Як Господь привів українців у польську семінарію
Від того часу, коли я ще не була хрещеною і навіть на богослужінні в церкві адвентистів сьомого дня була тільки раз у житті, тоді я вже мріяла навчатися в семінарії і присвятити життя Богу. Потім прийняла хрещення, стала членом церкви, почала здійснювати служіння, яке мені довірили. І стала розпитувати, як можна стати студенткою семінарії. Виявилось, що ані в УГІ (Український гуманітарний інститут), ані в ЗАУ (Заокський адвентистський університет) дівчат на богословський факультет на безкоштовній основі не беруть. А на платне навчання у мене просто немає грошей. Так йшов час, багато чого сталося в моєму житті. Бог багато чому мене навчив. І протягом трьох років після хрещення я вважала, що моїй рожевій мрії про навчання в семінарії ніколи не стати дійсністю. Але ж у Бога є свій план для кожного з нас. І коли настав відповідний момент, Господь привів мене в семінарію… не в УГІ і не в ЗАУ, а в WSTH – Wy?sza szko?a teologiczno-humanistyczna, — що знаходиться в Подкові Лешнєй у Польщі.
А сталося це так. Задумалась я серйозно над тим, чого в житті насправді хочу, і вирішила, що нічого іншого не хочу, крім як навчатись в семінарії і все життя служити Богові. Вирішила ще раз підняти це питання. Запитала у дружини пастора. Вона сказала мені те, що і так було відомо, а в кінці додала: але ти молись, якщо є Божа воля на це, то Він зробить неможливе. І я почала молитись. А за кілька місяців до того я познайомилась через інтернет з одним хлопцем з Миколаєва, який вчиться в WSTH. Звуть його Максим. Ми з ним трохи поспілкувались, а потім він зник. І тільки через місяць після початку моїх молитов він з’явився і попросив мене розіслати усім знайомим адвентистам інформацію про можливість безкоштовного навчання в польській семінарії. Тоді я зрозуміла, що Бог відповів позитивно на мою молитву. Але були сумніви, адже це інша країна, інша мова, в решті решт це дуже далеко. Усі, мої друзі відмовляли мене, і на початку я навіть відмовилась. А потім зрозуміла, що роблю велику помилку і почала ще більше молитись. Переконавшись, що Бог мене підтримує, почала оформлювати документи. А Господь самим неймовірним чином залагодив усі проблеми з документами і грошима на поїздку.
Після довгої і виснажливої дороги, нарешті, ось вона – семінарія! Приїхала я влітку, коли тут майже нікого не було. Але дехто усе одно був, і з ними я тренувала свою польську мову. Доречи, польська мова – це ще одна відповідь на мою молитву; Господь дав мені, сухому математику і нелюбительниці усього гуманітарного, можливість швидко підхопити польську мову. Так почалось моє перебування в Вищій школі теологічно-хуманістичній. Перше враження – я на курорті. Чудова природа, акуратні вулиці, красиві будинки, приємний неспекотний клімат – все це змушувало серце співати і радувало очі. До того ж, Господь зробив так, що мені одразу запропонували роботу в Інтернеті по спеціальності (за першою освітою я програміст). При тому, що я півроку шукала щось подібне на Україні і безрезультатно. А тут мене самі знаходять, як щойно я почала дійсно цього потребувати. Чи це не Боже піклування?!
Перед початком навчання приїхали інші студенти з України. Двоє з них приїхали через мою розповідь о семінарії, ще двоє і я сама – через розповідь Максима, і ще одна студентка – через розповідь бувшого студента. Дехто тут вже був не перший рік. Почалось навчання, почались труднощі. Для більшості з нас проблемою є мовний бар’єр. Але польська мова подібна до української і російської, тому не так важко зрозуміти, що говорять, як самому щось сказати. Доходить до смішного, коли українці говорять до поляків українською або російською, а вони до нас польською і усі один одного розуміють (щоправда, не завжди).
Представлення першого курсу
Інша проблема – усе одно треба платити за гуртожиток і їдальню, в якій ми зобов’язані харчуватись. Сума не маленька – 160 доларів США на місяць. Теоретично, можна десь підробити; практично, на це немає ані часу, ані сил. Заняття від ранка до вечора, обов’язкові ранкові богослужіння на сьому годину, обов’язкові відпрацювання, які зазвичай закінчуються о 22:00, а інколи і пізніше. Все це викликає замішання у нас, українських студентів. Більшість з нас зараз живе за те, що мали від початку. Тому ми поки що тримаємось тут, але цього явно не вистачить навіть до кінця першого курсу. Керівництво школи не хоче, щоб українці повертались додому не довчившись, адже не хочуть втрачати старанних студентів. Тому радять нам шукати спонсорів. Але ж де їх шукати? Адже спонсори на дорозі не валяються. Сумно, але виходить, що отримати християнську освіту можуть тільки ті, хто має гроші. Але ми вирішили, що поки маємо можливість тут навчатися, до тих пір і будемо триматись. Особисто я бачу Боже керівництво в тому, що я тут знаходжусь. Тому вірю, що у Господа є свій план, як розв’язати і цю ситуацію.
І нарешті, ритм життя в семінарії, про що вже говорилось вище. Не розумію чому, але в усіх адвентистських семінаріях студент змушений весь час кудись бігти. Через постійне недосипання ми навіть не помічаємо тієї прекрасної природи, яка так радувала на канікулах. Чесно кажучи, ми боїмося, що колись забудемо, заради чого так біжимо. Тому ми – і поляки, і українці — молимось за цю семінарію, щоб усе, що в ній робиться, робилося під Божим керівництвом і було на славу Божу. І щоб ми витримали усі випробування і залишились вірними Господу. І віримо, що Бог вже відповідає на наші молитви.
А тепер про приємне. Господь послав нам Своїх вірних дітей – працівників семінарії і просто братів і сестер, які стали нашими друзями. Родина капелана полюбила українських студентів і інколи запрошує нас на вечерю. Родина колишнього президента Польського уніону теж інколи запрошує українців на обіди до себе. Є і інші чудові люди – Божі діти, яким ми не байдужі, і які піклуються про нас, як тільки можуть.
Українці на обіді в родині Романовських
Навчатись нам подобається. Дуже цікаво вивчати мови оригінального тексту Біблії. Цікаво дізнаватись про історію християнства і давнього Ізраїля. Педагогіка дає можливість зрозуміти, як краще викладати Біблію і взагалі виховувати дитину. Тут вчать цікавим і корисним предметам, які потім нам знадобляться в служінні Господу в церкві. А інколи в нас бувають якісь свята, як, наприклад, фуксувка – день, коли зриваються заняття і старші курси влаштовують конкурси і випробування для першорічник. А потім усе закінчується вечіркою.
Фуксувка – після бігу наввипередки по території семінарії з ложками в зубах, при цьому на ложках були сирі яйця
По суботам ми збираємось на богослужіння, які проходять в семінарії. Громада дуже велика, бо до нас приїздять люди з навколишніх містечок і селищ. На суботній школі ділимось на багато класів, серед яких є англомовний, україномовний, російськомовній і польськомовні класи.
Для чого ми сюди приїхали? Це питання я задавала студентам, коли в порядку своєї черги проводила ранкове богослужіння. Нажаль, не всі студенти можуть на нього відповісти. Але для українських студентам приїзд на навчання у Польщу – справа не з легких, тому ми знаємо, заради чого все це робимо. Ми хочемо служити Богу. Хочемо отримати освіту, яка дозволить нам бути пасторами і євангелістами. В цьому ми бачимо своє життя. І нехай Господь нам у цьому допоможе!
