Пожалуй, не было и нет на нашей планете человека абсолютно здорового: вследствие умножения греха человечество страдает от множества болезней. Одни мы получаем по наследству, другие приобретаем в процессе безбожной жизни, нарушая Законы Божьи, законы природы, пренебрегая принципами здоровья в своих привычках. Болезни омрачают нашу жизнь. И очень часто человек в своем стремлении исцелиться прибегает к любым средствам, не задумываясь о том, какими могут быть последствия.

А как мы, христиане, подходим к лечению заболеваний? К кому прибегаем в первую очередь: к человеку или Богу? Что Господь говорит нам об исцелении? Какой путь указывает?

НЕ ПРИНИМАЮ СОВРЕМЕННОСТИ, если быть современным – значит быть бесстыдным и беспринципным потребителем-«обжорой», телевизионным «зомби», рабом моды, бездушным дельцом-материалистом, который не признает непреложных законов и презирает любые авторитеты. Мечтаешь поселиться в одиночестве на лоне природы… И чтобы рядом были единомышленники… Так возникло большинство… монастырей.

ПОЧЕМУ ЖЕ Я НЕ МОНАХ?

Начнем с неверных вариантов ответа.

-1-

Проблема страждання входить до кола вічних тем людства. Навіть найдавніші з відомих сьогодні — вавилонські космогонії «Енума Еліш» (ІІ тисячоліття до н. е.) та «Поема про Атрахасиса» (1635 р. до н. е.) — висувають оригінальні версії походження страждання [1, с. 294-295]. Ряд вчень заперечують існування страждання: або називають зло іншим боком добра (ідеології дуалізму), або мотивують це в такий спосіб: «…оскільки Бог благий, безкінечний і всемогутній, зло несумісне з Ним» [6, с. 212] (американська церква «Християнська наука»). Якщо «стоїчне та християнське світобачення в мовчазному перенесенні болю вбачає чесноту, [то,] навпаки, в античній Греції в перенесенні болю бачили нещастя, наслане долею й прагнули негайно його позбутися» [5, с. 49]. У різні часи пропонувалася втеча від мук: чи в раціоналізм (Боецій), чи у насолоди (гедонізм, епікурейство).

Наверное, все согласятся с тем, что проблемы современного общества настолько многочисленны, что одно только перечисление их заняло бы в несколько раз больше времени, чем то, которое отведено на этот доклад.
Главная цель доклада – развить аргумент в пользу трансцендентной природы таких насущно необходимых библейских ценностей, как справедливость. Кроме того, в докладе проводится сравнение трансцендентной системы ценностей с той альтернативой, которая наиболее часто противопоставляется ей сегодня – релятивистcкой системы ценностей. Делаются выводы о том, какая из двух систем действительно обладает потенциалом для решения современных этических проблем.

Мабуть, таку характеристику релігії доводилось чути кожному.
Хто й чому вважає християнство вчорашнім? Найлегша відповідь – Божі вороги з Дияволом на чолі. Та якщо судитимуть не тільки Диявола, не тільки його кінець-кінцем укинуть до огняного озера, відповідальність за це питання лягає на нас з вами. Бо коли приходиш до сучасної церкви, далеко не завжди хочеться, щоб поряд з тобою був невіруючий знайомий. Можливо, євангельські програми з’явились тому, що на «рядових» богослужіннях невіруючі зазвичай не бачили очима віри Христа. І відсів після цих програм перевищує всі сподівання. Чомусь пастори неохоче йдуть на приєднання новохрещеної громади до старої. І коли я згадую свої перші дні після приходу до Христа, моє ставлення до церкви було зовсім не критичним. Навряд чи тут справа тільки в «новонароджених»… До того ж у своїй проповіді мусимо ламати багато стереотипів: «у пам’яті народній» не втратили свіжості аргументи атеїстичної пропаганди й уявлення про християнську церкву як про різновид монастиря, який «десь там» молиться «за всіх», тимчасом як я… живу як хочу, не люблячи Бога й не боячись Його.

Перед лицом постоянных испытаний и непосильных задач, которые ставит жизнь, каждый человек, независимо от того, верит он в Бога или нет, задается вопросами: «Как пройти то «поле» длиною в 60, а, может быть, в 80 лет? Где взять силу, чтобы каждое утро, просыпаясь, без страха смотреть в глаза новым задачам и вызовам, которые бросает нам жизнь?» Самый популярный российский фильм 90-х годов, «Брат-2», ставит этот вопрос со всей остротой. Фактически, вопрос: «В чем сила?» — это лейтмотив кинокартины.

У нас нет в христианстве там салатов, нет напитков, нет боя курантов, нет ёлочки. Почему? Потому, что нам это всё суета. У нас есть на много вещи серьёзней, ведь поев хорошо, повеселившись хорошо, мы свою жизнь не изменим, правда? А чтобы изменить свою жизнь или чтобы Новый год был действительно новым, нужно сделать несколько шагов.