Моє свідчення

Маленькі опити  в мене є завжди, наприклад, у мене алергія на табачний дим, але коли я ходжу до хлопців у лікарню, Господь зробить так, що я цей дим не чую, і чудово спілкуюся з хлопцями, молюся за них.

Є досвід, коли я виходив з Маріуполя.

Війна застала мене в місті Маріуполь. Я жив у районі, де розташовувалися порт та судноремонтний завод. Цей район зазнав менших пошкоджень, але коли бої наблизилися до нашої місцевості, я разом із кількома сім’ями вирішив переселитися в більш безпечне місце на околицю міста.

Коли над нашими головами кораблі почали стріляти по висотах, де перебували наші військові, ми вирішили покинути це місце. Виходили ми вздовж моря. Бог зробив так, що в той момент море відступило, і ми змогли обійти всі російські блокпости. Ми дійшли до одного селища, де нас прихистили. Пізніше я попрощався з цими людьми й вирушив сам до підконтрольної території через Бердянськ.

На одному з блокпостів мене зупинили, обшукали та сказали чекати, але що саме я мав чекати — я так і не зрозумів. Вірю, що в цю мить Бог послав ангела у військовій формі. Ця людина посадила мене в машину, і я доїхав до Бердянська.

У Бердянську, на пункті збору, сказали, що будуть евакуаційні автобуси. Оскільки це була п’ятниця, я залишився в місті, знайшов церкву та провів там суботнє богослужіння.

Наступного дня я вирушив до Василівки. Ввечері мене підібрав житель одного села, і я залишився в нього переночувати. Наступного дня, коли я йшов трасою, зупинилася вантажівка, яка підвезла мене до Токмака.

У Токмаку військові радили йти в напрямку Оріхова, але я відчув Божий голос, що потрібно прямувати на Василівку. Дорогою до Василівки мене знову підібрала машина, і водієм виявився співробітник місцевої адміністрації.

30 березня було оголошено «зелений коридор», і з Василівки я безпечно дістався до Запоріжжя. У цьому мені допомогли волонтери-християни.