— Мамо, мамо! Тобі лист прийшов — голосно гукав малий Андрійко ще від воріт, на бігу розмахуючи прим’ятим конвертом. «Від кого б це?» — майнула в моїй голові думка, і серце замлоїло якоюсь незрозумілою тривогою.

Та руки робили свою звичну справу — треба було якомога швидше закінчувати готувати обід, бо вже й домашні повертаються з недільної прогулянки околицями.

Думки ж невідступно кружляли навколо невідомого листа. Та ось вже й чоловік слідком за Андрійком подає про себе знати, тупаючи важкими, зашкарублими на морозі, чобітьми.

Вже досить довгий час мені доводиться
багато розмірковувати над проблемами розуміння сенсу та глибинного значення
історії. Беручи як основу для міркувань почергово то одну, то іншу парадигму, я
дедалі повніше переконувався в тому, що історія як така взагалі є річчю дуже
маловивченою.

Розмов удвох не буває. Так чи інакше всі людські бесіди відбуваються в присутності іншої сторони – Бога. Прості побутові розмови у щоденному плануванні дня часто стають цікавішими за якісь прочитані або написані тексти. Ці думки стала підґрунтям нової книги молодої поетки з Києва Богдани Матіяш.

«Розмови з Богом» критики назвали «найгучнішим поетичним виданням минулого року».

Посвящается Тебе – Великому,

Как источнику всех перемен.

Посвящается Тебе – Многогранному,

Как брильянту в мире камней.

Посвящается Тебе – Строителю,

Как кирпичику в связях людей.

Посвящается Тебе – Любимому,

Как живительной капельке в море страстей.

1–2 марта в Запорожье был проведен детский музыкальный фестиваль Восточно-днепровской Конференции (ВДК) Церкви христиан-адвентистов седьмого дня.

Не встретит ли поцелуем Иуды
Меня мой друг иль родная сестра?
Не будут ли виться вокруг пересуды?
Отточен ли будет мой стержень пера?
Не буду ли я самой себе дверью,
Ведущей меня, может быть в никуда?
Пока в душе сохраняю я веру
Не будут мне ношей тяжелой года.

16 февраля в харьковском ДК «Металлист» был проведён
ежегодный концерт, посвященный памяти этой замечательной певицы.