Ставлення християнських конфесій України до участі у військових діях

Війна спіткає людей неочікувано, на жаль, ніхто не може бути підготовленим до таких подій. У багатьох людей з’являється паніка та повне нерозуміння того, що відбувається.

Взявши інтервʼю у представників трьох християнських конфесій, отримала їхню богословську оцінку воєнних дій. Питання ставила Андрію Коробкову, настоятелю Української Православної церкви (ПЦУ) в м. Житомир та в с. Буки, капелану; Олегу Мельнику, пастору Помісної церкви християн віри євангельської «Сілоам»; Андрію Зелінському, військовому капелану Української Греко-Католицької церкви, (УГКЦ).

1. Як Ви розумієте цю війну? Це війнасвітоглядів чи держав?

Настоятель ПЦУ Андрій Коробков: Перш за все, на мою думку, це війна світоглядів. Це війна між окультним, магічним та християнським баченням світу, де є свобода, воля, людські права, розуміння Бога як Отця, перш за все, а не диктатора чи тирана. Це війна старозавітного і новозавітного світогляду.

Пастор Олег Мельник: Наша конфесія розуміє цю війну, дійсно, війною світоглядів, не як держав. Тому що ми розуміємо, який дух за ними стоїть і ми бачимо, що відбувається на окупованих територіях, це повернення радянських символів, вивішування червоних прапорів, розмови про те, що вони борються з нацизмом в Україні, якого немає тут. Тому ми вважаємо, що це реванш комуністичного режиму, ми розуміємо, що Росія залишилася, на жаль, комуністичною державою, хоча вона відкрито про це не говорить, але ми бачимо їхні дії та те, що відбувається. На нашу думку, це війна світоглядів.

Капелан УГКЦ Андрій Зелінський: Повномасштабна збройна агресія росії проти України – це, звичайно, порушення однією державою територіальної цілісності, державного суверенітету та незалежності іншої держави. Беручи до уваги, що таке вторгнення російських військ на нашу територію нічим не обумовлене, не має жодних причин і є цілком неспровокованим, невиправданим і незаконним, ми спостерігаємо за грубим порушенням норм міжнародного права та усталеної системи міжнародних відносин, що гарантувала мир і можливості розвитку національним державам впродовж десятиліть. Такі дії потребують певної системи поглядів. І вона у росіян існує. Її формували у свідомості громадян державними засобами пропаганди упродовж усіх років після розвалу Радянського Союзу. Жаль за міфічним “золотим віком” великої росії, вибудованої на засадах авторитаризму та сакральності влади, підтримуваної державною церквою, привели до примітивного формулювання національної ідеї сьогоднішньої російської держави: “ми – все; інші – ніхто”. Ідеологічні засади колективного “русского мира” та аморальна пропаганда з державних телеканалів давно знищили в росії людину. Бо “людина” – це про свободу і гідність. Саме за це сьогодні стоїть український воїн. Бо російська агресія, як свідчать факти, – загроза самій людяності, а відтак і цілій нашій людській цивілізації.

2. Як Ви ставитесь до слів Ісуса, що варто прощати та благословляти ворогів у контексті війни?

Настоятель ПЦУ Андрій Коробков: Я дуже згоден із цим, але бачив, коли приходить війна, що люди сидять в окопах і їх тягне ненависть до ворогів. Це дуже страшно, але це єдине паливо, яке дозволяє їм йти далі та перемагати. Найголовніше, що ненависть може затягнути та призвести до насилля в мирний час, це неправильно. Нещодавно я бачив інтерв’ю, в якому ветерани розповідали, як вони хочуть помститися нацистам. Вони сказали “Ми побудуємо таку країну, а ці фашисти будуть заздрит“. Таким чином, вони сублімували цю ненависть і зробили з неї любов. У нас немає іншого розуміння. Зараз воєнний час, але після війни всі крапки будуть розставлені, тому що з ненавистю жити неможливо, бо вона розвалює саму людину, яка живе з цим почуттям. Зараз такий час, коли ми багато на що закриваємо очі, тому правильно бачити слова Христа, коли Він казав: «Сьогоднішнього дня вистачить сьогоднішніх турбот, завтра новий день, який дасть нам нові турботи».

Пастор Олег Мельник: Звичайно, Ісус вчив прощати та благословляти ворогів і молитися навіть, за них. Ми підтримуємо це, на служіннях ми молимось за Росії, в даному контексті, щоб очі їх відкрилися і вони попросили пробачення. Ми їх благословляємо любов’ю Ісуса Христа і щоб люди звертались до християнства, а не були одержимі мороком, який там. Скажу так, варто прощати

Це дуже важке питання, особливо тим людям, які пережили окупацію і тим людям, які втратили своїх близьких. Уявіть собі, о четвертій ранку почали бомбардувати міста України та заходити російські війська, і ми бачимо, що в Бучі вони наробили. Дуже тяжко говорити людям, які зіткнулися з цим, про прощення, хоча, звичайно, треба прощати. Так сказав Ісус. Це питання часу, зараз важко говорити людям, що ви маєте прощати, бо вони переживають певні емоції від втрат близьких, рідних, ми втрачаємо дітей, дружин, чоловіків. Тому, це дуже складно зараз говорити, хоча ми дійсно розуміємо, що треба прощати, тому, що Господь простив нам гріхи наші, і тим, хто його розіп’яв, Христос сказав це на хресті, коли був розіп’ятий. Людям потрібен час, щоб це зробити (пробачити). Це питання часу, а не сьогодення.

Капелан УГКЦ Андрій Зелінський: В Євангелії та в апостольських листах знаходимо чимало згадок про військових. Ісус навіть неодноразово спілкується з ними. Без жодного осуду військової служби. Жодного! Бо для того, аби люди могли жити у мирі та злагоді, комусь слід ці мир та злагоду боронити від людської жорстокості та агресії, часто спричинених зраненим гріхом серцем. Ісус прийшов визволити людину від зла. А тому закликає прощати та любити ворогів на рівні міжособистісних стосунків, щоб людське серце не стало заручником деструктивної ненависті, що може знищити особу зсередини. Однак, він не заперечує необхідності законного захисту та військової служби, яка сприяє спільному благу. Не роблять цього й апостоли в посланнях, вказуючи лише на причини зла у світі, з якими християнам слід боротися перш за все. Військовою службою зло у світі не здолати, вона лише може допомогти зупинити деякі його прояви та захистити порядок і мир. Поле бою, на якому долається зло – людське серце, в якому ухвалюються рішення. Важливо пам’ятати: Ісус не залишається пасивним перед злом, не стоїть нерухомо з опущеними руками, а бере на себе хрест і несе його на Голгофу. Отже, людське серце має бути вільним від зла та готовим стати на захист миру та спільного добра, наражаючи навіть власне життя на небезпеку заради інших і в такий спосіб дозволяючи любові здолати усі лукаві задуми.

3. Чи можете дати богословську оцінку збройній агресії РФ проти України. Хто такий Путін: агресор чи визволитель від фашизму?

Настоятель ПЦУ Андрій Коробков: Як я казав, ця війна окультивного та ворожого світогляду проти новозавітного та свободи. Неправильно приходити до сусіда, якому хочеш допомогти чи звільнити, з ножами. Серафим Саровський сказав дуже влучно, що «Врятуй себе сам, і навколо тебе врятуються тисячі». Людина, яка наносить комусь шкоду, потребує благословення, тому що щаслива людина ніколи не буде знущатися над людиною, яка знаходиться поруч із нею. Якщо ти це робиш – це показник того, що в тобі велика чорна діра, у твоєму серці, в якому живе диявол.

Пастор Олег Мельник: З богословської точки зору на це питання важко відповісти. Я хочу сказати, що він, явно, агресор, а не визволитель, в Україні немає фашизму, такого, як вони його «малюють», але ми знаємо, що в Росії є певні імперські «замашки», і вони хочуть утвердити Російську імперію, щоб вона була домінуючою. Вони хочуть всім навколо вказувати на те, що вони є вагомою складовою у світі, вони хочуть лідирувати в усьому. Моя богословська думка, що люди нав’язують свої ідеї, свої погляди і ми маємо коритися тому, про що вони говорять. Путін – це однозначний агресор, тому що він нав’язує, як  зараз говорять, свій «русский мир». Тут не потрібно бути богословом, щоб про це говорити.

Капелан УГКЦ Андрій Зелінський:  Дивитись відповідь на питання номер 2 та 4.

4. Як узгоджується віра в Боже Провидіння і необхідність боронити свою Батьківщину?

Настоятель ПЦУ Андрій Коробков: Часто чую це запитання. Приходять хлопці, і кажуть, що виросли у віруючій сім’ї й проблема в тому, що зараз я закрив на Бога очі. Повторюють, що пішли воювати, вбивати, тому що не мають іншого вибору. «Моя держава, моя земля зараз знаходиться в такій ситуації, що мені потрібно було брати зброю до рук і вбивати». Вони запитують, як після цього я зможу дивитися Богу в обличчя, і я відповідаю, що кожен з нас стоїть на своєму шляху, і те, що тобі потрібно воювати, і потім це буде переслідувати тебе, це твій шлях покаяння. Це твій шлях, яким ти побачиш іншу природу Бога, який любить і пробачає. Якщо ти віриш та довіряєш Богу, тут немає проблем. Проблема в тому, що люди вірять у вибір на війні, і питають, як я буду завтра вбивати. Я відповідаю, що сьогодні в нас тихо та мирно, а завтра, якщо ти будеш в такій ситуації завтра – вибору не буде, вбивати чи ні, якщо ти будеш в ситуації, де можуть знищити тебе і твою родину – вибору не буде.

Пастор Олег Мельник: Колись дуже давно до нас приїжджали люди з Британії, і я був здивований, що вони професійні військові, і я тоді, ще молодий християнин, запитав «Як ти поєднуєш військову службу та християнство?». Мені воєнний сказав «Я не агресор, я заступив на військову службу для того, щоб захищати свою сім’ю і свою землю». Тому дійсно, є така молитва у багатьох церков ортодоксальних за воїнів, які захищають свою землю. Це добре коли вони захищають Батьківщину, вони не нападають, вони не захоплюють чужі території, вони захищають свої, Богом дані, це можна сказати, такий обов’язок їх, навіть, не тільки професія. Тому ми із розумінням ставимося до цього, ми молимося за наших воїнів, які боронять нашу землю ціною свого життя. Євангеліє говорить, що «Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за ближнього свого». Тому ми молимось за воїнів, ми знаємо, що вони виконують свій обов’язок, вони захищають рідну землю. Боже Провидіння ми розуміємо, коли читаємо Біблію, як Ісус зустрівся з римським сотником, це військовий, і коли вони спілкувались, Ісус йому сказав залишатися таким, яким він є. Ісус йому не сказав, як молодому чоловіку в іншій історії «Ти багатий юнак, але щоб увійти в Царство Боже, залиш все і роздай», але полковнику сказав залишатися тим, ким він є, він – військовий. Головне, щоб призначення було правильним – захищати, а не нападати, як ми бачимо сьогодні зі сторони російської армії.

Капелан УГКЦ Андрій Зелінський: Давній богословський принцип стверджує: “gratia non nuocet naturam”/“благодать не нищить свободи”, вона її зціляє. Божий задум спасіння людства не знищує людини, а запрошує її до співпраці. Бо Бог спасає любов’ю, а любов можлива лише для свободи. Без особистої свободи не існує ані любові, ані спасіння – а тільки театр із наперед прописаним сценарієм і розписаними в спектаклі ролями. Бог нас милував від такої драматургії! Тому й не позбавляє нашої особистої відповідальності як за власне життя, так і за цілий світ. Боже Провидіння відкриває перед кожною людиною шлях до зросту, вдосконалення та остаточного зцілення, але саме людська свобода втілює цей задум, ухвалюючи рішення відповідно до Божої волі. Навіть беручи до рук зброю, аби захистити життя. Моє життя у цьому світі – Божа воля. Захищати його – виконувати Божу волю. Відтак, людина має не лише право, а й обов’язок до захисту життя. Власного та своїх ближніх – своєї Батьківщини. А ціла архітектура історії спасіння спирається на два важливих стовпи: Боже милосердя та людська свобода.

5. Як Ваша церква взаємодіє із ЗСУ?

Настоятель ПЦУ Андрій Коробков: Наша церква має потужний волонтерський рух, капеланський рух. Ми допомагаємо не тільки військовим, а й переселенцям, їх дуже багато з дітьми і їм часто не вистачає підгузників та памперсів. Зараз ситуація краща, але були періоди, коли цього не було. В нас українська церква, ми спілкуємось українською мовою і з перших днів війни я пішов у військкомат і мене призвали. Я не тримаю в руках зброю, бо головна зброя людини – це серце.

Пастор Олег Мельник: Так, наша церква взаємодіє із ЗСУ. Наша церква знаходиться у військовому мікрорайоні, де проживають військові сім’ї, тут також багато військових частин. Ми допомагаємо благодійництвом, гуманітарною допомогою, в нас є певний транспорт в церкві, яким ми допомагаємо військовим. На жаль, евакуйовуємо тіла загиблих бійців із зони бойових дій. Ми активно співпрацюємо зі Збройними силами України. Я є волонтером та допомагаю у збиранні допомоги для армії.

Капелан УГКЦ Андрій Зелінський: Від початку збройної агресії росії проти України з 2014 року військові капелани УГКЦ залишаються поруч з українським воїном, аби прихилити до нього саме небо – захистити його людяність. Адже війна ранить не лише тіло, а й душу. Українська Греко-Католицька Церква завжди залишається зі своїм народом – у шпиталях, у бомбосховищах, на полі бою – аби людина не втратила надії, не згасла. Сьогодні на штатних посадах у ЗСУ, НГУ та ДПСУ служать 40 наших військових капеланів та понад 100 священнослужителів здійснюють капеланське служіння на волонтерських засадах. Бути зі своїм народом, щоб запевнити кожній людині Божу присутність навіть у найскрутніших життєвих обставинах – місія нашої Церкви.

Питання – Карина Тімкова