Учасники:
Сергій Савченко, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, документознавства Національної Металургійної академії (м. Дніпропетровськ), віруючий Української Православної Церкви (Московського Патріархату).
Учора мені зателефонував друг із харизматичної церкви „Нове покоління”. Ми не бачилися декілька років, тому було що одне одному розповісти. Він поділився успіхами служіння власної громади. Сказав, що Господь почав діяти через них з великою силою, а саме: люди, приходячи до них, звільняються від довготривалих наркотичних залежностей та зцілюються від тяжких хвороб („з чоловіка, який пиячив тридцять років, вийшов „дух алкоголізму” і тепер він зовсім інша людина; дівчина, яка через вживання наркотиків захворіла на рак статевих органів, зцілилася, вийшла заміж та народила дитину”). Чудеса і знамення супроводжують служителів їхньої церкви, де б вони не були.
…Священнослужитель схвильовано голосив: «Треба написати про нагальну проблему – неповагу до пасторів у нашій Церкві. Он у православних – священик робить що хоче, але вони перед ним як по струнці ходять. Що він не скаже, виконується. Все чітко, й у храмі порядок!
А в нас? Ти людям слово, а вони тобі десять. А про церковну раду й говорити нічого!»
І я задумався:
Якої поваги він хоче?
В чім вона повинна виражатися?
Чи цим слід виміряти духовний рівень Церкви?
Оба этих термина – греческого происхождения.
Церковь восходит к «экклесиа», что значит «вызванные из [мира]». Поскольку так Христос назвал основанное Им братство, Его последователи с гордостью причисляют себя к нему.
А слово «секта» образовано от сектора, т.е. части этой Церкви. Оно приобрело негативный оттенок в ходе богословской полемики, когда убежденные в своей правоте люди унижали и оскорбляли оппонентов. Ею накоплена масса и других обвинений: неканонические, нетрадиционные, не отвечающие национальному духу, иностранного происхождения, раскольники, униаты, еретики…
Не буде перебільшенням сказати, що на початку 1990-х років падіння «залізної завіси» в країнах пострадянського простору ознаменувало початок релігійного відродження. Проте вже через декілька років релігія стала буденною частиною суспільного життя і багато в чому втратила свою актуальність для сучасної людини. Навіть поверхневий аналіз масової релігійності показує, що тут ми маємо справу з особливим феноменом — секуляризмом. Спираючись на роботи А. Безансона, А. Камю, Р. Кисельова, А. Кирлежева, В. Петрова (Домонтовича), П. Тілліха, М. Епштейна, З. Ескобара, ми спробуємо проаналізувати специфіку цього духовного явища порівняно з релігійною вірою і показати динаміку світоглядних установок на межі ХХ—ХХI століть.
Прежде чем ответить на этот вопрос, давайте посмотрим, как Бог говорил с человеком в Ветхом и Новом Завете.
Чим потішити людину, в якої померли близькі люди? «Чи побачу я колись їх?» – питає вона. Що сказати людині, яка боїться смерті? Яка смертельно хвора?
ЧИ ЖИВІ МЕРТВІ ЛЮДИ? Цим питанням людство задається від часу свого виникнення. І коли ми звертаємось за відповіддю не до людських фантазій, а до Божого Слова, слід пам’ятати одну річ. Ключ до розуміння кожної, а тим паче цієї, доктрини – Велика боротьба між Христом і Сатаною за владу над душами людей. Біблію написано в час великого протистояння двох космічних сил, кожна з яких зацікавлена в залученні мене й вас до свого ідеологічного табору. Святе Письмо заперечує ідею нейтралітету чи синтезу цих двох позицій, закликаючи людину до послідовного й остаточного вибору. Можна сказати, що наша позиція стосовно цієї доктрини має стратегічне значення для нашої вічної долі.
Тож розгляньмо аргументи обох сторін.