Релігійна проблематика в сучасному кіно: органіка чи провокація?
Кінець XX початок XXI ст. характеризується появою фільмів, у яких виразно простежується релігійна проблематика. Завдяки масштабним і вдалим PR-акціям, вони часто демонструються в кінотеатрах, по телебаченню, успішно реалізовуються в магазинах та на ринках. Але чи справді існує попит і чому на такого роду роботи? Яке середовище зародження релігійних кінофільмів і що спричинює їх появу? Які саме духовні проблеми у них порушуються? Чи здатні ми оцінити фільми з морально-етичної точки зору за їх наслідками у свідомості й підсвідомості масового глядача? На ці та інші запитання дослідження будемо шукати відповіді, застосовуючи методи теоретичного аналізу культурологічної й релігійної літератури, якісний та кількісний аналіз результатів практичних досліджень релігійної проблематики і сучасного кіно.
Дана тема, без сумніву, досить актуальна, але, на жаль, практично не досліджена. Мабуть, тому, що вона порівняно нова і вимагає теологічної (релігієзнавчої) підготовки. Так, нікого не залишають байдужими такі, наприклад, фільми, як “Код да Вінчі”, “Острів”, “Страсті Христові”, “Майстер і Маргарита”, “Остання спокуса Христа”, викликаючи різні оцінки і враження глядачів.
Звісно, кіно[1] – один з наймогутніших засобів впливу на психіку глядача. Дивлячись фільми, ми рідко зупиняємось, аби осмислити побачене й почуте, що інколи дозволяємо собі в процесі читання. Отже, кіно призводить до механічного запам’ятовування інформації, автоматичного сприйняття “на віру”. Завдяки спецефектам, жорстокому відбору літературних творів, які викликають у режисерів практичний інтерес, кіно має властиві лише йому переваги і недоліки.
Переповнені зали кінотеатрів, багаторазові аншлаги, жваві дискусії в ЗМІ, зокрема, на форумах Інтернету констатують неабиякий інтерес до релігійних фільмів.[2] За даними дослідження фільмів Голлівуду (1996-2005 рр.), яке протягом 9 років проводив доктор Тед Байєр, видавець MovieGuide, християнські фільми з позитивним змістом, які пропагують моральні цінності, користуються більшою популярністю у глядачів, порівняно з кінострічками насильства чи еротики.[3] Це свідчить про невдоволену внутрішню потребу багатьох людей у високоякісному релігійному продукті, в їх намаганні шукати істину й відповіді на численні життєві питання: чи існує Бог і хто Він?; хто ми такі?; в чому сенс життя?; що є за межею смерті? і т.д. Також регулярно проводиться Міжнародний католицький фестиваль християнських фільмів і програм, на якому й Україна представляє свої творчі роботи.[4]
У XX ст. радянська влада виховувала людей в атеїстичному дусі, вела жорстоку боротьбу з тими, кого запідозрили в неприйнятті ідеалів комунізму (фактично, релігійної системи, яка повністю відповідала структурі класичних вірувань) і, тим більше, з тими, хто декларував свої погляди. Адже за СРСР існуючі (окрім підпільних) християнські церкви (зокрема, Руська Православна Церква) перебували “під каблуком” влади і їхня діяльність зводилась в основному лише до надання обрядових послуг, замість освітніх місій. Вкінці 80-х і в 90-х рр минулого століття відбувся розвал радянської системи і, зрештою, став яскраво помітним “вибух” зацікавлення широких верств населення релігійними питаннями й нематеріальними явищами, їх намагання заповнити душевну пустку добротним і справжнім. Але з причини відсутності на той час елементарних релігійних, психологічних знань було досить складно відрізнити твори вартісні від творів сумнівної якості. Хоча прагнення людства до трансцендентного (устремління до Абсолюту) мало місце протягом всієї його історії.[5] Воно постійно цікавилось і досліджувало нескінченне, позачасове двома шляхами, які здебільшого “йшли в парі” – розумом і вірою, котра базувалася на одкровенні (коли Бог, Вищі Сили розкривали Себе людству задля пізнання їх різними способами).
На зміну модернізму (індустріальному суспільству), в епосі постмодернізму[6] настав час інформаційного суспільства (з 60-70 рр. ХХ ст – періоду зародження всесвітньо відомих фільмів релігійної тематики). Серед його ознак – зацікавлення надприродним, бо “позбавлена сенсу реальність так тисне і гнітить, що закликає трансцендентне”.[7] Тому й маємо кризу постмодернізму. Наше суспільство ще й секулярне, тобто, коли все релігійне – обмежене до приватного життя особи, так звана повна релігійна свобода (чи несвобода?). В основному це суспільство агностиків і атеїстів (хоча й може заявляти про свою релігійність чи демонструвати її), яке вдаряє спочатку по партикулярних цінностях (вірі в Бога, прив’язаності до малої батьківщини тощо).
Оскільки ХХІ ст. властива глобалізація[8], що супроводжується з одного боку суттєвим відновленням релігії і, я би сказав, переглядом її складових [9], а з другого – втратою релігійного коріння. Останнє, за словами Кардинала Католицької Церкви Гьофнера “не принесло… великого визволення, зате позбавило багатьох людей будь-якої орієнтації, додало непевності, зробило їх духовно сумними. Зрештою, лише закоріненість людини в Богові може вберегти її від нечулості щодо святинь і від втрати власної гідності”.[10] Телебачення й Інтернет стали найпотужнішими факторами глобалізації в сучасній культурі – культурі зображення.[11] Розвивається кіно, як засіб розвитку системи вартостей та формування поведінки, як гіпнотизер у великих масштабах і потужний вихователь, й орієнтується в більшості випадків на свого активного споживача – молодь.
Як бачимо, релігія стала особистою справою кожного – і поступово утворився “вінегрет” з різних релігій і містичних практик, своєрідна “New Age”. До речі, дефініції поняття “релігія” різняться між собою (для одних – особливий погляд на світ, сукупність обрядово-культових дій, для других – побожність, благочестя, предмет культу, для третіх – зв’язок). Звичайно, найперше це зв’язок з надприроднім – як із добрими (Творець, Ісус Христос, ангели), так, можливо, зі злими (Сатана, Асмодей та інші нечисті духи) силами. А зв’язок (контакт) передбачає діалог, взаємопроникнення, інформаційний та біоенергетичний обмін, так зване “напоєння силами”… Таким чином, серед моря інформації “діють сили не тільки зі знаком плюс, але й з великим знаком мінус”.[12] Останні, здебільшого, приховують своє обличчя… Зате в релігійних фільмах відчувається і простежується вплив (дія) тієї чи іншої сили.
Можна умовно поділити фільми на групи, які пов’язані з:
– ОСОБОЮ ХРИСТА ( “Ісус”, “Код да Вінчі”, “Страсті Христові”, “Остання спокуса Христа”);
– РЕЛІГІЙНИМИ ПОСТАТЯМИ (“Марія”, “Святий Павло або Дамаський шлях”, “Йосип”, “Симеон і Даліла”, “Давид”, “Соломон”, “Єремія”, “Марія, мати Ісуса” та ін.);
– РЕЛІГІЙНИМИ ЯВИЩАМИ (“Шість демонів Емілії Роуз”, “Екзорцизм”, “Стигмати”);
Окрім того, маємо фільми:
— ДОКУМЕНТАЛЬНІ (“Заповіт Йосифа Сліпого”, “Падре Піо”, “Ісус розкодований”, “Кароль – людина, що став Папою”, “Боже”);
— РЕЛІГІЙНОЇ ІДЕОЛОГІЇ (народжені в релігійних спільнотах), а саме (“Острів”, “П’яте Євангеліє”, фільми Православної Церкви (їх близько 272);
— ОКУЛЬТНОГО ЧИ МІСТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ (фільми про Гаррі Поттера, “Майстер і Маргарита”, “Нічний дозор”, “Знаки”, “The Omen”, “The Holly Blood”, “Dance at the Damned”, “The Terror within?” фільми серії “Helloween”) або з окультними назвами (“Всі жінки — відьми”, “Диявол носить Prada”).
Неабиякий резонанс викликали перегляди фільму “ІСУС” (режисер Джон Хейман, 1979р.) – екранізації Євангелія від св. Луки Книги Нового Заповіту (Біблії). Він, перекладений на 979 мов (станом на 11.10.2006) демонструвався в багатьох містах і селах і, “працюючи на збудування”, засіював віру, укріплював її.[13] У фільмі відтворено описані в Євангелії події з життя Ісуса Христа. “Ісус” – чи не перший в Україні з релігійних фільмів, який підштовхнув до нових кінострічок.
“КОД ДА ВІНЧІ” – вигадка Дена Брауна, що спричинила церковні скандали і збентеження серед віруючих християн. Суть проблеми: ніби Христос був одруженим з Марією Магдалиною і мав від неї дітей. Бачимо намагання автора звести найбільш авторитетну Особу християн – Ісуса – до рівня звичайної людини, переглянути істини, в які вірять протягом двох тисячоліть, чи скоріше, їх заперечити. І не дивно, бо “зривання” авторитетів властиво епосі постмодернізму. Посилаючись на гіпотези гностичних творів, “Код да Вінчі” не може претендувати на історичну правдивість. Цю кінострічку навіть мусульмани (для яких Ісус – один з пророків) вважають “блюзнірським фільмом” і вимагають заборони. [14] У деяких християн після перегляду фільму з’являються сумніви: а чи вірно їх навчає церква? Чи, раптом, не приховує правди? Є й такі, хто вважає: автор не мав морального права використовувати євангельську історію в своєму романі. [15] Звісно, нікому досі, окрім Дена Брауна, не вдалося захоплююче подати гностичні вірування, як альтернативу біблійним правдам. Але коли істина і вигадка зливаються, глядачі можуть сприймати світ, як фільмоподібний, тобто “підозрюючи, що все, що бачимо навколо нас, насправді є ілюзією”. [16] Це може спричинити небезпеку втечі у віртуальний світ – втечу від реальності…
“СТРАСТІ ХРИСТОВІ” Мела Гібсона – шедевр релігійного кіно, найкасовіший фільм релігійного змісту усіх часів (потрапив до Книги рекордів Гіннеса у 2006 р.), володар премії “Золотий орел” у Москві, як найкращий закордонний фільм. У ньому показано страждання Ісуса підчас Його хресної дороги на Голгофу згідно Біблії. У фільмі багато сюжетних ліній досить вдалі. Деякі дослідники вважають, що Мел Гібсон явно перебільшив у демонстрації тортур і мук Спасителя. Якщо й так, то, мабуть, з ціллю розворушити людські серця, які все більше обростають мохом черствості, матеріалізму. Проблема постає в тому, як достукатися до людей з Євангельськими істинами. І Мел Гібсон успішно її вирішує. Фільм – синтез християнства, розкриває його суть, красу й унікальне покликання. Він корисний для перегляду всім, особливо в період Великого Посту, найперше, для самовизначення. Проте надто чутливим варто б утриматись від його перегляду.
Ісус в “ОСТАННІЙ СПОКУСІ ХРИСТА” Мартіна Скорсезе – протилежність біблійному Ісусу. Він слабкий, нерішучий, його спокушує Сатана й він розуміє Свою богообраність і водночас те, що замість нього міг би бути хтось інший (цікаво, хто?!). Кульмінацією богохульства в християнському світі вважається показ статевого акту Ісуса. Як відомо, Христос був подібним до людей в усьому, крім гріха, а тут – відвертий грішник. А ще – Христос благає Юду про зраду, благає стати жертвою, фактично, прирікаючи на страждання. Хоч глядача попереджують на початку фільму, що він – плід літературного дослідження, а не Євангелія. Навіть якщо так, то чим керувалася свого часу компанія НТВ, яка показала фільм саме на Пасху? [17] Риторичне запитання. Сам режисер Скорсезе висловився наступним чином: “… я просто хотів показати: а що, якщо це було так? І як тоді б вели себе учасники драми…”. [18] Однак слід бути вкрай обережним у взаєминах з тим чистим і сакральним, котре є цінністю для мільйонів віруючих. Розбити — легко, але чи знайдеться рівноцінна пропозиція взамін?
“МАРІЯ” Абеля Феррарі – фільм-володар Гран-прі Венеціанського кінофестивалю 2005р., визнаний одним із кращих зразків релігійного кінематографа останніх десятиліть про вірну ученицю Христа – Марію Магдалину, про пошук віри і її знайдення. Вона була біля хреста Спасителя, перша побачила Його воскреслим. Це одна з кращих робіт режисера, в якій він досяг проникливості, ясності, метафізичної глибини.
“ШІСТЬ ДЕМОНІВ ЕМІЛІЇ РОУЗ” (США, Скотт Деріксон, 2005р.) – фільм, оснований на невигаданій життєвій історії, про реальність духовного світу. Спонукає працювати над душею (очищувати її), аби в душі не оселилися нечисті духи. [19] У фільмі розкривається справжнє обличчя сатанинського світу, який знаходить особливе задоволення в поневоленні і муках своїх жертв – людей.
Фільм “СТИГМАТИ” режисера Руперта Райта – фантастика, хоч у ньому багато релігійних термінів. Він спотворює саме явище стигматів у католицизмі. [20] В героїні фільми, звичайної дівчини, з’являються стигми – рани на тілі. Насправді, вона одержима демоном (часто в “Стигматах” простежується підміна понять): зриває хрести з монахинь, приставляє ніж до горла священика за відмову з нею переспати, взагалі не вірить в Бога і т.д. Хіба можливо таке: випробування, які переносять святі, дати людині, далекій від святості? Фільм спонукає до вивчення Біблії й теології, щоб не дозволити ввести себе в оману активним сіячам зла (до речі, явища темних сил діють в “Стигматах” на психіку людини, глядачам довго в уяві “прокручуються” дані сюжети)…
Чимало кінострічок намагаються, м’яко кажучи, применшити Христа в очах Його послідовників (наприклад, у фільмі “МАЙСТЕР І МАРГАРИТА” Ісус (бродячий філософ Ієшуа) вимолює у прокуратора помилування, Він звичайний смертний, безпомічний, а Воланд (втілення нечистої сили) – мудрий, уважний, взагалі, позитивний).
Фільми про ГАРРІ ПОТТЕРА майстерно зняті, талановито написана книжка письменницею Дж. К. Роулінг. На перший погляд – просто гарна казка. Але насправді це вдала сходинка для дітей у світ магії, окультизму (чародійства). Дитина переносить побачене в світ і намагається застосувати це на практиці (нараховано близько 22 однозначно сатанинських ритуалів і поглядів). За даними соціологічного дослідження, з тих підлітків, котрі читали про Гаррі Поттера чи дивилися фільми, 74% повідомили, що вони проводили експеримент за одним з ритуалів. [21]
Без сумніву, поява таких фільмів, по-перше, служить розвитку церковного життя: щоб церква намагалася не так засудити, як зрозуміти світобачення й погляди своїх недоброзичливців, чи, зрештою, ворогів, була живою творчою інституцією. По-друге, вони можуть цілеспрямовано направлятися на дискредитацію християнських цінностей і моралі (чому, буває, сприяють самі представники віросповідань), наприклад, шляхом “розбавлення” різними вченнями християнства, репрезентованого церквою, як засобу порятунку в сучасному світі. Історичний досвід незнищенності християнства, яке постійно відроджується, свідчить про те, що такі удари тільки консолідують віруючих, іншими словами, дозволяють їм ставати сильнішими й оновлюватись у Дусі.
Отже, релігійна проблематика в сучасному кіно – це і органіка, і провокація. Органіка, бо випливає з суспільного середовища, з сучасної епохи та її криз і об’єктивно висвітлює духовне й моральне становище людей. Провокація, бо навмисно, інколи, певними силами, що цілеспрямовано діють в напрямку регресу, засіває сумніви, зневіру, культивує фальшиві цінності, стимулює розбрат між віруючими, служить зброєю боротьби проти релігії, чи… навпаки. За спостереженнями, на прикладі кількох відомих фільмів, релігійні теми є популярними, однак вони за своєю природою несумісні з розважальною індустрією, а покликані спонукати до мислення, зосередження на власному серці, до богошукання й богопізнання.
Варто в широких аудиторіях (передовсім у школах, вузах, в лікарнях і в місцях позбавлення волі) культивувати справді якісні фільми на теми віри хоча б тому, що, за даними досліджень, люди моральним цінностям віддають останнє місце. Культура спроможна формувати людину, як всебічно розвинуту особистість, яка володіє здатністю критичної оцінки. Ми здебільшого оцінюємо фільми за враженнями від них, за режисерським задумом (приміром, наскільки нас він захоплює, чи зрозуміла нам ідея автора). Звісно, фільми, можемо порівняти з ягодами в лісі: слід знати, які їстівні, й обережно і в міру споживати, щоб не отруїтися. Впливаючи й на підсвідомість, кінострічки викликають рано чи пізно різні реакції: бажання жити або вмерти, будувати чи руйнувати; вони зміцнюють нас в уже давно уставленому; розхитують ідеали, та, деколи, руйнують їх…
Якщо назвати інформаційний і культурний простір – полем бою, то цей бій точиться за душу людини й має не завжди приземлений, меркантильний інтерес. Тому не дамо скинути тисячолітні скарби релігійної культури, потоптати їх!
ДЖЕРЕЛА
Короткий енциклопедичний словник з культури. – К.: Україна, 2003. – 383с.
Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник. – К.: Вид. дім “Професіонал”, 2006. – 327с.
Л.Брюховецька. Приховані фільми. Українське кіно 1990-х. – К.: АртЕк, 2003. – 381с.
Азбука христианства. Словарь-справочник важнейших понятий и терминов христианского учения и обряда. – М.: Наука, 1997. – 286с.
Степовик Д. Релігії, культи і секти світу. Посібник з релігієзнавства і сектознавства. – К.: Бібл. українця, 1997. – 286с.
Кляковкін О. Блазні Господні (нарис історії Біблійного театру). – К.: АртЕк, 2006. – 348с.
Йорг Мюллер. Бог – Он иной. Страдание от ложного образа Бога. Пути к исцелению/Пер. с нем. Е.Рерих. – М.: Независ.псих, ассоциац., 1998. – 122с.
Крайський С. Мел Гібсон – дорога до Страстей Христових. – Л.: Місіонер, 2007. – 110с.
Луиджи Джуссани. Христианство как вызов. – М.: Христианская Россия, 1993. – 327с.
Э.Кассе. Евангелие от Иуды. – Санкт-Пет.: Вектор, 2006. – 206с.
Архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій. Духовне відродження українського суспільства в умовах глобалізації світу. // Всеукраїнська газета «Голос Православ’я». – 2004. – № 16(136). – С. 5-7.
С. Грищук. Иисус за кадром. // Христианская газета для всех «Для тебя». – 2006. – №11(103). – С. 1, 5. Интернетстраница: http://www.foru.ru/
Пётр Мамонов. // Православный журнал для молодёжи Отрок.ua. – 2007. – № 1(25), 2(26) , 4(28). – С.32-35, 30-33, 4-7. Интернетстраница: http://otrok.n-t.org/
Про Код да Вінчі. // Релігійна панорама. Інформаційно-аналітичний журнал (№5(68), 2006). – С.42-53.
Мария Чегодаева. Мастер и Маргарита. Фильм и роман. // Ежемесячный журнал о человеке, духовности и культуре «Истина и Жизнь». – 2006. – № 2. – С. 38-43. Интернетстраница: http://www.istina.relogare.ru
Энциклопедия кино: фильмы, актёры, фильмографии, биографии, фото, кинопрокат, DVD. // http://www.kinoexpert.ru
Православная энциклопедия «Азбука веры». О культуре. // http://azbyka.ru/tserkov/kultura
Кинопрокатная группа «Наше кино». // http://www.ostrov-film.ru
Страница Церкви Иверской Иконы Божией Матери пос. Шерегеш. Православные фильмы. // http://www.sheregesh.org/cddvd/movies/
Мировое искусство.// http://www.world-art.ru/cinema
Світ екрану. // http://svit-ekranu.org.ua
Часопис сучасної культури “Кульбіт”. // http://www.culbit.com
Zrodla secularyzacji і secularyzmy w kulturze europejskiej. – Warszawa, 2003. – S. 34
F.–A. Pastor. Secularization and Secularizm. // Dictionary of Fundamental Theology. – New York, 2000. – P. 973
Фото на початку: http://www.thepassionofthechrist.com/
Внимание! Вы также можете скачать всю статью одним файлом ТУТ.
[1]Кіно (від грец. kin?w — рухаю, рухаюсь) – частина складних слів, що вказує на зв’язок з кінематографією (кіножурнал, кінотеатр та ін). Кінематографія (від грец. ????????? – рух і ????? – пишу) – галузь культури (див. кіномистецтво) і господарства, яке виробляє кінофільми, організовує продаж і демонстрування їх глядачам. // Короткий енциклопедичний словник з культури. – К. : Україна, 2003. – С. 383.
[2]Оскільки терміну “релігійне (христ., єванг., бібл.) кіно” в сучасній кінематографії офіційно не існує, то віднесемо такі фільми до жанру “інше кіно” з пропозицією виділення його в окрему групу.
[3]Єремія Греджіер. Дослідження: християнські фільми заробляють більше, ніж стрічки з непристойними сценами, Сергій Лисенко. Християнські фільми є найбільш популярними. До такого висновку дійшли дослідники з MovieGuide. // http://ua.christiantoday.com , станом на 21.07.2007
[4]Переможці з України на першому Міжнародному католицькому фестивалі християнських фільмів і програм. // www.catholic-media.org.ua http://www.ucu.edu.ua/ukr/chronicles/article, станом на 30.08.2007
[5]Линда Смит и Вильям Рейнер. Путешествие по миру мысли. Введение в историю философии. – К.: Свет на Востоке, 2000. – С. 192.
[6]Постмодернізм – сучасний етап культурного розвитку з плюралістичною моделлю світу, визначенням співіснування ціннісних світів, розмитістю меж протилежних сторін. // З.В.Гіптерс. Культурологічний словник-довідник. – К. : Вид. дім “Професіонал” 2006. – С. 230.
[7]Горичева Т. Христианство и современный миф. – Санкт.- Пет., 1999. – С. 89.
[8]Глобалізація трактується як “об’єктивний процес інтеграції людей і народів у всепланетне людство, що створює нову реальність і стає надзвичайним випробуванням для всіх”. // С.Пролєєв. Людство перед викликом глобалізації. // Виклик глобалізації, Збірка наукових праць. – К.: Стиліс, 2001. – С. 11.
[9]Маринович М. Глобалізація і церковний контекст України // Глобалізація, Європейський Союз та Україна. Культурологічний часопис “Ї”. №19. – Л, 2000. – С. 94.
[10]Кардинал Йозеф Гьофнер. Християнське суспільне вчення / пер. з нім. С. Пташник, Р. Оглашенний. – Л..: Свічадо, 2002. – С. 50.
[11]Пор. Кравченко А. Культурология. – М.:Академический проспект, 2000. – С.205.
[12]Лизанчук В. Основні засади функціонування сучасного українського радіомовлення. // Телевізійна і радіожурналістика. Збірник науково-методичних праць. – Л., 1999. – С. 89.
[13]Официальная мировая статистика по фильму «Иисус» на 1 Июля 2006 // http://jesusfilm.ru/cinema/stats/ станом на 04.08.2007
[14]Мусульмани Росії вимагають заборонити “Код да Вінчі” // http://oglyadach.com/news/2006., станом на 01.09.2007
[15]“Код да Вінчі”. //http:// www.natali.ua/forums/viewtopic.php?t=4427 станом на 25.08.2007
[16]Прокопів Р. Ера телебачення!// Християнський часопис “Пізнай правду” (березень-квітень, 2002). – Л, 2002. – С. 18-20.
[17]Ієромонах Стефан Хільчук. Сучасне іконоборство. // http://www.vv-orthodox.org, станом на 02.09.2007
[18]Герол И. Последняя тайна Иуды. – М.:Лениздат, 2006. — С.80.
[19]Обряд вигнання злих духів (демонів) з допомогою молитов і заклинань називається екзорцизмом. Розрізняють одержимість духами і психічні захворювання.
[20]Невіруюча людина їх ніколи не отримає в нагороду, бо не зрозуміє, для чого вони їй, як героїня фільму “Стигмати”. Святі у терпінні переживали радість “співрозп’яття Христу”.
[21]Правда о Гарри Поттере. // http:// www.a-n-g-e-l.info/index.forum1977, станом на 17.06.2007.
