читанню книги Сергія Маргаритова «История русских мистических и рационалистических сект»

1. Маргаритов С. Д. История русских мистических и рационалистических сект/Сергей Дмитриевич Маргаритов. – Симферополь: Таврическая губернская типография, 1910. – 232 с. – (Издание третье, исправленное и дополненное).
2. Резюме:
3. В даній праці автор робить огляд релігійних рухів, які називає сектами, що були поширені в Російській імперії XVII – початку XIX ст. Автор розділяє їх на дві великі групи: містичні та раціоналістичні секти. Головним чином він торкається питань історії цих рухів, причин їхнього зародження на території імперії, а також наслідків, до яких призвело їхнє розповсюдження. Окрім того, важливою частиною книги є представлення в загальних рисах основних вчень згаданих автором сект. Що для них є характерним, у чому вони відрізняються від вірувань, догматів та обрядів православної церкви, як виявити сектантів. І хоч автор згадує декілька релігійних рухів, він ділить їх на дві групи: містичні та раціоналістичні секти.

У першій частині книги (у якій автор пише про власне містичні секти) написано про хлистовців. А також описані скоповці, котрі, хоч і не були самостійною групою, але вийшли із попередніх. Крім цих двох течій, дуже поверхнево згадуються ще й інші, але менш значні (для прикладу Новий Ізраїль), так як практично вони нічим не відрізняються від уже згаданих хлистовців. Та фактично, були всього лише трансформованими хлистовцями.

В основному автор описує їх в контексті наступних ідей:

1. Хлистовики (хлистовці) прагнули до духовного очищення через завдання собі фізичної шкоди, болю та інших знущань над тілом (звідки, власне, така назва)
2. У них були особливі прояви «любові Христової», яку, звичайно ж, Біблія може тільки засуджувати, а не схвалювати.
3. Вони прагнули до особливого досвіду з Богом, певного обожнення, проте це досягалося зовсім не біблійними методами, визначеними Богом.
4. Звичайно, їх було більше ніж скоповиків. Адже і вчення було дещо більш раціональним
5. Скоповики, також досить сильно розповсюдилися. Починаючи від Румунії і далі на схід Російської імперії їх налічувалося практично 500 чоловік.
6. Вже по одній назві можна зрозуміти, чим вони особливо вирізнялися з-поміж інших вчень та течій.
7. Вони прагнули оскоплювати себе. І від духовного рівня залежало саме оскоплення: часткове – не досконалий ще християнин. Повне – найвищий рівень посвяти.
8. Тема, котрій присвячена книга, звичайно, є актуальною. Звісно, сьогодні згадувані автором релігійні течії та секти не є настільки поширеними у суспільстві, як це було у XIX ст. Проте сама проблема відступництва від біблійної істини, розбрат серед християнських (протестантських) деномінацій та поява єресей продовжують бути нагальною проблемою, хоча і трансформувалася, відповідно до умов сучасного світу та розвитку суспільства.
9. У першу чергу автор намагався показати наявність сект та протестантських течій в тогочасному суспільстві, їхні ідеї, котрі протирічать православним принципам. Виходячи зі стилю написання, можна зрозуміти, що книга була написана для загалу, аби попередити православних людей різних соціальних прошарків про небезпеку та негативний вплив названих автором сект. Та й важливо відмітити, що пересічні люди не надто й бажають розбиратися у деталях та особливостях вчень. Якщо сказали, що це погано – значить погано. А чи то хлистовці, чи п’ятидесятники, чи адвентисти – вже нікого не хвилює.
10. Очевидно, що автор, описуючи вчення, чужі православній церкві, займає позицію останньої. Хоча, як і належить, відкрито описує проблеми, труднощі, а також негативні, слабкі сторони самої православної церкви.
11. Відповідно, головними антагоністами книги є секти та течії, про які саме автор і пише.
12. Звичайно, автор доволі зрозуміло та відверто описав стан православ’я, суспільства імперії, які, у деякій мірі, за його словами, і стали каталізаторами для появи та досить активного поширення сект. Тому, можна зробити висновок, що автору вдалося не тільки описати досить широку проблему, але й підійти до неї об’єктивно.
13. Так, тут можна згадати і про те, що служителі православ’я тих часів, як стверджує автор, почали зловживати своїм становищем та (певною мірою) владою, яку вони мали. Адже у ХІХ ст. церква займала дуже значне місце у суспільстві та формуванні поглядів народу. Особливо селян та робочого населення міст (яких, разом узятих, була переважна більшість населення).
14. Ще однією проблемою, з якою зіткнулися тогочасні люди – перевага культу над практичним життям (а іноді й невідповідність одне другому) у православній церкві. Обряди й традиції зайняли місце справжньої віри і тоді багато людей почали шукати щось справжнє. Одні розчарувалися в релігії та перейшли на бік ідеології, яка все міцнішала і згодом заявить про себе як комуністична влада. Інші – переходили на сторону різного роду сект, які полонили людей своєю таємничістю, відданістю ідеям, хоча і надзвичайно дивним.
15. У той же час, можна простежити деякі вкраплення упередженого ставлення автора до протестантів, як от: євангельські християни баптисти, методисти, анабаптисти, адвентисти. Прирівнюючи їх до сект, які по-справжньому вирізняються завдаванням шкоди собі, руйнуванням моральності суспільства, називає згадані вище протестантські течії особливо небезпечними для людей, незважаючи на те, що їхній вплив на суспільство був хорошим і позитивним. Незрозумілою є подібна логіка певних представників традиційних конфесій, яка виражається в ототожненні протестантських течій зі справжніми сектами, які забирають від людини свободу, здоровий глузд та активність на благо суспільства.
16. Для прикладу, одна з найрозповсюдженіших хибних думок щодо адвентистів – роль та місце праць Духа пророцтва (Еллен Уайт) в адвентистському богослів’ї. Адже її праці – не основа наших доктрин. Вони лише покликані краще розкрити біблійні ідеї. Додаткове світло по відношенню до Біблії, але не рівнозначне джерело для заснування на ньому нашого вчення.
17. Також незрозумілою є позиція стосовно вищезгаданих протестантських течій, котрі зароджувалися в процесі дослідження Біблії та віднайдення у ній забутих принципів та істин. Автор або не бажає показати їх як рівноцінні течії по відношенню до православ’я, або не може відірватися від стереотипів, нав’язаних його епохою.
18. Мова, яку автор використовує, дійсно, доступна та не перевантажена термінологією, проте, є похибки у відображенні певних доктрин протестантизму. Причина невідома: чи то через недостатнє ознайомлення з їхнім вченням, чи то через упереджене ставлення до протестантизму з точки зору православ’я.
19. Критична оцінка прочитаного матеріалу

Загалом книга досить непогано представляє історію розвитку та та розповсюдження як єретичних вчень, так і течій протестантизму на території Російської імперії та України. Згадуються також, проте поверхово, інші держави (Румунія, Молдова, Канада, Німеччина та ін.). Тому книга може використовуватися з метою ознайомлення з діючими релігійними організаціями XVIII-XIX ст. в Російській імперії, але не як основне джерело отримання інформації відносно протестантських вчень. Проте є декілька доволі неприємних моментів.

• По-перше, відчувається явно упереджене ставлення по відношенню до будь-яких течій та вчень, котрі не відповідають православним ідеям. Тим більше, якщо ці течії засновують своє вчення виключно на Біблії, не приймаючи передання церкви як основу для доктрин.
• По-друге, це неточності у представленні вчень протестантських напрямів (для прикладу, адвентистів).
• По-третє, є певні моменти, які підштовхують до думки, що автор виражає іноді не фактичні, конкретні дані, стосовно інших вчень, а свою думку чи свої здогадки про причини розповсюдження та наслідки їхньої діяльності.