«Раніше ритуал, повторення, репродукування перебували в зоні релігії та практикувалися в ізольованих сакральних просторах; у сучасну епоху ритуал, повторення і репродукування стали уділом усього світу і культури в цілому… — характеризує постіндустріальну цивілізацію Борис Ґройс. — У цій ситуації не дивно, що релігії — будь-які релігії — стають дедалі успішнішими. Релігія сьогодні діє за допомогою сучасних медіа, котрі самі є продуктом висування традиційних релігійних практик у секулярну сферу». Останній приклад симбіозу цих явищ — цитата з повідомлення інформагентства protestant-press.com про чилійську катастрофу другого березня 2010 року: «Деякі автостради землетрус буквально здибив уверх, подібно до того, як ми бачили у фільмі «2012» [тут і далі курсив мій — М.Б.]. Особливе становище протестантства в цьому відношенні пояснюється й тим, що його представники постійно прагнули засвоювати новітні технічні засоби (комунікації) через масу причин: від духу Реформації як оновлення, осучаснення, актуалізації, намагання йти в ногу з часом, до індивідуалізму, дорожнечі найманої праці й безлюддя американської глибинки.

АКТУАЛЬНІСТЬ РОБОТИ походить від бурхливого розвитку протестантських ЗМК в незалежній Україні. Автору статті відомо більше сотні назв українських періодичних видань, редагованих протестантами, з яких близько десятка мають міжнародне розповсюдження, а найбільший наклад дорівнює 400.000 примірників (адвентистська всеукраїнська безкоштовна газета «Вічний скарб»).

В течение последних лет мы стали свидетелями исполнения пророчеств Иисуса Христа о росте лжеучений и появлений волков в овечьей шкуре в Церкви. Одним из таких учений, с помощью которого силы зла пытаются прельстить если возможно и избранных, является учение, проповедуемое так называемым «Комитетом по изучению 1888 года», одним из выразителей которого стал некто Сергей Серый, бывший пресвитер Церкви, исключенный из нее за ересь. Данная проблема представляет собой не отвлеченную богословскую дискуссию, как то может показаться вначале, а реальную борьбу за вечную участь человека, живущего сегодня в эпоху глубокого экономического и духовного кризиса. Знание этой темы поможет избежать нам сетей сатаны. Анализу этого лжеучения посвящена статья доктора богословия Ростислава Волкославского.

Світські дослідники нарікають на низький професійний рівень релігійних медіа. Приміром, Андрій Юраш зазначає у церковній пресі України відсутність елементів творчості та ідеологічної свободи, авторитаризм, некритичне ставлення до власних вад, невміння й небажання говорити з опонентами, мислення комплексами і догмами, некваліфікованість. Церковні лідери намагаються контролювати й видання, яких не засновували. Відтак, зазначає науковець, релігійні ЗМІ становлять «[ц]ілий пласт… де знайшли притулок традиції і методи тоталітарної журналістики» [Юраш А. Українська церква у контексті сучасних політичних конфліктів та комунікативних процесів (історико-політичний аспект) / Юраш Андрій : Дис. канд. політол. наук. 23.00.01 — теорія та історія політол. науки. — Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 1996. — С. 240].

Генеральному директору телеканала «1+1» Александру Ткаченко
Копия: Президент Украины, Верховная Рада, Кабинет Министров, Генеральная прокуратура, Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания

Генеральному директору телеканалу «1+1» Олександру Ткаченку
Копія: Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Генеральна прокуратура, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення

Одним із проявів медіатизації сучасного релігійного життя — його трансформації під впливом законів «глобального села» — є урізноманітнення методів представлення релігійної інформації в мас-медіа. Опріч технологічних новинок на кшталт надиктовуваних духовними особами аудіокниг, требника для iPhone, соціальної мережі churchpeople.ru й послуг типу молитов по смс наявні спроби розширення меж релігійного медіапростору до «нежурналістських» посередників од (інтернет-)записки — мікроблогу twitter — до останнього пристановища доелектронної цивілізації — книги.