Не вважаю гріхом боронити свій дім, дітей, свій народ та свою землю

Розповідає Вадим Деревенчук, адвентист, який служить у ЗСУ.

Як Ви опинилися на фронті?

До війни, жили в Бучі. Тільки почали обстрілювати Гостомель, ми з дружиною взяли в нашу машину одну сім’ю та поїхали на Закарпаття.

Через півтора місяця, побачивши, що війна продовжується, відправив дружину до тітки у Швейцарію, де вона зможе безпечно народити нашу дитину. Коли почув, що Бучу звільнили, поїхав додому, щоб взяти необхідні речі. Коли повертався в Закарпатську область, на в’їзді мені вручили повістку стати на облік. У військкоматі запропонували служити в роті охорони населеного пункту, де ми тимчасово проживали. Через місяць направили на навчання, а потім служити на кордоні з Білорусією. А коли наші війська почали просуватися вперед на Херсонщині, нас перекинули на той напрямок.

Де Ви дістали поранення?

Це було на Херсонщині. У той час наші війська визволяли село за селом. Головне завдання підрозділу, де я служив було на сам перед показати ворогові, що на цій території є українські війська, що заходити на нашу землю їм не треба.

Потім наша місія полягала в тому, щоби зачистити села, з яких наша артилерія вибила ворогів. А потім налагодити логістику з привозу продуктів для населення, відновити життя в селах. Ми заходили після штурмового загону.

Останнього тижня, в одному селі попали під обстріл. Протитанкова ракета влучила в першу машину, коли ми рухалися в колоні. Я їхав у цій машині, але згодом пересів в іншу. Потім почався мінометний та артилерійський обстріл, де я дістав поранення. Прийшов до тями в сільському шпиталі, далі перевезли до міської лікарні, де мене підняли на ноги. В Україну приїхала моя дружина з дитиною і я хотів їх побачити, тому після лікарні мені надали відпустку на десять днів. Після відпустки я повернуся у свою частину.

Чи знало оточення, що Ви вірянин?

Я вказав в анкеті своє віросповідання, коли оформлювався у військкоматі. Товариші зі служби теж про це знають. Так, я не їм ті консерви зі свинини, але якщо треба завантажити машину з продуктами, я завантажую, бо люди не повинні залишатися голодні. Коли приїхав на Херсонщину, не зустрів жодного атеїста поміж солдатів, усі віряни. Не можу сказати, що всі набожні люди, але перед виходом у бій, усі православні та католики моляться, хрестяться, цілують свої хрестики. Був у нас православний капелан, вони ходили до нього, розмовляли перед боєм. У православних та католиків також є заповідь: не вбивай. Чому ж ми вважаємо, що вони повинні воювати, а адвентисти ні? Бачу, що в думках у кожного солдата — його сім’я, дружина, діти. Я також постійно думав про свою дружину, новонародженого сина. Ми з дружиною виросли без батька, тому дуже хочу, щоби наш син ріс зі мною. Весь час про це думав та молився.

Як Ви вважаєте, віряни повинні стояти осторонь від війни?

98 % адвентистів впевнені, що вони не повинні воювати, повинні бути нейтральними. На що я кажу: «Коли прийдуть у твій дім ґвалтувати твою дружину, вбивати твоїх дітей, ти будеш стояти молитися та нічого не робити? Чи все ж візьмеш зброю та будеш боронити свій дім?» Згоден, вбивати — це гріх, але, коли на тебе йдуть із мечем, дозволити вбити тебе з дружиною, те ж саме, що самогубство. А самогубство — ще тяжчий гріх, ніж боронити свою сім’ю. Багато святих людей у Біблії йшли на війну, вбивали, Бог благословляв ізраїльський народ на перемогу. Не вважаю гріхом боронити свій дім, дітей, свій народ та свою землю. Зброя — це не сакральна річ, яку ти взяв у руки і став грішником, це кусок заліза, який дає змогу тобі боронити батьківщину.

Наші волонтери, які не йдуть воювати, але ризикують своїм життям для перемоги, вивозять людей, збирають кошти на тепловізори, автівки, аптечки, бронежилети, заслуговують великої поваги, бо вони працюють на перемогу нашої країни. Усі інші, які вважають, що в цей важкий час досить тільки говорити гарні слова, не усвідомлюють, що таке війна.

Мені, як усім українцям, війна набридла. Я хочу бути вдома з дружиною та сином, спокійно працювати. І таке бажання в кожного солдата, у кожного українця. Але наш ворог воює з нами не тільки з 24 лютого, а вже триста років робить усе, щоби знищити нашу Україну, сам факт існування українства. І не можна говорити: «Яка різниця яка мова, яка валюта, головне — щоби жили в мирі». Нам потрібно боротися за країну, бо що тоді ми за люди, якщо будемо дозволяти ґвалтувати та вбивати жінок і дітей. Незалежно від того, хто ти адвентист, православний чи католик, ти мусиш зробити все для перемоги, тільки вибери свій шлях. Ти адвентист, не хочеш брати зброю в руки, організовуй збори допомоги для військових, стань волонтером і допоможи комусь. Кожен мусить допомагати, а не вказувати пальцем на уряд і сказати, що це не його справа.

Питання — Алли Шумило