Питання Служителю: Про кого із ближніх іде мова в Луки 10:36?
Запитує Влад Шевцов: Про кого із ближніх іде мова в Луки 10:36? Ісус Христос конкретно ставить питання про трьох, хто міг допомогти, а не про того, хто потребував допомоги. Тоді чому проповідують про те, що ближнім був той, хто потребував допомоги. Як він може бути мені ближнім і коли він мені став ним? Як я можу любити того, кого не знаю?
Відповідає Аліна Козурак, бакалаврант богословʼя
Добрий день!
Дякуємо за ваше запитання!
Читаючи розмову між законником та Ісусом, ми можемо помітити, що саме законник поставив питання «хто мій ближній?», в такому випадку постає запитання, чи були певні категорії людей, які для нього «ближніми не були»? Відповідаючи на це, Ісус розповідає притчу про доброго самарянина:
«І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути? Він же йому відказав: Що в Законі написано, як ти читаєш?
А той відповів і сказав: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе.
Він же йому відказав: Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити. А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: А хто то мій ближній?» (Луки 10:25-29)
У притчі є чотири учасники: постраждалий від розбійників, священник, левит та самарянин. Ми розуміємо, що ця притча вчить нас вважати ближнім постраждалого, але «ближнім» названий «той, хто проявив милосердя» , тобто, самарянин, який допоміг.
У світлі цього критерієм «близькості» є бажання зробити крок назустріч, аби допомогти тому, хто в потребі, всупереч будь-яким упередженням.
І далі Ісус запитує законника:
«Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?» (Луки 10:36)
Відповідь законника «той, хто вчинив йому милість» може говорити про те, що йому неприємно було вимовляти слово «самарянин». Звісно ми розуміємо, нам, грішним людям складно іноді виявляти любов і турботу до будь-якої людини, попри всякі упередження, які вкоренилися в нашому серці, але це та дорога, якою веде нас Христос, іншої немає. Любов до інших попри все.
Це те любляче серце, яке було у Давида, який любив навіть тих, хто його ненавидів, памʼятаєте його розмову з керівником його війська? І це те ж саме серце, з яким Сам Христос зійшов з неба, ставши для нас на подобі раба, аби нас, по своїй природі – рабів, зробити близькими Богу, знявши ганьбу, знищивши гріх, який обплутував досі.
Шлях з Єрусалиму до Єрихону лежить тільки в одному напрямку — вниз. Ці міста знаходяться на відстані всього тридцяти кілометрів один від одного, але Єрусалим стоїть на вершині гори, на висоті 750 метрів над рівнем моря, Єрихон лежить у Йорданській низовині, на 240 метрів нижче рівня моря. На такій невеликій відстані перепад висот становить близько кілометра!
Єрихонська дорога — не з тих, якими захочеться ходити щодня. Такою ж вона була і за часів Христа. Стежка, якою йшов самарянин, проходила похмурою скелястою ущелиною, що кишить розбійниками. Але ту людина опинилась у біді – ось що головне для самарянина. Не час прораховувати наскільки безпечно любити цю людину.
Ми оцінюємо любов Господа до нас, дивлячись на Голгофу. А Господь оцінює нашу любов до Нього, дивлячись на Єрихонську дорогу!
І якщо замість Єрихонської дороги ми вибираємо швидкісне шосе, недосяжне для потреб світу, то як зможе Господь чи людина сказати, що ми взагалі любили?
Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хтонебудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі! (Як. 2:14-17).
Тому, щиро бажаємо кожному не стояти осторонь, бути тим ближнім, який проявив сьогодні милість бодай до однієї людини, яка потребувала цього!
З повагою,
Аліна!
