«У лівій руці – “Снікерс”, у правій руці – “Марс”»
Рецензія на книгу: Михаил Шахнович. Библия в современной борьбе идей. Л.: Лениздат, 1988. 244 с.
Релігія – опіум для народу.
Карл Маркс
Ні одна з існуючих досі книг не була настільки спірною, у певному сенсі провокаційною й неоднозначною для людського світосприйняття як Біблія. У творі Михайла Йосиповича Шахновича «Біблія в сучасній боротьбі ідей» «Книга книг» постає перед читачем «у чому мати народила», без мрійного патетичного серпанка й приємної таємничої незбагненності. Автор без тіні сумнівів розглядає релігійне писання, послідовно розкриваючи його істинний смисл і вплив на читачів. Науковець робить це з місцями чаруючою переконливістю, хоча не без суттєвих недоліків і замовчувань про певні «незручні» реалії колишніх часів.
Передусім – кілька слів про автора. Михайло Йосипович Шахнович народився 23 лютого 1911 року в Санкт-Петербурзі. Про дитячі роки й відповідні ранні захоплення хлопця майже немає ніякої інформації. Але визначними й показними у формуванні відомого «інженера розуму» стали юнацькі роки.
Михайло Шахнович навчався в Санкт-Петербурзькому 3-му реальному училищі. Захоплювався філософією, писав статті й нариси атеїстичного характеру. Першу книгу під назвою «Соціальна сутність Талмуда» опублікував у 18-річному віці.
Після завершення навчання в училищі вступив до Ленінградського державного університету на історико-філологічний факультет, де поглиблено вивчав релігієзнавство, теологію й цікавився фольклористикою. В умовах пануючого в Радянському Союзі наукового атеїзму такий професійний шлях не викликав здивування, навпаки – дружні хлопки по плечу.
1932 року став одним із фундаторів Музею історії релігії АН СРСР. Був учасником Другої світової війни. За бойові заслуги отримав орден «Знак Пошани».
У 40–60-х роках поєднував роботу в музеї з викладанням на філософському факультеті ЛДУ. 1963 року отримав ступінь доктора філософських наук за роботу «Ленін і проблеми атеїзму: критика релігії в працях Леніна». Понад 40 років до самої смерті 4 березня 1992 року читав курс «Загальна історія релігії та атеїзму». Опублікував близько 250 наукових робіт гуманітарного напряму.
Книгу «Біблія в сучасній боротьбі ідей» було видано в Ленінграді 1988 року. Вона має 240 сторінок, поділених на 7 розділів. Михайло Шахнович методично досліджує джерела виникнення священних творів, їх вплив на соціально-політичні відносини й особливості сприйняття божественних відкриттів протягом століть у різних країнах. Кожен із семи розділів супроводжують уїдливі малюнки – чорно-білі шаржі з зображеннями богів, пророків, апостолів, святих тощо.
Не дивлячись на науковий підхід до аналізу євангельських писань, книга залишається зрозумілою для середньостатистичного читача. Автор розмірковує послідовно, завжди підтверджує свої думки посиланнями на авторитетні джерела й видатних авторів. У книзі відсутня специфічна професійна мова, немає складних лінгвістичних конструкцій, а ті тематичні терміни, які Шахнович використовує, є загальновідомими.
У вступі автор пише про протистояння Заходу й Радянського Союзу, підґрунтям якого є боротьба віри й безвір’я. Шахнович є переконаним атеїстом, тому приблизний розвиток його міркувань можна передбачити ще з перших сторінок, де він відразу стрибає з місця в кар’єр.
Удалим є приклад релігійного дурману з боку європейських і американських сект, які апелювали до божественних причин при висвітленні подій 1986 року на Чорнобильській АЕС:
«Аварія немов відбулася тому, що зірка полин упала на землю. Слово «чорнобиль» означає «полин звичайний». У восьмій главі Одкровення Іоанна Богослова сказано, що він бачив виникнення семи янголів з трубами. «Третій янгол засурмив, і впала з неба велика зірка, яка горіла подібно світильнику, і пала на третю частину рік і на джерела вод. Ім’я цій зірці полин; і третя частина вод зробилася полином, і багато хто з людей померли від вод, тому що вони стали гіркими» (вірш 10–11)».
Насправді – і Шахнович пише про це – причиною аварії стала виробнича недбалість і неправильність дій керівництва. Такими виступами, за словами автора, західні проповідники нової (на час написання книги) ери готували людей до розв’язання третьої світової війни, позиціонуючи себе як спасителів, а комуністів як антихристів, яких буде врятовано через фізичну ліквідацію. Ця теза повторюватиметься й насамкінець книги.
До цього прикладу автор додає ще кілька красномовних слів зарубіжних пропагандистів. Недивно: наближалася гарна цифрами дата – нове тисячоліття від дня народження Христа. З цієї нагоди кожен євангельський послідовник відчував гостру необхідність причепуритися, запекти качку й процитувати кількадесят віршів Біблії, допускаючи, що ця дата як ніяка інша чудово підходила для Другого пришестя Христа. Але, як ми бачимо зараз, син божий на Землю вдруге так і не завітав.
Після вступу атеїст розмірковує над виникненням перших священних писань і їх духовним наповненням, стверджуючи, що бог або святий дух не брали участі при створенні стародавніх манускриптів – авторство книги належить навіть не одній людині, а багатьом невідомим персонам:
«Усього відомо 80 тисяч варіантів текстів Нового Завіту. У результаті вивчення 3829 різних рукописів Нового Завіту у них виявлено кілька тисяч різночитань».
Трохи пізніше у тексті він позначає своє ставлення до апостолів і пророків, оперуючи їх суперечливими писаннями, які, за словами науковця, було створено набагато пізніше подій, що відбулися:
«Пророків часто називали божевільними. Наприкінці XIX століття кілька французьких психіатрів опублікували дослідження біблійських розповідей про пророків і довели, що вони страждали різними психіатричними хворобами. Такий самий висновок зробив і відомий руський психіатр П. І. Ковалевський, автор книги про біблійських пророків, виданої у Петербурзі 1907 року».
І ще один примітний фрагмент:
«Дуже багато протиріч у Новому завіті. У Євангелії від Матвія родовід Христа налічує від Аврама 42 предка, а в Євангелії від Луки – 56. У іменах їхніх також є великі розбіжності. Де народився Христос? Лука називає північне місто Назарет, а Матвій – південне місто Віфлеєм. Де пройшло дитинство Христа? Матвій називає Єгипет, а Лука – Іудею».
Шахнович критикує всі можливі й неможливі епізоди Біблії, Талмуду, Тори й інших книг (подекуди – досить доречно й логічно), описує спекуляції на цю тему, нарешті дає власну характеристику ідеологічній боротьбі між соціалістами-комуністами й капіталістами, а також присвячує кілька сторінок віковічним єврейським поневірянням.
Автор поступово підводить читача до головної ідеї своєї роботи: люди, озброєні бомбою в одній руці та святим писанням в іншій, не можуть претендувати на істинність переконань, адже сама Біблія не має в собі ніякої істини.
У своєму творі автор цитує Бенедикта Спінозу, Максима Горького, Чарльза Дарвіна, Ніколо Макіавеллі й багатьох інших видатних людей, серед яких було багато священнослужителів, які згодом прийняли атеїзм. З особливим теплом і любов’ю Шахнович перманентно згадує (або вигадує: перевірити деякі моменти складно) слова Карла Маркса й Фрідріха Енгельса. А як можливо без них було існувати в радянські часи?
Отже, книгу «Біблія в сучасній боротьбі ідей» слід сприймати як доволі якісну роботу. Особливо беручи до уваги попередні заслуги автора на теренах наукової думки й багату літературну спадщину. Це з одного боку… З іншого, у всіх своїх творах Шахнович з піною у рота критикує всі країни, які виступають проти ідеології СРСР, але не хоче розглядати проблеми на батьківщині, де були голодомори, революції, чистки й інші «радості життя». Немає жодної сторінки, де автор би наважився залишити невтішний відгук про урядову діяльність та її наслідки.
Тому є два пояснення: або Шахнович усе це чудово розумів, але боявся піти проти системи, адже непокору партія залюбки лікувала північними морозами, або Шахнович дійсно маніакально вірив, що кривава машина терору культивує лише кульбабки. У будь-якому випадку, автор жив довго, а книга існує досі, і її нескладно знайти в глобальній мережі у вільному доступі.
Читати Шахновича не скучно. Найбільш переконливою є перша половина твору, де, окрім вступу, автор не наближається до політики. Деяким аргументам і звертанням до авторитетів читач справді вірить. Можливо, причиною цього є вже згадана проста стилістика й зрозумілість.
Наприклад, читача небайдужим до позиції автора робить коментар до біблійського опису історії створення людства. У Старому Завіті сказано, що Каїн, який був четвертим із людей, створених на Землі, у певну мить свого життя вирушає до земель Нод, де спільними зусиллями з місцевими жителями будує місто. Питання: якими жителями? Невже того часу, коли Каїн убивав Авеля, Адам і Єва встигли взяти гіперактивну участь у плотських втіхах і народити стільки людей (уже відразу дорослого віку), які б за лічені хвилини мігрували від куреню перших грішників до близьких суміжних чорноземів?
Що нам відомо про них? Нічого. Біблія не дає пояснень. Ми впевнені тільки в тому, що вони будували якесь своє місто Х. Тобто під деревами в затишних тінях люди цілодобово не лежали. Соціальні корисні елементи, можливо, архікомуністи! Чому б не написати про кожного з них окремо? Про Адама ми знаємо, про Єву чули, про братську любов Каїна та Авеля читали. Хіба інші не заслуговують уваги? Можливо, святий дух просто не вмів рахувати або писати точно й конкретно, без абстракцій та іносказань.
Тут виникає нове запитання. Шахнович пише, що у біблійських текстах є колосальна кількість алюзій, тверджень із подвійним смислом, парадоксальних і неочевидних місць. Важко не погодитися: перед спробою зануритися в сторінки Біблії, яка наче є транскрипцією буття, слід мати при собі словник з поясненнями й примітками представників міжнародного симпозіуму священнослужителів. Запитання таке: якщо бог бажає, щоб люди завжди вірили в нього й любили його, завжди поливали у своїх душах паростки божественності, чому не можна зробити книги легкими, простими, однозначними для читачів? Це б зекономило багато часу обом сторонам. А з огляду на багаторазові неточності можна зробити висновок, що і Екклесіаст, і Танах, і Коран створили саме люди, які немов недосвідчені злодюжки з банди 90-х плуталися в показаннях. І як сприймати твердження про те, що Земля існує не більше 6–7 тисяч років, якщо вчені давно довели зовсім інше: їй 5–7 мільярдів років?
Божевілля пророків – теж простора тема для полеміки. Принаймні думки Шахновича, його констатацію проведених наукових досліджень дублює письменник Григорій Клімов у творі «Протоколи радянських мудреців». У своїй книзі автор пише, що сатурналії, шабаші відьом і шаманства всіх інших химерних авгурів були насичені пророцтвами й видіннями майбутнього, і серед таких таємних особистостей не було психічно здорових людей. Один куштував галюциногенні гриби, другий напивався чаклунських відварів до безпам’ятства, третій був охочим до копрофагії, хворів хронічною нарколепсією і бачив дивні образи у снах. Вірити Клімову можна, адже він писав про психічні проблеми й дегенерацію, знаходячись за рубежем, у США, куди емігрував із СРСР; до того ж, письменник не відмовляв собі у критиці нездорового прошарку як американців, так і радянського народу. Знову ж таки, Шахнович пише негатив лише про антикомуністів.
У розділі «Біблійські міфи у світлі науки» автор спирається на загальну тенденцію суспільного раціоналізму. Люди завжди були небайдужими до точного вивчення закономірностей природи. Шахнович наводить численні приклади того, що Біблія ставала каменем спотикання на шляху розвитку науки:
«Так, наприклад, папи римські, посилаючись на Біблію, видавали були (послання) проти вивчення наук. 1163 року папа Олександр III заборонив фізику, 132 роки потому папа Боніфацій VIII – анатомію. 1317 року папа Іоанн XXII оголосив хімічні досліди “диявольським мистецтвом”».
Тут приходить на згадку епізод, пов’язаний з життям відомого винахідника Ніколи Тесли. Одного разу він остаточно «підкорив» електричний струм і побудував машину, де цей самий струм використовувався як пальне. Громада дізналася про це, звинуватила його в іграх з дияволом. Тесла образився, зруйнував машину й більше не демонстрував так відкрито свій геній. Уявіть собі, якої б космічної далечини сьогодні б міг дістатися Ілон Маск, маючи повний доступ до всіх винаходів американського унікуму?
І про принциповий біблійській поділ людей на рабів і господарів, і про зізнання Гітлера у любові до святого писання, і про брудні нерелігійні діяння священнослужителів (сьогодні приголомшують одіозні вчинки членів РПЦ), і про багато що також цікаво читати. Але у другій половині книги починаються корінні зміни у темпі й напрямі оповідання.
«Біблія в сучасній боротьбі ідей» складається з надзвичайно великого числа історій про неадекватну пропаганду релігії в США, і це починає трохи ароматизувати відвертим перебільшенням, а автора можна запідозрити у наклепі. Тобто в Америці і радіо промиває мозок, і кіно знімають відповідно до замовлень єпископів, і астронавти розповідають на телебаченні свої історії, що вони зустріли в космосі самого Христа… І що вкотре пише Шахнович про СРСР? Ось що:
«Могутній економічний потенціал і нерушима оборона потужність Радянського Союзу й інших соціалістичних країн, масові антивоєнні рухи – реальна противага агресивним силам імперіалізму. Розум, совість, інстинкт самозбереження людей повинні стати на заваді реалізації замислів ворогів миру напасти на Радянський Союз».
Так, американські президенти й прості громадяни часто зверталися до бога (God, bless America!) Але так само у цій країні існувало й існує багато конфесій і сект, наприклад, спільноти мормонів і саєнтологів, де пропагують доброту й здоровий спосіб життя без політичного підґрунтя. Хіба це погано?
В інтернеті небагато згадувань цього твору, але деякі з них є досить корисними для ознайомлення. Принаймні письменник Олексій Челноков у книзі «Больові прийоми Путіна. Задушливий хват для Росії» присвячує майже цілу главу «Бог-Син витіснив Бога-Батька» критиці переконань Михайла Шахновича і його доньки Маріанни, яка продовжила справу батька.
Слід справедливо зауважити, що віра – поняття суто індивідуального значення. Віра на те й віра, що логічними аргументами як лекалами об’єктивності її міряти некоректно. Причому мова йде про ту віру, яка абстрагована від конфесій і їх паралітичних настанов, про ідеалістичний погляд, який для окремої людини є більш прийнятним роз’ясненням буття, ніж твердження про первинність матерії або Теорія великого вибуху. Якщо це справжня віра в бога, вона може і не складати основу офіційних або неофіційних релігій, і в межах цієї віри, щоб підтвердити істинність і значущість своїх намірів і внутрішніх переконань, людині не обов’язково щотижня (кожну неділю) відвідувати церков і співати дивні напівпісні.
Біблія, можливо і не має божественного початку, але її сентенції намагалися й намагаються морально виховувати людей і спрямовувати їх вірним курсом. Звичайно, для багатьох «Книга книг» не є чимось більшим за живий пам’ятник художньої творчості прадавніх часів. Вона дивує своїх читачів незвичними формулюваннями, поетичними порівняннями, неординарною (у порівнянні із класичною літературою) манерою письма. Усе це потрібно цінувати, і без такого першоджерела людство б не мало змоги насолоджуватися «Божественною комедією» Данте Аліг’єрі або полотнами художника Ієроніма Босха.
Альтернативна комунікація через апеляцію до біблійських мотивів при викриванні ідейного супротивника був ефективним інструментом, який з плином часу змінився за своєю суттю. Могутній Радянський Союз залишився згадкою в історії, але ми й досі бачимо зухвале протистояння РФ і США, зокрема з допомогою розв’язання інформаційних війн. І на цій лінії вогню перебуває Україна, яка має свої інтереси, намагаючись балансувати на межі співіснування з колишньою імперію і симпатій до західного гравця. Роль Біблії суттєво зменшилася, але боротьба ідей, пропаганда, маніпуляцію свідомістю – усе це нікуди не зникло.
Рекомендувати кожному «Біблію в сучасній боротьбі ідей» не можна. Книга у релігійних людей викличе пароксизм серцевого білю й цілий тайфун ненависті, адже викладені ідеї – це, так би мовити, своєрідна антитеза бога, або «письмовий диявол». Не виключено, що найбільш раціональні люди, які зводять долоні в молитві під тонами храмового золоту, трохи задумаються над природою речей. Однак, робота (точніше, перша її половина) ризикує сподобатися тим, хто бажає, виходячи з природної потреби накопичувати знання, прочитати багато різноманітних тез про Біблію, готується до написання власної наукової роботи з теми атеїзму або просто мріє похизуватися дисциплінарними знаннями в світському колі.
Amen!
Максим Зубков
Комментарии (1):
юра
| Ссылка на комментарий
Блаженны миротворцы, ибо они будут наречены сынами Божиими.
(Матф.5:9)