Яке воно, наше майбутнє?
Викликає змішані відчуття думка про сучасну молодь. Накриває з головою хвиля примітивізму, необізнаності. Хоч жити стало, здається, легше і простіше, молодь не стає щасливішою, звільнившись від набридливих, складених століттями правил поведінки, неписаної моралі, стандартів високого мистецтва (Людвіга Бетховена знають як «типчика», який пише ринґтони для «труби»).
Якщо подивитися на популярні радіо, телечати музичних каналів, то пісні, за які голосує більшість слухачів, вражають складністю комбінацій з трьох акордів, причому не беруться до уваги такі умовності, як голос виконавця та зміст тексту; на дискотеках витанцьовують під славнозвісну Сердючку, яка «прославила» Україну на всесвітньому конкурсі «Євробачення». Тяжко зрозуміти мову спілкування «па сєткє» між молоддю, адже рахунок зробленим помилкам там не ведеться (слово «исчьо» виявляється аналогом «ещё»).
Молодь плаче, нудьгує, сходить з глузду – кожен як уміє. Хтось голосує за пісні в чатах, і за які пісні? «Озеро слез», «…остался в сердце уголек…», «…мы не пара…», «…хочу любви, но не такой…», «…это сердце его не любит…». Всі ці пісні займають перші місця серед мас, бо вони близькі молоді: нещасна, без відповіді, гірка любов. На ці теми створюються форуми, сайти про самогубства, порно і т. д.
Все від того, що молодь не знає азів побудови стосунків, можливостей розвитку своїх здібностей і дарувань. Не знає, як і куди себе діти, застосувати енергію, що вирує в молодому, сильному тілі. Від цього стає до сліз сумно і страшно.
Бог і сатана ведуть споконвічну боротьбу, й особливо в останній час, за молодь, якій призначено продовжувати справу спасіння цього світу.
Фото Юрія Шаповалова
