Рецензія на аналітичну книгу «Російський наступ на релігійну свободу України» Максима Васіна, Дмитра Коваля, Ігора Козловського та Анастасії Заєць

Видавництво: Інститут релігійної свободи м. Київ 2022

Керівник проекту Олександр Заєць

Максим Васін – юрист, правозахисник, експерт з питань державно-церковних відносин. Виконавчий директор Громадської організіції  Інститут релігійнлї свободи, Київ.

Дмитро Коваль – кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного та європей- ського права Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Ігор Козловський – український вчений, релігієзнавець, кандидат історичних наук, громадський активіст, поет. Старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. Президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, керівник Донецького обласного відділення Української асоціації релігієзнавців, президент громадської організації «Центр Діскавері», віце-президент Українського центру ісламознавчих досліджень. Член Експертної ради з питань свободи совісті та релігійних організацій при Міністерстві культури України.

Анастасія Заєць – магістр соціології, науковий співробітник Інституту релігійної свободи.

У книзі «Російський наступ на релігійну свободу України» зафіксовано документальні факти російської агресії проти різних конфесій на території України, із 24 лютого 2022 року, а також 2014-2015 років.

Були скоєні атаки на релігійні споруди. Знищено 108 будівель, монастирів, храмів Української Повіославної Церкви ( в спілкуванні з Московським патріархатом); 43 – церкви християн-бабтистів; 42 споруди п‘ятидесятників; 18 – Православної Церкви України; 17 – Української греко-католицької Цеокви; 11 молитовних будинків Церкви Адвентистів сьомого дня; 9 єврейських синагог; 7 мусульманських мечетів та культурних центрів; 6 споруд римсько-католицької Церкви; 5 різних євангельських церков; 4 – мормонів ЦІХСОД.

Російські військові розбивали вікна, виламували двері, навіть зайшовши в середину, розстрілювали все навкруги, руйнували все дощенту. Як розповідають очевидці, зазнавали артилерійських обстрілів,  цілеспрямовано палилися  Євангелія, християнська дітература. Руйнувалися і реабілітаційні центри, стріляли з кулеметів все, що бачили. Навмисне несли за собою рорхухи і смерті, «вибивали двері ногами, але вони були відчинені». Російські солдати понесли дуже великих збитків на колосальні суми.

24 лютого, з часу загострення російсько-української війни, Інститут релігійної свободи зафіксував щонайменше двадцять фактів незаконного позбавлення волі релігійних діячів України різних конфесій, до якого вдавалися російські військові на тимчасово контрольованих або окупованих ними українських територіях. З боку російських агресорів було скоєножорстокі знущання, катування, погрозами убивством та утримання в нелюдських умова релігійних діячів.

Служителі розповіли як із ними поводилися окупанти. Вони їх залякували, регулярно били та допитували інформацію, вимагали, щоб ті співпрацювали з ними, тримали без води, деяких, без одягу в холодних приміщеннях, в каналізаціях, у підвалах… в двох словах зробили їх каліками.  Росіяни могли переламати кінцівки просто так, як сказано: « бо їм так захотілося».

Як зазначається в книзі, що коли іде навмисне зруйнування культурного і релігійного життя, а також масове вбивство мирного населення – це є злочин геноциду нації, в нашому випадку, українського народу.

Це видання також інформує нас, щодо ситуації в Криму після окупації Росією та, що зазнали віряни різних конфесій.

Православну Церкву України гонили, через те, що вони переєструвались до вимог Російської Федерації, і те, що вони просили припинити агресію. Їх виганяли із храмів, накладали величезні штрафи, судили, але не вказували конкретної причини, і цікаво те, що сторона агресора завжди перемагала в суді. У ЗМІ вели пропаганду та свідчили неправдою на служителів та звичайних відвідувачів Православної Церкви України.

Свідки Єгови також зазнавали переслідувань з боку окупантів як на території Росії, так і на території Криму. У віруючих велися незаконні обшуки приватних будинків. Українців-свідків позбавляли волі на 6-7 років безпідставно, не заявивши  порушень.

Це віровчення забороняє вести військову службу, насилля, пропаганду тощо, і це було аргументом для росіян, щоб їх звинувачувати в екстремізмі, починаючи переслідувати на індивідуальному рівні. Їх навмисне призивають масово до військової служби і відмовляють у альтернативній. Свідки не мають права на мирні зібрання, вони вимушені тікати від російської влади.

Іслам заборонено в Росії ще із 2003 року, вони названі терористами, їх закликають покинути територію Криму і Севастополя. Мусульмани приймають на свій рахунок незаконних і жорстоких покарань.

Московський патріархат підбурює та мотивує російських солдат іти війною в Україну, називаючи це «священною війною», і закликає Кремль утілити свої плани щодо знищення мирного українського населення. Також благословляє іменем Бога катів і вбивць на їхню чорну роботу.

Автори висвітлюють жахи війни, навіть не війни, а геноциду українського народу, ті події, які для нас залишалися в тіні. В цьому виданні є не тільки думки авторів, а й свідчення людей, які це зазнали. Ми взагалі не уявляли, і на даний час незнаємо, що коїться на окупованих територіях.

Ця тема зараз є актуальна, оскільки ми живемо під час цієї війни, вона особисто нас стосується. І ця нагальність даної ситуації залишиться на довгі роки і не тільки для України, а й всього світу. Бо історія залишиться в пам’яті.

Експерти виступають на захист релігійних діячів, звичайних мирних людей, незалежно на їхній статус в житті, ці люди невинно страждали немаючи надії на життя. Засуджується діяльність російських агресорів, їхні методи добування інформації чи згоди на зрадництво своєї країни та співпрацю із Російською Федерацією. Аналітики закликають інших держави стати на захист редігійної свободи України, запровадити персональні санк- ції проти російських чиновників, релі- гійних лідерів, працівників медіа та інших осіб, відповідальних за виправ- дання та здійснення репресій проти українських релігійних діячів і релігійних громад.

Створити Спеціальний трибунал для покарання за злочин агресії проти України. Сприяти розслідуванню Міжнарод- ним кримінальним судом будь-яких воєнних злочинів, злочину геноциду та злочинів проти людяності, вчине- них на території України. Країнам-учасницям ООН, ЄС – підтримати зусилля України щодо розслідування та притягнення до від- повідальності винних за воєнні зло- чини, злочини геноциду та злочини проти людяності, вчинені в рамках війни Росії проти України. Просять українську владу притягнути до кримінальної відповідальності осіб винних у воєнних злочинах проти людяності, та злочину геноциду. Це є глобальна потреба українців і тих кого торкаються такі утиски.

В аналітичному виданні обговорюються дослідження, виносяться висновки та рекомендації.

Щодо підтеми «АТАКИ НА РЕЛІГІЙНІ СПОРУДИ», підкреслюється така думка – «Упродовж останніх восьми років російська пропаганда виправдовувала збройний напад на Україну мотивами “захисту” віруючих Московського патріархату та росій- ськомовних жителів східних і південних регіонів. Однак факти свідчать про те, що справжнім наміром Кремля не був захист московського православ’я, яке має найбільшу мережу релігійних громад в Україні, та російськомовного населення Донеччини, Луганщини, Харкова й Миколаєва, яке зрештою найбільше постраждало від російських авіаційних і артилерійських ударів.»

В контексті нападів на релігійних діячів вказується на те, що «варто ініціювати програми захисту свідків особливо тяжких російських воєнних злочинів, аби убезпечити їх та їхніх рідних і водночас належним чином задокументувати пережиті катування та знущання, завдані російськими військовими, які вторглися в Україну».

Стосовно до міжнародно-правової характеристики злочинів Росії відкривається такий висновок: «Наступ на свободу віросповідання та руйнування релігійних об’єктів є порушенням зобов’язань Російської Федерації згідно з МГП. Коли вирішуватиметься питання щодо міжнародно-правової відповідальності Росії, “релігійний елемент” має обов’язково стати частиною ширшого питання стосовно компенсації завданих збитків, яке неод- мінно порушить Україна».

Про релігійну ситуацію в Криму після анексії виділяю думку: «Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права (МГП), держава, що втор- глася на чужу суверенну територію, має поважати релігійні переконання та обряди населення окупованої нею території31. Незважаючи на це, російська влада здійсню- вала репресивну релігійну політику, що ґрунтувалася на нетерпимості до української ідентичності та ворожому стереотипному ставленні до неправославних релігійних конфесій як потенційних західних шпигунів». Вони порушують всі норми війни.

Тобто узгоджується із розповідями очевидців, постраждалих та з історичними фактами.

Щодо даної аналітики, то тут надрукована і показана «ознайомча» ситуація в країні, ще багато чого невідомого коється на нашій землі. У цій доповіді наводиться лише частина свідчень про тортури та умисні знущання воєнних злочинів, учинених російськими військовими проти релігійних діячів, які вдалося задокументувати ІРС. «Багато постраждалих не готові публічно розповідати про пережиті жахіття або через сором, або через небезпеку для себе в разі перебування на окупованій території, або через побоювання за своїх рідних, над якими можуть учинити розправу, враховуючи реальність погроз російської окупаційної влади».

Загалом книжка читається доступно, але психологічно не так легко. Плюс ще позитивний відгук відносно того, що у фокус беруться всі ронюки війни на території України, починаючи із анексії Криму, окупацї Луганської та Донецької областей і до 2022 року.

Софія Курко