Запитання служителю: Як ми можемо знати Бога, що для цього потрібно?
Олександр запитує: Як ми можемо знати Бога, що для цього потрібно?
Відповідає Андрій Зубчук, бакалаврант богослов’я:
1Кор. 15:34 Протверезіться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, говорю вам на сором!
Дякую за таке актуальне питання! Дійсно, ми як християни маємо вірити Христа, як в нашого Бога, Спасителя та Викупителя, але як християни, можемо Його й не знати. Як говорить давня приказка: «є два типи людей – ті хто ходять в церкву та ті, хто ходять в церкву до Бога», що є дуже цікавим парадоксом.
Й подібну проблематику розкриває й саме Святе Письмо зо допомогою іншої дилеми, наведеною апостолом Яковом у своєму Посланні. Простими словами, він показує справжню віру, котра не базується на своїй фантазії чи забобонах, а на принципах Святого Письма. Це пояснення він реалізував наступним чином (Як. 4:14, 17):
14 Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?
18 Але скаже хтонебудь: Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх.
Апостол дає настанови за допомогою двох крайнощів – обмеження тільки вірою та обмеження тільки ділами. Розглянемо послідовно – перший випадок стосується людей, котрі теоретично є віруючими. Себто, людина признає Бога як такого, але не реалізує отриманні знання стосовно Божої волі. Щобільше, своєю поведінкою не дає Святому Духу змінити своє серце (Єз. 11:19), наслідком чого могли б бути зміна принципів та загалом життя, поведінка чого показує що такі люди не знають Бога, про що промовляв і сам Христос (Мт.7:21):
21 Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.
Інша крайність полягає тільки на зосередженні уваги на ділах, тільки на зовнішньому слідуванні за Христом. Такі люди спроможні робити хороші вчинки, але через відсутність зміни серця Святим Духом – Бог не може реалізувати всього потенціалу. Так стається через відсутність теоретичного розуміння потреби відновлення грішної людини (Єз. 36:26), наочним прикладом чого неодноразово ставали фарисеї та книжники, які ставили за мету тільки зовнішній, поверхневий вияв віри (Мт. 23:23-24 Лк. 11:42-44 тощо).
Тобто, в сумі своїх пояснень, апостол зауважує увагу на етапи живої віри, котра починається теорією й має продовження практикою, що робить нас справжніми віруючими як у теорії, так і на практиці. Що своєю чергою можливо завдяки Божій любові й милості, Христовій жертві та воскресінню й роботі Святого Духа над нашими серцями (Дії 1:8; 1 Кор. 2:10-13; Ів.14:16, 17, 26; Рим. 8:14; Еф. 2:8; Бут. 15:6; Лк. 17:19; 18:42; Як. 2:23; 2 Кор. 2:3; Еф. 4:30 тощо). Епілог, наслідок раніше наведеного — є любові, що характеризує пізнання Бога що й стверджує саме Святе Письмо (Ів. 4.7-8):
7 Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!
8 Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!
З повагою,
Андрій
