Рецензія на книгу: ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОГО І ЦЕРКОВНО-РЕЛІГІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ: ТЕНДЕНЦІЇ 2000-2021рр.
Автор: Проект реалізується за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
Круглий стіл «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин», організований Центром Разумкова спільно з Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні, діє з 1996р.; його постійними членами є керівники і представники найчисельніших християнських церков і релігійних організацій України. На засідання запрошуються представники органів державної влади, громадськості, засобів масової інформації, експертного співтовариства.
Фонд Конрада Аденауера (нім. Konrad-Adenauer-Stiftung) (KAS) — німецька дослідницька фундація, пов’язана з Християнсько-демократичним союзом. Фонд заснований 1956 року як «Товариство для християнсько-демократичної просвітницької роботи» й перейменований на честь колишнього канцлера Конрада Аденауера 1964 року. Штаб-квартири фонду розташовані в Занкт-Аугустіні поблизу Бонна та в Берліні. Це найбільша політично пов’язана дослідницька фундація в Німеччині зі щорічним бюджетом близько €100 мільйонів, більшість з яких надходить від уряду. Фонд фінансує політичні дослідження і дослідження в соціальних науках. Напрямки діяльності в Україні:
- Розвиток демократії та правової держави
- Європейська та євроатлантична інтеграція
- Соціальна ринкова економіка
Фонд організовує круглі столи, конференції, подіумні дискусії та лекції з метою ґрунтовного обговорення та політичного аналізу суспільно важливих тем. У рамках політичної освіти та надання консультацій фонд влаштовує семінари, ділові ігри та тренінги, випускає книжки та серію публікацій «Policy Papers», у яких надаються результати дискусій та рекомендації до дій. Представництво в Україні
Утворене 1994 року. З метою політичних та економічних перетворень в Україні фонд, станом на квітень 2009 реалізував понад 500 проєктів, спрямованих на: підтримку демократичного розвитку, побудову громадянського суспільства, ствердження вільних ЗМІ ,консолідацію демократичних інститутів. Фонд підтримує демократичні політичні партії України та їхні молодіжні організації. Офіс фонду в Києві сприяє налагодженню прямих контактів українських політиків з Німеччиною та Європою. Фонд також підтримує молодих політиків та обдарованих студентів.
Дана книга розповідає про різноманітні соціологічні дослідження, опитування. Описано становище різних конфесій в Україні та ставлення до них громядян. В книзі поруються такі проблеми як: церква і ЛГБТ спільнота, церква і COVID-19, церква і самоідентифікація, церква і держава, церква і суспільство. Центр Разумкова здійснює постійний моніторинг церковно-релігійної ситуації в Україні. Зокрема, соціологічний моніторинг розвитку та тенденцій релігійних вірувань в Україні. Також ці дослідження включають в себе: ступінь довіри суспільства, громадськості, до церкви як соціального інституту, громадська думка про роль релігії і церкви в суспільному житті, взаємовідносини між державою і конфесіями, між конфесіями і церквами. У 2000 році центр провів перше в незалежній Україні масштабне дослідження рівня та особливостей релігійних переконань громадян України, розуміння ними ролі релігії та церкви у їхньому житті.З того часу соціологічні служби центру систематично проводити загальні та актуальні дослідження з окремих питань. У попередньому дослідженні значну увагу приділено сприйняттю громадянами того, як церква реагує на проблеми та виклики сучасності, ролі та значення соціальних служб, релігійних організацій, мотивації релігійних практиків, а також питання традиційно піднімається в процесі моніторингу. Результати соціологічного дослідження наведено нижче та порівняно дані досліджень, подібних до попередніх років. В книзі присутні таблиці та графіки. Завдяки порівняльному аналізу знахідок можна зробити короткий огляд на тенденції та тенденції суспільно-релігійних вірувань українців за останні 20 років.
Головна ідея авторів та науковців — це показати на основі соціологічних досліджень та опитувань серед фокус груп, проблеми вдосконалення державно конфесійних відносин та запровадження моделі партнерських взаємин між державою і Церквою в Україні.
Україна входить в одну з країн з найбільшою релігійною мережею на всьому пострадянському просторі. Якщо за радянських часів у нас було 9 офіційно зареєстрованих церков і релігійних течій, то зараз їх понад 120. Якщо тоді було 4,5 тисячі зареєстрованих релігійних організацій, то зараз у нас близько 34 тисяч. Раніше в соціологічному опитуванні лише 5% респондентів назвали себе віруючими. Нині їх понад 70, а кількість віруючих зросла серед молоді, інтелігенції, чоловіків та громадсько активних верств. Можна сказати, що українська релігійність стала популярною. Релігія та її представники — Релігійні організації сьогодні є позитивними чинниками духовного відродження. Їх соціальний статус покращився. Тому, на сьогоднішній день тема є актуальною для вивчення. Завдяки аналізу даних про релігійне становище в Україні можна зробити висновки про різні конфесії та відношення людей до них. Релігія має велике значення для українського суспільства. Перш за все тому, що українці таких чином самоідентифікують себе як націю. Саме Україні було хрещення Русі і відбувся перехід від язичництва до християнства, тому дуже цікаво досліджувати релігійне становище по всяк день.
Дослідники та науковці ставлять за мету докладно проаналізувати дані опитувань, щоб узагальнити та зрозуміти положення українців та церков. Автори ставлять за цілі дослідити: залежність рівня релігійності від статі, віку, місця проживання (місто/село), рівня освіти, рівень релігійності, регіональний характер усіх аспектів релігійного та конфесійно-церковного самовизначення українських громадян, конфесійне самовизначення, соціально-демографічна структура найбільших церков, відвідування служб. Також, обговорюється оцінка громадянами міжрелігійних, та міжконфесійних міжцерковних відносин. Читатська аудиторія: науковці, люди які займаються служінням та церковні керівники.
Автори не займають якусь одну позицію, вони показують становище різних конфесій.
В книзі дуже детально розписано та дослідженню тему релігійності в Україні та ставлення людей до церков різних конфесій. Проведені опитування серед людей з різних регіонів .Для точності розуміння даних предствлені різноманітні інфографіки та таблиці.
Завдяки даних можна дійти до певних висновків. зберігаються унікальні регіональні особливості: західний регіон країни традиційно характеризується найвищим залежно від ступеня віросповідання, Південь і Схід— найнижчий, але порівняно з 2000 роком відсоток людей, які вважають себе віруючими, зросла на півдні та сході. Значно (з 13% до 2019 р.) зросла кількість прихильників Української Православної Церкви, в основному за рахунок зниження (з 30% до 20%) «просто православні». Оголошений рівень релігійних переконань (68% респонденти назвали себе віруючими, 60% — православні) та рівень самоідентифікації з певною релігійною громадою — визнає лише членство в громаді 21% респондентів. Загалом 12% респондентів вказали на свою належність до однієї з православних релігійних громад. Члени релігійних громад, які віднесли себе до ПЦУ, становлять 6% усіх опитаних, що є рівно стільки ж, як і членів греко-католицьких громад (6%). Членами громад УПЦ(МП) назвали себе 4% усіх опитаних. Ще 7% віднесли себе до громад інших християнських конфесій (греко-католицької, римо-католицької та протестантської) і 0,3% — до громад інших релігій, що підтверджує висновок про поліконфесійний характер релігійності в Україні. Деякі учасники фокус-груп висловили бажання з приводу: зміни релігійних обрядів, зокрема, скорочення часу, мова служб проста для розуміння. У православній церкві оздоблення храму повинно буди простіше. Вони також виражають себе думки про надання можливості релігійним групам впливати на призначення священнослужителів. Щоб сповідувати певну релігію, немає необхідності відвідувати релігійні церемонії, збори, служби. Схвалення морального авторитету церкви нижче довіри до церкви і оцінка морального авторитету церкви зменшилася в попередні роки. Значне збільшення обсягів (10%) порівняно з минулим роком тих, хто відзначає позитивну роль церкви в суспільстві. Здебільшого громадяни України вважають, що найбільше церковно-релігійне об’єднання в Україні продемонструвало позитивну позицію у вирішенні таких питань: необхідність надати людям психологічну підтримку, морально-духовна криза, проблема освіти дітей та підлітків, криза сімейних відносин, військовий конфлікт, епідемія Коронавірусу . Стримуючим чинником для міжрелігійних, міжконфесійних та міжцерковних конфліктів є те, що релігійна та церковна ідентичність має невелике значення для громадян України (лише 4% громадян ідентифікують себе насамперед з людьми тієї ж віри чи церкви, що й вони). Оскільки власне релігійна ідентичність має для громадян значно менше значення, ніж громадянська чи регіональна ідентичності, це дозволяє припускати, що виникнення власне релігійних конфліктів в Україні є малоймовіним. Однак, не виключено, що у разі виникнення інших видів конфліктів (наприклад, політичних), якоюсь із його сторін може використовуватися вплив у суспільстві тієї чи іншої церкви (релігійної організації) чи використання релігійної проблематики. Церков (релігійних організацій) або використання релігійних питань.
Тож, на сьогоднішній день Західний регіон України більш релігійний ніж Південь та Схід. Також, була висловлені думки щодо покращення та модернізації церкви. Для зростання відвідуваності храмів важлива не стільки розбудова мережі культових споруд, скільки формування зацікавленості та мотивації людей відвідувати храми (особливо це стосується молоді). Аналізуючи дані опитування маємо підтвердження, про поліконфесійний характер релігійності в Україні. Часто Віднесення до православ‘я, пов‘язане з національно і етнічною самоідентифікацією. Незважаючи на те, що сучасний світ стає більш гріховним за останні роки ставлення до церкви покращилося, цьому сприяли війна, пандемія, адже зростання стресових ситуацій, супутнє із зростання віри. Імідж священослужителів потребує покращення. Релігійна та церковна ідентичність має невелике значення для громадян України (лише 4% громадян ідентифікують себе насамперед з людьми тієї ж віри чи Церкви, що й вони). Оскільки власне релігійна ідентичність має для громадян значно менше значення, ніж громадянська чи регіональна ідентичності, це дозволяє припускати, що виникнення власне релігійних конфліктів в Україні є малоймовірним. На мою думку, українці визначаються своєю набожністю (особливо Західна Україна) через те, що ходити до церкви стало традицією, якої наматься дотримуватися і по сяк день. Але також українці знаходять спокій душі на служіннях. Багато людей зацікавленні у вивченні Біблії, допомозі іншим людям.
Анастасія Дяченко
