18 февраля группа «История» поддержала участием фестиваль «Наживо» в г. Луцк. Вместе с 12 участниками, которые приехали в этот вечер, музыканты исполняли живую музыку для живого Бога.
Группа была приглашена в качестве хэдлайнеров, и исполнила 5 песен. По просьбам зала спели известную, и всеми любимую песню из первого альбома «Туда».
1
Бідна я, бідна людина, нещасний я чоловік! За що це все мені на старості років, за що? І куди тепер я піду? Вигнала все ж, стерва така! Опудало, нікчема! За честь мала б жити зі мною, а вигнала. Десять років загубив на неї. Шістдесят і сімдесят – це не одне і те ж. В шістдесят я був ще ого-го. Я б іще собі таку молодичку відірвав! А тепер що? “Все життя тебе кохала, все життя тебе чекала. Ти єдиний, ні на кого не схожий”, – це вона в сорок, коли відірвала мене від сім’ї, городила, а тепер все ж п’ятдесят. Теж вже не зовсім молодий вік для жінки. Хай спробує тепер знайти собі чоловіка.
– “Летів, як янгол, а впав, як чорт”, – це вона мені,
Світлана з Сергійком знову лежали в лікарні. Хлопцю було лише два місяці, а вона вже вдруге потрапила з ним до дитячого інфекційного відділення.
– Стафілокок кишковика, а чи можна було лікуватися вдома, амбулаторно? Так, звичайно можна, я це відчуваю, але ось, рвуся до лікарні, бо тут мені легше, – вкотре розмірковувала Світлана і знову плакала, дивлячись на своє маля.
– Так, я не в змозі лікувати тебе вдома сама, мій любий, дорогий хлопчику. І як це пояснити домашнім, чи лікарям, чи будь кому? Не в силі і все. Щось я ніяк не оклигаю після пологів. Ніжки мої підкошуються, руки тремтять, захлинаюсь у хвилях безсилля.
Андрій лежав у полі, де ріс, правда не хліб, а лишень бур’ян. Скільки їх тепер закинутих і забутих оцих ланів. Ніхто вже те поле не оре, ніхто на ньому не сіє і ніхто нічого з нього не чекає.
Може і я оце, як засіяне бур’яном поле, всіма забутий і нікому не потрібний, а в душі моїй і серці лишень одні бур’яни, та оцей ковиль – трава, що так лоскоче лице і руки. А як же хочеться бути небом! З десяти років Андрій жив в дитячому будинку. Та ні про своє життя до десяти років, ні після, йому не хотілося думати. Бо завжди все своє мале життя, а мав вже вісімнадцять років, він ніколи, нікому не був потрібен, як оце всіма забуте поле. Хотілося в котрий раз дивитися в небо і мріяти, мріяти!
Глава 8. Учение книги Псалтирь о путях богопознания
Основной темой книги Псалтирь является ее учение о Боге. Когда говорят о Боге, то перед взором каждого из нас возникают величественные храмы, тысячи зажженных свечей, повергнутые ниц или приклонившие колени тысячи людей, торжественное пение, запах фимиама и ладана, торжественные лица священнослужителей, одетые в великолепные одеяния, звук органа или колоколов. Бог сурово и грозно смотрит на людей с фресок, и кажется далеким и недоступным. Но совершенно по-иному Бог предстаёт в книге Псалтирь, авторы которой приглашают людей для богопознания и встречи с Господом не через пути, ведущие через величественные сооружения, коленопреклонения, фимиам и ладан. Нет, они предлагают для богопознания
Павло щось занедужав. Під’їхавши до свого будинку, він ледве виліз з машини і дійшов до своєї однокімнатної холостяцької квартирки. Його морозило, руки тряслись і підкошувалися ноги.
– Щось я ослаб, щось ослаб! – Прямо-таки гаркнув, розгнівавшись за це на себе, заходячи в маленький коридорчик. Може, то через піст? – Але ж це пасхальний, особливий, дуже важливий піст. Треба терпіти.
Павло вважав себе віруючою людиною і завжди дотримувався усіх постів. Дуже часто ходив до церкви, де отець Миколай давав йому настанови, відпускав йому гріхи та причащав його.
В прошлом учительнице Марии Ивановне было уже за шестьдесят, но была она ещё очень живой, очень общительной и, как все говорили в подъезде, где она жила, очень умной и справедливой женщиной. Может поэтому жители этого небольшого пятиэтажного дома в один подъезд поручили ей все судебные хлопоты по их дому.
Дело это, казалось было сшито белыми нитками, как говорят, и всем думалось, что очень скоро в суде всё разберут, всё обсудят и вынесут единственно правильное решение в пользу жильцов.
Однако, вот уже больше года дело это не решалось, и среди жителей начиналась настоящая паника.